Аргумент для Путіна: як питання Косова повернулося у велику політику
Російська агресія проти України докорінно змінила безпекову ситуацію в Європі.
Не стала винятком і "наймолодша держава Європи" – Косово. Війна повністю знищила багаторічні спроби західних дипломатів добитися порозуміння між Приштиною та Белградом.
Вже зараз можна стверджувати, що обидві сторони відкинули політику компромісів та повернулися до гострої риторики.
І однією риторикою може не завершитися – якщо Захід не знайде нові інструменти для вирішення косовського питання, то застарілий конфлікт може повернутися у гарячу стадію.
Шлях до визнання
Косово проголосило незалежність 17 лютого 2008 року.
А вже в жовтні того ж року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію, в якій попросила Міжнародний суд ООН визначитися, "чи відповідає одностороннє проголошення незалежності тимчасовими інститутами самоврядування Косова нормам міжнародного права". У липні 2010 року судді відповіли на питання ствердно.
Між тим досі не визнали Косово п’ять країн Європейського Союзу – Кіпр, Греція, Іспанія, Словаччина, Румунія, з них чотири останні є членами НАТО.
Не визнають Косово і два постійні члени Ради Безпеки ООН – Китай та Російська Федерація.
Не вважає цей балканський регіон державою і Україна.
Але головне, що не визнає незалежність своєї провінції Сербія – і це є вирішальною перепоною на шляху Косова до побудови повноцінної держави.
Дев’ять років тому Сербія і Косово, завдяки посередництву Європейського Союзу, почали домовлятися. Головною мотивацією сторін стала спільна мета Белграда та Приштини – бажання євроінтеграції.
У квітні 2013 року офіційні представники Белграда та Приштини узгодили в Брюсселі угоду, що мала стати основою для подальшої широкомасштабної нормалізації відносин.
Зокрема, передбачалося створення на півночі Косова сербського регіону з особливим статусом – так званої Асоціації сербських муніципалітетів.
По суті, йдеться про "соломонове рішення", яке, за задумом його брюссельських авторів, мало гарантувати незалежність Косова, як того вимагала Приштина.
Але при цьому одночасно вдавалося "скасувати" незалежність Косова, як того вимагав Белград, хоча і лише на частині території, створивши сербську автономію на півночі, де переважно живе сербське населення.
Як здавалося європейцям, це був прекрасний компроміс, суцільний "win-win".
Втім, ці домовленості так і не були реалізовані.
Імплементації Брюссельської угоди в законодавче поле Косова так і не сталося, бо після масових протестів проти створення сербської автономії, у грудні 2015 року, Конституційний суд Косова постановив, що створення Асоціації сербських муніципалітетів із запланованими широкими повноваженнями є неконституційним.
Не сиділи склавши руки і в Белграді. Міністерство закордонних справ Сербії розгорнуло активну діяльність, завдяки якій країни, що визнали незалежність Косова, почали змінювати своє рішення та відкликати визнання.
Європа і США намагалися вплинути на цей процес.
Зокрема, Дональд Трамп в часи своєї каденції запросив сербського та косовського лідерів до Білого дому та вмовив їх підписати угоду, в якій в обмін на тимчасову відмову Косова від подання заяв на вступ до міжнародних організацій Сербія зупиняє кампанію зі "стимулювання" відкликання визнання Косова.
Попри те, що угода була розрахована на один рік, вона – через безальтернативність – продовжувала діяти, аж поки не настало 24 лютого 2022 року.
З оглядом на Україну
Нова повномасштабна війна в Європі поляризувала позиції сторін і стала додатковим підсилювачем сербсько-косовського конфлікту.
Косово запровадило всі антиросійські санкції.
Сербія натомість категорично відмовилася приєднуватися до санкційних обмежень проти Росії, запроваджених Європейським Союзом, хоча – на відміну від Косова – була зобов’язана це зробити, бо є офіційним кандидатом на вступ до ЄС.
На тлі проросійських настроїв у Сербії Косово почало непокоїтися через можливе повторення сценарію російської агресії, але на Балканах, і частково визнана держава попросила негайно прийняти її до НАТО та створити на її території американську військову базу.
Водночас Сербія почала зміцнювати свою оборону за допомогою китайських комплексів протиповітряної оборони та ініціювати повернення призову до війська.
Радикалізувалася і риторика обох сторін.
В Белграді звинувачували Приштину у виході з усіх мирних домовленостей, а Приштина підозрювала Белград у намірах розв’язати війну за вказівкою з Москви.
Прогнозувалося, що після загальних виборів у Сербії 3 квітня ситуація заспокоїться. Були сподівання, що оновлена сербська влада (той саме президент, Александар Вучич, але новий склад уряду) погодиться на запровадження санкцій проти Росії і стане менш радикальною щодо косовського питання.
Відповідно, на цьому тлі Косово теж мало би змінити свою риторику на більш миролюбну, і в результаті міг з’явитися шанс на продовження спроб нормалізувати сербсько-косовські відносини.
Але ситуація, навпаки, стала більш серйозною.
Донбас – не Косово
Черговий виток загострення стався після того, як 26 квітня під час зустрічі з генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррішем Владімір Путін заявив, що Росія визнала незалежність "республік" Донбасу на підставі прецеденту "республіки Косово".
"Прекрасно пам'ятаю рішення Міжнародного суду, де написано, що при реалізації права на самовизначення та чи інша територія будь-якої держави не зобов'язана звертатися за дозволом на проголошення свого суверенітету до центральної влади країни", – сказав російський президент.
Сербські провладні газети наступного дня вийшли із заголовками: "Путін ударив Сербію ножем у спину", "Продав Косово за Донбас".
За кілька днів президент Сербії Александар Вучич у спеціальному зверненні до нації заявив, що тиск на його країну посилився, і тепер західні держави однозначно хочуть, щоб Сербія визнала Косово.
На таку позицію вплинули, за його словами, "заяви президента Росії Владіміра Путіна".
"Захід закликає Сербію швидко рухатися до визнання Косова, щоб вони могли сказати Путіну, що [Донбас і Косово] – не одне й те саме", – пояснював Вучич пізніше.
У наступні дні про Косово в такому ж контексті, що й Путін, згадав експрезидент РФ Дмитрій Медведєв, і тут Вучич вже не стримував себе: "Медведєв знову заговорив про Косово, їм немає на що посилатися, крім косовського прецеденту. Це нечесно стосовно нас".
Загальну ситуацію він описав так: "На сцені, з одного боку – повне лицемірство Заходу, але ми зрозуміли, що і у росіян немає принципів, принцип існує лише в Сербії".
Тим часом Косово, намагаючись здобути визнання світової спільноти, 12 травня офіційно подало запит на повноправне членство в Раді Європи. За даними сербських ЗМІ, лобістом цього виступає Німеччина – у Белграді це сприйняли як черговий "удар у спину".
У відповідь Сербія скликала Раду національної безпеки. Міністр закордонних справ Сербії Нікола Селакович повідомив після засідання, що чотири країни відкликали визнання Косова, але відмовився їх називати.
Якщо ця заява має реальне підґрунтя, це може означати, що Косово визнають вже не більшість членів ООН, а меншість, але це поки що тільки припущення.
Останні кроки Приштини та Белграда означають, що, окрім Брюссельської, тепер перестає працювати і Вашингтонська угода.
* * * * *
Захід наполягає на тому, що сторони мають повернутися до вже підписаних договорів і почати їх виконувати.
14 травня міністри закордонних справ Групи семи найрозвиненіших країн світу (G7) у спільній заяві закликали Косово і Сербію "конструктивно брати участь у діалозі за посередництва ЄС, повністю та без зволікань виконати всі домовленості, досягнуті в минулому, і нормалізувати свої відносини шляхом всеосяжної угоди".
16 травня міністри закордонних справ Європейського Союзу обговорили діалог між Белградом і Приштиною і висловили впевненість, що всі попередні домовленості, досягнуті під час діалогу, мають бути реалізовані.
В коментарі для ЗМІ Держдепартамент Сполучених Штатів назвав положення Вашингтонської угоди такими, що "залишаються корисними", і закликав Косово і Сербію "зосередитися на діалозі під проводом ЄС".
Що це означатиме на практиці?
Швидше за все, це знову будуть спроби ЄС змусити Косово погодитися на створення сербського регіону "з особливим статусом", тобто Асоціації сербських муніципалітетів.
Але будуть і спроби вмовити Сербію на визнання Косова, причому ці спроби, очевидно, будуть все більш наполегливі.
Бо якщо не поставити крапку в косовському питанні, не довести світу, що йдеться про країну, яка має право на існування, Росія буде постійно маніпулювати та спекулювати "прецедентом Косова", використовуючи його для виправдання анексії територій сусідніх держав.
А "гарячі голови" в Сербії одного дня, рівняючись на російський приклад, можуть спробувати вирішити "проблему Косова" за допомогою "маленької спецоперації".
Автор: Наталя Іщенко,
журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"