Герои УПА, которые разожгли Польшу: почему Зеленский пошел на решение, обострившее конфликт

"На жаль, президент Зеленський довів, що Україна, прославляючи бандитів та вбивць УПА, не готова бути частиною європейської родини", – таку вкрай гостру заяву зробив президент Польщі Кароль Навроцький, реагуючи на рішення українського колеги присвоїти Окремому центру спеціальних операцій "Північ" Сил спеціальних операцій ЗСУ почесне найменування "імені Героїв УПА". 

Цей крок, який вкрай гостро сприйняли у Польщі, має всі шанси стати одним із ключових факторів, що впливає на відносини Києва та Варшави.

А разом із тим він став елементом передвиборчої боротьби у Польщі. Саме так варто трактувати плани Кароля Навроцького ініціювати позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла – найвищої нагороди Польщі.

Вказане присвоєння і дуже гостра реакція на нього у Польщі ставлять низку запитань. Чому цей скандал спалахнув лише зараз? Чи матиме він довгострокові наслідки і які саме? 

А разом із тим – показує, що заважає Києву та Варшаві домовитися про компроміс в історичній політиці, хоча б на час війни.  

Угода, яку порушила не Україна

Насамперед – це було не перше звернення ЗСУ до президента з ініціативою присвоїти військовим частинам почесне ім’я, пов’язане з УПА або її керівниками. Проте досі верховний головнокомандувач блокував такі ініціативи.

Таким чином українська сторона виконувала свою частину угоди, досягнутої президентами України та Польщі на початку 2022 року.

Йдеться про зустріч Володимира Зеленського та тодішнього глави польської держави Анджея Дуди, що відбулася 19-21 січня 2022 року у резиденції "Вісла". Початковою метою її було налагодження особистих контактів між лідерами країн – що вдалося і мало чимале значення під час повномасштабного вторгнення РФ.

Проте накопичення російських військ поблизу кордону України суттєво змінило тему тодішніх переговорів. Попри те, що Володимир Зеленський не вірив у реалістичність нового вторгнення, президенти узгодили обриси можливої допомоги Польщі у разі такого сценарію.

Серед іншого, обговорювалися й історичні суперечки. От як домовленість у цій сфері описує керівник Бюро міжнародної політики в канцелярії президента Дуди Якуб Кумох (частина його спогадів раніше була опублікована "ЄвроПравдою"). 

"В історичних питаннях президент повідомив українській стороні, що польська громадськість і він сам будуть дуже гостро реагувати на прояви культу осіб, відповідальних за волинське побоїще: Романа Шухевича, Клима Савура та інших винуватців масового вбивства, яке ми вважаємо геноцидом.

Як я розумію, Дуда при цьому запропонував повністю відмовитися від цього культу, в обмін на що Польща утримається від максималістських вимог засудження всього українського націоналістичного руху міжвоєнного періоду та Другої світової війни.

Я сам пропонував тимчасовий договір, за яким винуватці геноциду на Волині виключаються з українського пантеону, а Польща не буде висловлюватися з приводу решти діяльності УПА, хоча й не приєднається до жодного її вшанування", – так топпредставник канцелярії президента Польщі описує історичну частину перемовин Зеленського та Дуди.

Вітчизняні посадовці цю домовленість трактували трохи інакше – мовляв, українська сторона зобов’язується на державному рівні (про місцевий не йшлося) утриматися від глорифікації лідерів ОУН-УПА, тоді як польська – не використовувати ці питання для тиску на Україну.

Попри неофіційний характер цієї угоди, сторони довго воліли її не порушувати. Зокрема, вже згаданий Якуб Кумох визнає, що Київ "в цілому дотримався" цієї угоди.

Все змінилося у 2025 році після того, як президентські вибори у Польщі виграв Кароль Навроцький. 

На відміну від Анджея Дуди, який щиро намагався досягти порозуміння з Україною (нехай і на умовах Польщі), Навроцький і під час своєї виборчої кампанії, і на президентській посаді активно використовував антиукраїнські наративи.

Його перемога суттєво змінила настрої у Сеймі. 

Вже 4 червня 2025 року – відразу після завершення виборів, але до інавгурації нового президента – Сейм майже одноголосно ухвалив постанову, оголосивши 11 липня "Днем Пам’яті про поляків – жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА на Східних Кресах".

А незабаром після інавгурації Кароль Навроцький вніс до Сейму ще й так званий "антибандерівський закон", що мав запровадити кримінальну відповідальність за демонстрацію символіки ОУН-УПА, прирівнюючи "бандеризм" до нацизму й комунізму. 

Однак у депутатів Сейму вистачило мудрості не підтримати таку ініціативу.

Вже тоді стало зрозуміло, що домовленості Дуди та Зеленського остаточно втратили силу. Тож у січні нинішнього року почесне ім'я головного командира УПА Василя Кука отримав 190 навчальний центр Сил безпілотних систем ЗСУ.

Щоправда, цей крок залишився поза увагою польських правих. Проте наступний викликав справжній вибух емоцій.  

Подарунок для польських радикалів

Присвоєння Зеленським найменування героїв УПА підрозділу ЗСУ засудили навіть ті польські політики, кого небезпідставно вважають друзями України. 

Зокрема, прем’єр Дональд Туск.

Він хоч і визнав, що "кожен народ має право на свої інтерпретації", однак додав, що рішення українського президента "порушує нашу історичну чутливість і знову без потреби виносить на такий досить тривожний рівень питання цих історичних розбіжностей".

Так само голова МЗС Польщі Радослав Сікорський заявив, що "розчарований тим, що президент Зеленський не врахував нашу історичну чутливість". "Якщо ми посваримося через минуле, то хтось інший нав’яже нам майбутнє. Від польсько-української суперечки про минуле виграє лише Путін", – додав він.  

Натомість для польської правої опозиції цей крок Зеленського став чудовою можливістю наростити собі бали перед парламентськими виборами 2027 року.

Невипадково одним із перших цей крок Зеленського прокоментував Пшемислав Чарнек – один із найбільш антиукраїнських політиків у партії "Право і справедливість" ("ПіС"). Саме він наразі є кандидатом від цієї політсили на посаду майбутнього прем’єр-міністра. 

"Важко назвати це інакше, ніж демонстрацією крайньої невдячності щодо народу, який від першого дня війни відкрив перед Україною свої кордони", – заявив він.

А згодом у "ПіС" закликали до "жорсткого перегляду відносин із Києвом".

Втім, навіть на цьому фоні рішення Кароля Навроцького ініціювати позбавлення Володимира Зеленського Ордена Білого Орла виглядає відверто надмірним.

Особливо якщо згадати, що чинним кавалером цього ордену досі залишається відвертий посіпака Кремля Герхард Шредер (на кажучи про нагороджених до 1939 року, на кшталт Беніто Муссоліні). Або те, що рішення президента Віктора Ющенка нагородити званням Героя України Степана Бандеру не викликало жодних спроб відібрати у нього аналогічний орден.

Цілком ймовірно, що "орденські" погрози Кароля Навроцького мають насамперед внутрішньополітичне підґрунтя – у випадку, якщо відкликання підтримає капітула ордену, його має ще схвалити прем’єр Дональд Туск. І в цьому й може полягати намір Навроцького – поставити опонента у вкрай незручне становище, коли кожен крок матиме для нього негативні наслідки. Зокрема, й репутаційні.

Так само як і відносно стримана реакція представників команди Туска на цю історію робить їх зручною мішенню для критики з правого боку.

Конфлікт "не на часі"?

Проте залишається ще одне питання. Навіть попри те, що новий президент Польщі не став дотримуватися домовленостей свого попередника, чи варто було саме зараз йти на загострення відносин із Польщею?

Нинішня криза має вкрай обмежені плюси – зокрема, може на певний час призвести до гуртування навколо президента Володимира Зеленського – проте явних ризиків тут набагато більше.

Наприклад, що в Польщі українська тема і на парламентських виборах буде однією з ключових, як це було на минулорічних виборах президента. Наслідком цього може стати посилення присутності у новому Сеймі відверто антиукраїнських ультраправих партій.

А на додачу, це посилює критичне до Києва крило всередині "ПіС", послаблюючи тих проукраїнських політиків, які там ще залишились.

Ще один ризик – в попередні роки польська дипломатія завжди критикувала Київ за "просування бандерівської ідеології", беручи до пари Ізраїль. Не виключено, що й цього разу Кароль Навроцький та "ПіС" спробують залучити у цю суперечку треті країни. І не обов’язково Ізраїль – наприклад, оточення президента США Дональда Трампа, де досі шукають аргументів на користь припинення підтримки Києва.

Втім, справедливо й інше – 

рано чи пізно Києву доведеться йти на такий конфлікт із Варшавою. 

Адже ситуація, коли інша країна забирає собі імперативне право визначати, хто може вважатися героєм для українців, а хто – категорично ні, виглядає відверто абсурдною. Особливо в ситуації, коли до своїх героїв Польща використовує геть інші підходи, аніж вимагає від України. 

Достатньо згадати шанування "проклятих солдатів" – польських партизанів часів Другої світової, які крім боротьби з окупантами були дотичні до масового знищення мирних громадян Польщі українського та білоруського походження. 

І наостанок – про сподівання багатьох поляків, що наступна українська влада піде на бажані поступки в історичному діалозі.

У 2019 році польська дипломатія з нетерпінням чекала президентських виборів. Сподівалася, що новий президент України – хто б ним не став – буде більше готовий на компроміси в питаннях історії, аніж Петро Порошенко (до речі, також кавалер Ордена Білого Орла).

Нинішнє загострення відносин має стати уроком – навряд чи у найближчій перспективі Україну очолить політик, готовий до поступок в тому обсязі, на які сподіваються на правому фланзі польської політики.

Автор: Юрій Панченко,

співзасновник "Європейської правди"