Вчора, 7 квітня, Генасамблея ООН припинила членство РФ в Раді ООН з прав людини.

Це рішення знайшло підтримку міжнародних колег лише зараз — після понад 40 днів повномасштабної війни проти України, жорстоких та нелюдських дій проти українців, після звірств в Маріуполі, Бучі, Гостомелі, Бородянці, Херсоні, Миколаєві, Харкові та десятках інших українських міст, після десятків тисяч вбитих невинних громадян та понад двох сотень вбитих дітей.

Разом з тим Росія продовжує мати право вето в Раді Безпеки ООН. Стаття 24 Статуту ООН покладає на Раду Безпеки відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.

Оксюморон сучасної світової дипломатії — країна-агресор, будучи постійним членом Радбезу, має право вето на протидію своїм злочинам.

Тобто можливість заблокувати будь-яке рішення, спрямоване на захист миру. Як це працює на практиці?

9 серпня 2008 року. Рада Безпеки ООН на третьому засіданні за останні два дні не спромоглася ухвалити резолюцію щодо Південної Осетії.

Причина — Росія скористалася своїм правом вето та відмовилась підтримати вимогу про укладання перемир’я з Грузією.

15 березня 2014 року. Рада Безпеки ООН не змогла прийняти резолюцію щодо тимчасово окупованого Криму. Росія використала право вето.

10 квітня 2018 року. Рада Безпеки ООН провалила розгляд резолюції про розслідування можливої хімічної атаки у Сирії. Росія використала право вето.

25 лютого 2022 року. Росія наклала вето на резолюцію Ради Безпеки, що засуджує її дії на території України та закликає Москву негайно припинити застосування сили та вивести війська з української території.

Будучи ініціатором військових конфліктів по всьому світу, Росія використовує право вето, аби не дати міжнародній спільноті гідно та вчасно відреагувати на військову загрозу.

Подібну політику Росія веде багато років, блокуючи рішень Ради Безпеки ООН, спотворюючи її роботу та перетворюючи не на орган, а на фікцію, не здатну прийняти жодного рішення, яке б суперечило волі Росії.

В теорії, країна, яка має право вето — це гарант. На практиці — дії Росії суперечать сутності Статуту ООН.

Держава, яка діє проти безпеки людства, основоположних прав людини та громадянина, не може навіть за етичними нормами бути гарантом цих цінностей у світі та володіти правом вето.

Тому один з ключових елементів реформування Ради Безпеки на сьогодні — це обмеження або позбавлення постійних членів Ради безпеки права вето. Також неприпустимою сьогодні є взагалі участь Росії, країни-агресора та воєнного злочинця, в структурі ООН.

Іншим варіантом реформування ООН є збільшення складу постійних членів Ради Безпеки  — з 5 країн до 20.

Що це може дати?

Збільшення кількості постійних членів Радбезу ускладнить ухвалення вето, особливо якщо для його ухвалення необхідно буде воля не одного постійного члена, а хоча б двох.

За цим правилом, чим більше країн стануть постійними членами РБ ООН, тим більше шансів, що право вето не буде використовуватися проти статутних цілей ООН.

Їхня кількість має бути збільшена з розумною обережністю, а їхній склад має бути широко обговорений. На мою думку, збільшення до 20 членів є оптимальним. Паралельно має бути збільшена також і кількість непостійних членів — зараз їх 10.

Також важливо прописати, що обмеження права вето має включати положення, що країна, яка є учасником конфлікту, більше не має права вето в РБ ООН, навіть якщо вона є постійним членом.

Право вето у сьогоднішньому вигляді не є гарантом безпеки. Навпаки — зберігає в собі небезпеку зловживання правом.

Війна в Україні яскраво продемонструвала, що світову безпекову архітектуру потрібно повністю реформувати.

Сьогодні Україна вимагає трьох чітких дій від міжнародної спільноти:

- Позбавити Росію права вето в Раді Безпеки ООН.

- Призупинити членство Росії в ООН.

- Реформувати в цілому діяльність Радбезу ООН. 

Росія використовує право вето, аби міжнародні органи нічого не могли вдіяти. Це ставить під великий сумнів існування таких міжнародних майданчиків, які, по суті, є абсолютно недієвими.

Тому виходів з цієї ситуації небагато: реформа або питання про необхідність існування таких майданчиків, як ООН, взагалі.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів