НАТО версії 3.0. Як Європа владнала конфлікт зі США та чи втримає Україна увагу Альянсу
Суперечка США та Європи навколо Гренландії та заяви Дональда Трампа про намір анексувати острів, що лунали на початку 2026 року, стали визначальною подією у відносинах держав Європи та Сполучених Штатів Америки. І хоча наприкінці січня президент Трамп пом'якшив риторику, а у НАТО повідомили про нібито досягнутий компроміс, прийнятний для Данії – цей конфлікт був настільки значущим, що не міг просто зникнути.
Тож у столицях держав НАТО чекали на лютневе засідання міністрів оборони Альянсу, що мало продемонструвати реальний рівень налаштованості американців на співпрацю.
У четвер 12 лютого ця зустріч відбулася. Висновки з неї – радше позитивні.
Очільник Міноборони США Піт Гегсет відмовився їхати до Брюсселя, але це мало радше позитивний вплив, зважаючи на непросту історію його відносин з колегами в Альянсі. На засідання прибув його заступник, який оголосив: НАТО потребує глибокого реформування.
У США кажуть про перетворення Альянсу на "НАТО версії 3.0".
США хочуть відігравати у новій структурі меншу роль, але – що критично важливо для інших союзників – "ядерна парасолька" США має лишитися в Альянсі. А от присутність американської армії у Європі – скоротиться.
За день до зустрічі у Брюсселі Північноатлантичний альянс офіційно започаткував військову місію в Арктиці. При цьому немає сумнівів, що її відкрили виключно для того, щоб задовольнити США. Жодні параметри місії наразі не визначені. По суті, її мета – зберегти обличчя Трампу на тлі гренландської кризи.
Єдине, що відомо, і що підкреслюють буквально усі союзники – що акцент на Арктиці не має забирати фокус з України. Навпаки, зараз, коли гренландська криза минула, українське питання відновлює місце у порядку денному Альянсу.
США знижують планку
Щороку – і вже багато років поспіль – у четвер напередодні Мюнхенської безпекової конференції міністри оборони усіх держав-членів Альянсу збираються у Брюсселі, щоби "звірити годинники", погодити політику тощо. Цей день обрали з міркувань логістики – щоб американським і канадським очільникам Міноборони було зручно приїхати в Європу відразу на дві ключові безпекові події, де визначається порядок денний щонайменше у цій частині світу.
У 2026 році ця логіка уперше не спрацювала. "Департамент війни", як за Трампа називають Пентагон, наперед повідомив партнерів, що очільник відомства Піт Гегсет не поїде на зустріч НАТО.
Це не стало шоком для держав-членів Альянсу.
По-перше – через те, що вони вже мали схожий досвід два місяці тому.
У грудні держсекретар Марко Рубіо не приїхав на зустріч міністрів закордонних справ Альянсу, яку в НАТО вважають найбільш значущою міністерською подією року. Тоді "ігнор" з боку США дійсно вразив багатьох. А зараз, коли США удруге поспіль знижують своє представництво на зустрічі Альянсу, це вже не стало карколомною подією, а лише підтвердило очевидне: Америка дійсно відходить від НАТО.
А друга причина, чому відсутність Гегсета не стала трагедією – це ставлення до нього колег.
Нинішній очільник Пентагону від початку роботи на посаді показав себе як не дуже приємний для європейських колег співрозмовник.
Найбільше це було помітно щодо питання України. У лютому-2025, на аналогічній зустрічі міністрів оборони рівно рік тому, Піт Гегсет пішов всупереч спільній лінії Альянсу щодо майбутнього України в НАТО і заявив, що Україна неуникно втратить території на час завершення війни. Це зараз його слова не дивують, бо це стало офіційною позицією Вашингтона та США домоглися її визнання іншими. Але тоді заяви Гегсета шокували, викликали обурення і в Україні, і у європейських союзників, і всередині США.
Згодом з'явилися й інші підстави для недовіри на адресу міністра. Це і поводження з таємною інформацією, і специфіка роботи (чого варте те, що він брав дружину й брата на зустрічі з іноземними колегами), і показові демарші посеред міністерської зустрічі. А потім стало відомо, що саме Гегсет, не порадившись із Трампом, минулої зими зупиняв постачання зброї та розвідданих ЗСУ.
Словом, в Альянсі він набув іміджу "поганого поліцейського".
Тож коли Вашингтон – цього разу дуже заздалегідь – попередив, що міністр не приїде на лютневе засідання, це не викликало суму.
Ісландська міністерка закордонних справ, що представляє цю країну також на зустрічі Міноборони, навіть взялася публічно "підколоти" Гегсета. "Що ж, шкода для нього – він пропускає гарну тусовку", – пожартувала вона і додала, що якраз ця заміна не є поганим сигналом з боку США.
Треба визнати, що заступник Гегсета виправдав ці очікування.
НАТО має змінитися
Отже, замість Гегсета у Брюссель полетів Елбрідж Колбі, посаду якого можна перекласти як заступник міністра з політичних питань (офіційно – Under Secretary of War for Policy). Цей посадовець не є особливо публічним. Він не є "другою людиною" в Пентагоні, а перебуває дещо нижче в американській системі управління, тож варто дуже коротко згадати про нього.
Колбі – типовий представник чинної адміністрації. Він також вважає, що США мають зменшувати зусилля в Європі. Він точно не є проукраїнським і, як кажуть, стояв за рішеннями про зупинку постачань ЗСУ ракет ППО з американських запасів.
Водночас за минулий рік, як стверджують у НАТО, він часто працював з європейськими колегами і показав конструктивність у взаємодії – такий собі "добрий поліцейський" у порівнянні з Гегсетом.
Щось подібне відбулося і зараз.
Елбрідж Колбі приїхав з чітким сигналом, який повторив двічі: спершу – публічно на зустрічі з генсеком Альянсу перед камерами, а потім – детально, на закритому засіданні. При цьому, всупереч традиціям, текст цієї промови американського представника передали журналістам, підкресливши, що це keynote speech, програмна промова.
Її ідея – потреба реформи НАТО. США кажуть про "створення НАТО 3.0".
При цьому йдеться не про перегляд юридичної основи Альянсу, а про зміну ідеології, підходу до його функціонування.
Для європейців це добре, бо означає збереження двох ключових очікувань від Альянсу. І найголовніше: Колбі у представленні цієї ідеї сам, не чекаючи на запитання колег, підтвердив їхнє збереження.
По-перше, йдеться про так звану "ядерну парасольку", яку США надають Європі.
Для членів НАТО це – ключова перевага партнерства з Америкою. Ядерне стримування вважають найбільш ефективним елементом у НАТО, і Європа не готова замінити потужності, які надають США, тому це підтвердження має ключове значення.
По-друге, США підтвердили зобов'язання щодо спільної оборони у разі нападу.
"Ми у Міноборони продовжимо готувати наші збройні сили до виконання своїх обов'язків відповідно до статті 5", – заявив він. Втім, загальні заяви про те, що стаття 5 Договору НАТО продовжує працювати, лунали від Вашингтона і раніше, але це положення дозволяє варіативність у прочитанні. Детальних запевнень – наприклад, про зобов'язання США вступити у війну у разі нападу на будь-якого члена НАТО – від Колбі не прозвучало.
По-третє, те, що США не наполягають на перегляді договорі НАТО, означає, що зоною діяльності і спільного захисту Альянсу лишається нинішня територія і не з'являється нових мотивів, за яких США можуть вимагати долучення європейських військових. Зважаючи на те, що США зараз фокусуються на тихоокеанському регіоні та Центральній/Південній Америці, а також часом дозволяють собі атакувати першими, як це було у Венесуелі – для Європи важливо, що вона не матиме зобов'язань долучатися до цього.
То що ж зміниться?
Наразі концепція Колбі сформульована у загальних рисах і, очевидно, буде "підправлятися" по ходу подій. Але дещо вже відомо.
Про першу практичну зміну Колбі вже попередив: США будуть скорочувати воєнну присутність в Європі там, де вона не стосується підтримання ядерних спроможностей. Саме скорочувати, про повне відкликання не йдеться, підкреслив він.
"Ми продовжуватимемо, але у більш обмеженому та цілеспрямованому форматі, забезпечувати звичайні військові можливості, що сприяють обороні НАТО, – описав це представник Пентагону і пообіцяв попереджати союзників про відкликання. – Ми зобов'язуємося бути відвертими з вами як щодо термінів і масштабів змін, так і щодо викликів та компромісів, з якими ми стикаємося".
Ну і звісно ж, вимогою США в оновленому підході до НАТО лишається зростання оборонних бюджетів європейських держав. Сполучені Штати не хочуть самостійно нести той тягар витрат в Альянсі. Втім, тут немає новин. Зростання прямих військових витрат до 3,5% (а з інфраструктурними – до 5%) затвердив саміт НАТО. Вашингтон не планує змінювати ці цифри, бо й сам ледь до них дотягує.
Для європейців усі ці умови є цілком прийнятними, тож міністри їхали з Брюсселя з відчуттям того, що у НАТО повернулася стабільність.
"США є членом НАТО і залишатимуться членом НАТО. Але для того, щоб НАТО залишалося трансатлантичним, необхідно зробити його більш європейським, взяти на себе більше європейської відповідальності. І водночас мати можливість покладатися на ядерне стримування з боку США", – охарактеризував американську позицію міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.
Відблиски Гренландії
За день до того, як міністри зібралися у Брюсселі (і тоді, коли ще не було відомо про представлення концепції НАТО 3.0), військове командування оголосило про зміну, що мала би стати основним результатом зустрічі.
Йдеться про термінове створення нової військової місії НАТО, що отримала назву "Арктичний вартовий" (Arctic Sentry)
"Arctic Sentry підкреслює відданість Альянсу захисту своїх членів і підтримці стабільності в одному з найбільш стратегічно важливих і екологічно складних регіонів світу", – заявив генерал Алекс Гринкевич, головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі.
Хоча запитання про те, як саме ця місія захищатиме і яких саме членів – лишається без відповіді.
Протягом минулих днів ані посадовці НАТО на брифінгу для медіа, присвяченому цьому оголошенню, ані міністри не змогли дати жодної конкретики. Схоже – через те, що її просто не існує, а є лише бажання Альянсу та його європейських членів показати свою готовність захищати Арктику.
Мотив появи цієї ініціативи очевидний.
Президент США Дональд Трамп, пояснюючи на початку року свої публічні заяви про намір анексувати Гренландію, з якогось моменту почав заперечувати, що його мотивом є економіка і можливість розробки копалин на острові. Натомість Трамп взявся заявляти, що піклується тільки про безпеку арктичного регіону. Він публічно стверджував, що морський простір навколо острова кишить китайськими та російськими кораблями.
Ці заяви були неправдивими, їх спростували і американські, і європейські експерти (детально про це йшлося у статті "Що змусило лідера США поставити на паузу війну за Гренландію"). Але коли Трампа все ж переконали зупинити цей конфлікт – європейські партнери мали показати, що вони сприймають слова президента США всерйоз і готові вирішити проблему, про яку він просив. Навіть знаючи, що її у цьому вигляді не існує.
Так з'явилося рішення про місію Arctic Sentry.
У Брюсселі європейські міністри один за одним заявляли, що готові підтримати місію, але ще вирішують, чим саме. Бо суть її діяльності наразі не до кінця зрозуміла – а тому й потреби не визначені. Навіть очевидні учасники майбутньої арктичної місії губилися у здогадках щодо цього. "От Фінляндія – повністю арктична країна, у нас є засніжений кордон з Росією, повністю в снігу. Але ще необхідно вирішити, що ми робимо з "Арктичним вартовим", – поділився з журналістами Антті Гяккянен, фінський міністр оборони.
Але навіть у такому розмитому вигляді створення арктичної місії матиме ефект. Бо воно дозволить усім членам Альянсу "видихнути", зняти увагу з політичної проблеми, яку створила гренландська криза.
І переключитися на більш нагальні речі. Як-от на Україну.
Частина міністрів, у тому числі тих, що представляють північні країни – відверто на цьому наголошували у Брюсселі.
"Я дуже радий, що вчора відбувся офіційний запуск "Арктичного вартового". Але ми також маємо розуміти, що це не відвертає увагу від України", – наголосив Ханно Певкур, міністр оборони Естонії.
"Так, ми зараз фокусуємося на північній частині, але ми не можемо допустити, щоб це відволікло нас від східного флангу. Треба пам'ятати, що Україна зараз воює за свободу і суверенітет Європи, тож ми маємо їх підтримувати і робити все, щоб досягти тривалого і справедливого миру", – заявила Торгердур Катрін Гуннарсдоттір, очільниця МЗС Ісландії.
На підтвердження того, що фокус на Україні зберігається, Альянс у четвер провів засідання Ради Україна-НАТО, на яке запросили новопризначеного міністра оборони України Михайла Федорова, а також зустріч у форматі "Рамштайн", де йшлося про нові пакети допомоги з перехоплювачами для систем ППО. Загалом на цих заходах союзники пообіцяли Україні $35 млрд військової допомоги, про що оголосила Велика Британія, що співголовувала на "Рамштайні".
Очільник американської делегації взяв участь в обох заходах.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди",
з Брюсселя