«Критична інфраструктура» – досвід ЄС проти диверсійної війни

Вівторок, 7 липня 2015, 14:32 — Наталія Слободян, МЦПД
enisa.europa.eu

Україна вже зазнала атаки на свої ключові інфраструктурні об’єкти. Наприклад, мінометний обстріл бойовиками газопроводу "Краматорськ – Донецьк" минулого місяця залишив без блакитного палива Волноваху, Бердянськ та Маріуполь, а також показав нові "обриси" війни, до якої вже сьогодні готується Росія.

Удари по газопроводу - це своєрідний тест на предмет уразливості нашої критичної інфраструктури.

Внаслідок обстрілу газопроводу на межі виживання залишилось кілька населених пунктів та понад півмільйона мешканців. Загроза зупинки зависла над металургійними гігантами "Азовсталь" та ММК ім. Ілліча, а безупинне ведення обстрілу території поставило під удар оперативність ремонту газопроводу у подібних умовах.

Не викликає сумніву версія про спланований та цілеспрямований обстріл бойовиками газопроводу як критичної інфраструктури.

На практиці виглядає так, що Росія планує перейти від гібридної до диверсійної війни.

Адже насправді плани Кремля швидко захопити Схід України двічі провалювались: по-перше, коли Москва спробувала здійснити захоплення Донбасу за допомогою "ополченців-скоморохів" за кримським сценарієм, та, по-друге, коли неприховано стала надавати "гуманітарно-військову" допомогу сепаратистам живою силою і технікою.

Втім, всі зусилля не дали очікуваного результату. Наразі Путін і його оточення активно шукають нові методи ведення гібридної війни, а можливо й нову форму такої, тому не варто випускати з поля зору формат "диверсійної війни".

Власне, мета диверсійної війни полягає у проведенні спеціальних операцій стосовно виведення з ладу (пошкодження, руйнування, підпалу, підриву тощо) життєво важливих об’єктів або їхніх елементів шляхом застосування різних способів руйнування, не пов’язаних із бойовими діями.

Не виключено, що Росія може навмисно вдатись до пошкодження стратегічно важливих ділянок українського газопроводу у зимовий період. Навіть тимчасове виведення з ладу газотранспортної інфраструктури України дозволить російській державі-агресору мотивувати європейських споживачів на 100% використовувати потужності "Північного потоку" (нині використовується лише 50%, що складає 27,5 млрд кубометрів, тобто трохи менше половини обсягів транзиту російського блакитного палива територією України), а також зайвий раз продемонструвати "необхідність та виправданість" для європейців будівництва "Турецького потоку".

Нещодавнє пошкодження газопроводу показало, наскільки важливою для нашої держави в умовах війни є розробка концепції про захист критичної інфраструктури.

Варто звернутись до досвіду країн ЄС, у законодавстві котрих закладені чіткі параметри "критичної інфраструктури" та визначено план дій на випадок її ураження.

В Європі вперше проблемою захисту критичної інфраструктури почали опікуватись у Великій Британії (1999 рік), визначивши основні параметри критичної інфраструктури та відповідальність певних державних органів щодо її захисту.

Після трагічних подій 11 вересня  2001 року у Сполучених Штатах питання захисту критичної інфраструктури від терористичної загрози набуло особливої актуальності для європейських держав.

Так, у жовтні 2004 року Європейська комісія вдалась до розробки загальної методології із захисту критичної інфраструктури та рекомендувала посилити увагу на технологічних й інформаційних елементах захисту тих об’єктів, припинення функціонування яких матиме транскордонний вплив (European Critical Infrastructure Warning Information Network, CIWIN).

Корисним є досвід європейських сусідок України щодо законодавчого закріплення захисту критичної інфраструктури. Наприклад, уряд Словаччини у 2007 році ухвалив "Концепцію критичної інфраструктури Словацької Республіки, її захисту та оборони", де визначено загальну стратегію захисту життєво важливих об’єктів, але немає детального плану дій у кризових ситуаціях.

Вже у 2011 року було прийнято закон про критичну інфраструктуру Словацької Республіки, котрий чітко визначає об’єкти критичної інфраструктури, державні органи, що відповідають за захист останніх, а також детальний план заходів у разі виникнення надзвичайної ситуації.

У 2007 року польський уряд ухвалив закон про управління кризовими ситуаціями, в рамках якого подано чітке розуміння параметрів критичної інфраструктури та її захисту.

Угорщина у 2012 року прийняла закон про захист критичної інфраструктури, котрий можна назвати одним із найбільш комплексних документів у цій царині. Власне, закон чітко визначив порядок і принципи зарахування об’єктів до категорії критичної інфраструктури, умови забезпечення їхньої безпеки, проведення інспекцій, а також механізм взаємодії між державними інституціями у критичних ситуаціях, створення резервних ресурсних фондів тощо. Більш того, в Угорщині енергетику в розрізі критичної інфраструктури розглядають як особливу сферу, котра регулюється окремим урядовим наказом.

Зважаючи на серйозність загрози, що нині постала перед національною безпекою нашої держави, необхідно терміново розпочати розробку нормативно-правової бази, яка б регламентувала захист критичної інфраструктури.

За своїм географічним положенням Україна є частиною Європи, а отже, прямо пов’язана з європейською критичною інфраструктурою, саме тому

 український уряд повинен активно та швидко розпочати діалог з ЄС з питань забезпечення безпеки національної енергетичної інфраструктури.

Слід більш детально вивчити досвід розвинутих країн (США, Велика Британія, Німеччина, Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія), які вже мають законодавче поле щодо захисту критичної інфраструктури, та максимально використати їхній досвід у національній законотворчості.

 

Автор: Наталія Слободян,

директор департаменту енергетики Міжнародного центру перспективних досліджень, 

випускниця програми USAID "Енергоефективність: реструктуризація газотранспортної системи"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua