Участь у бойових діях на Донбасі сербських "добровольців" від самого початку конфлікту не була таємницею. Про цей факт неодноразово згадували і балканські, і російські, і українські медіа, а база даних сайту "Миротворець" регулярно поповнювалася новими записами із сербськими прізвищами.

Втім, нещодавня заява Служби безпеки України про те, що з початку Антитерористичної операції на боці бойовиків, зокрема, в ОРЛО, воювали більше 300 громадян Сербії, вивела тему на зовсім інший офіційний та міждержавний рівень.

"Захисники Слов’яносербії"

Сербські радикали намагаються пояснити участь сербів у війні на Донбасі не тільки бажанням допомогти Росії, але і захистом власних інтересів.

Лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель, виступаючи в парламенті, нещодавно розповів про право сербів на "сербську землю" на Сході України – на "область Слов’яносербію", яку "ще у XVIII сторіччі сформувала російська імператриця Єлизавета Петрівна". Цю ж легенду озвучив свого часу член військового підрозділу ОРДЛО під назвою "Сербські гусари" Радомір Почуча "Грізлі". "Тут є Біло-Сербська держава – Слов’яносербія. Головним містом є Слов’яносербськ", – розповідав він, наголошуючи, що саме тому серби, які воюють на Донбасі, б’ються за свою землю.

Єдиний засуджений сербський бойовик

Почуча – колишній журналіст та ведучий сербського телеканалу Pink. Після анексії Криму він вирушив на Донбас, де приєднався до бойовиків. За це його було засуджено сербським судом за найманство. Але це – нетиповий, навіть поодинокий приклад.

В Сербії дійсно діє спеціальний закон, який дозволяє карати сербських громадян, які незаконно воюють за межами країни, в тому числі на Донбасі. Але, за інформацією посольства України в Белграді, "за останні три роки лише один громадянин був засуджений за участь у війні на Донбасі на боці бойовиків, і навіть у цьому випадку покарання було умовним, тобто він досі лишається на свободі".

Незабаром після заяв СБУ, які у Белграді не викликали особливого резонансу, посол України у Сербії Олександр Александрович дав незвично жорстке інтерв’ю балканським медіа. Керівник українського диппредставництва в Белграді констатував, що "Росія готує сербських найманців до вбивства українців" і, взагалі, використовує Сербію, щоб знищити Європу.

Сербські урядовці та політики, які після інформації, що була оприлюднена українською спецслужбою, тримали довгу паузу (може, сподівалися, що все затихне), після заяв посла вирішили перейти в наступ, звинувативши українське посольство у спробах погіршити відносини Сербії і Росії, і звернулися до уряду України з проханням вказати послу на неприпустимість подібної поведінки.

Київ дійсно викликав Александровича на "килим". Але зовсім не для того, щоб покарати – за підсумками зустрічей дипломат отримав підтримку своєї позиції.

Реакція Белграда на таке рішення Києва не забарилася: глава МЗС Сербії Івіца Дачич викликав для консультацій посла в Україні Раде Булатовича. Сербське зовнішньополітичне відомство випустило заяву, в якій, по суті, відкинуло всі звинувачення з боку Києва, наголосивши, що Сербія і так робить все можливе, тобто переслідує своїх громадян, що воюють за кордоном, в тому числі і в Україні.

Але окрім цього, "Дачич нагадав: добре відомо, що українські найманці брали участь у злочинах, вчинених хорватськими силами, проти сербського народу в Хорватії, які Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала".

Заява сербського МЗС не є самодіяльністю. Подібну позицію поділяє і вище керівництво держави. Так, Александар Вучич відкинув усі звинувачення в тому, що Сербія не карає найманців, і заявив, що вважає дивним слухати "лекції" від країни, що порушує права національних меншин на використання рідної мови.

Загострення вербального конфлікту із Сербією викликало в Україні подив та безліч запитань. Чи є сербська політика антиукраїнською? Чи вона завжди була такою, чи тільки зараз ситуація погіршилася? Що там відбувається із сербськими найманцями?

І чи справді українці воювали проти сербів?

Один доброволець і генерал-герой

Відповідь на останнє запитання, про українців під час сербсько-хорватського конфлікту, є такою: 1 (один). Був один доброволець з України, який воював за незалежність Хорватії на початку 1990-х, і він загинув.

Згідно з відомостями з хорватських джерел, це і є всі представники нашої країни, що воювали в хорватському війську під час югославсько-сербської агресії. Більше того, за численними даними з сербських та російських джерел, декілька вихідців з України воювали з іншого боку – у складі російських добровольчих підрозділів у Боснії.

Звідки ж тоді сербське МЗС взяло ці дивні відомості про "українських найманців" у хорватському війську? Для відповіді можна спробувати звернутися до історії, яка у нас з балканськими країнами колись була спільною.

За часів Австро-Угорської імперії тисячі підданих цісаря, етнічних українців (та русинів), переважно греко-католицького віросповідання, було переселено з Галичини, Буковини та Закарпаття на Балкани. На момент початку розпаду Югославії в 1990-х роках велика українська діаспора мешкала, зокрема, в Боснії та хорватській Славонії.

Після початку військового конфлікту, через віру та давні культурно-політичні зв’язки між народами, переважна більшість місцевих українців пішла воювати саме на боці хорватів.

Серед них є відомі герої, які, зокрема, поховані на центральному кладовищі Загреба, Мирогої.

Найвідомішим етнічним українцем – героєм Хорватії є генерал армії Звонімір Червенко – начальник генерального штабу хорватської армії під час підготовки та проведення знаменитої операції "Буря".

Тому якщо усіх етнічних українців на Балканах раптом записати до представників України, то кількість українців – бійців хорватської армії, дійсно, буде більше ніж один. Чи саме такою була логіка сербського МЗС, невідомо, але іншого пояснення його заяві поки що ніхто не вигадав.

"Косовський фронт" на війні в Україні

На Донбасі проти нас, до речі, теж воюють не тільки серби з Сербії. Наприклад, з шести найманців, дані яких оприлюднила СБУ, три є вихідцями з Боснії і Герцеговини. За деякими даними, були серед сербських найманців ОРДЛО і представники ще однієї країни, Чорногорії.

Втім, серби, які мешкають за межами Сербії, наприклад, в республіках колишньої Югославії, часто мають саме сербське громадянство, отже, це може бути саме такий випадок.

Журналісти "розкопали", що переправляє сербів на Донбас "Косовський фронт" – російський рух, що існує вже десяток років. Засновником організації є "козацький отаман" Олександр Кравченко, який, як стверджують джерела, на початку 1990-х брав участь у бойових діях в Боснії в складі Другого російського добровольчого корпусу разом з Ігорем Гіркиним (Стрєлковим).

Сферою діяльності "фронту" Кравченка раніше була допомога Сербії і сербам у вирішенні "косовського питання". Наприклад, в 2011 році, під час загострення ситуації в Косові, Кравченко збирав гроші сербам "на барикади" і встановлював на сербських барикадах на Півночі Косова російські прапори.

Окрім того, "фронт" виступає організатором великої кількості "культурно-масових" заходів, як на Балканах, так і в Росії, спрямованих на просування тези "Косово є Сербія". З початку війни на Сході України "Косовський фронт" долучився до різнобічної підтримки "ДНР" та "ЛНР".

В нещодавньому інтерв’ю "Вільній Європі" Кравченко стверджує, що сербська влада заборонила йому в’їзд в Сербію, тому що вважає його відповідальним за відправку найманців на Донбас. Втім, наскільки можна зрозуміти, ця заборона не зупинила потік сербів, які бажають повоювати на Сході України.

Очільник "Косовського фронту" не заперечує, що його організація допомагає сербам, які хочуть поповнити лави бойовиків на Донбасі.

Він зазначає, що всього на війну на Сході України поїхали декілька десятків сербів. Втім, Кравченко наголошує, що діяльність його організації з допомоги "сербським добровольцям" не має системного характеру. Він запевняє, що його рух не отримує прямої допомоги від російської влади – вона, за його словами, лише допомагає "Косовському фронту" в здійсненні гуманітарних місій на Донбасі.

Зрозуміло, що проект "сербські добровольці для ОРДЛО" має російських кураторів та російську підтримку і, так би мовити, є дзеркальним колишньому проекту з відправки добровольців з колишнього СРСР в колишню Югославію.

Але наскільки підтримка "ДНР" та "ЛНР" є популярною в самій Сербії?

Друзі по-сербськи

…Белград, 7 листопада 2016 року. "Српска лига" ("Сербська ліга") та рух "1389" презентують мурал, присвячений Арсену Павлову, "Моторолі".

"Ми хочемо підтвердити нерозривний зв'язок сербського та російського народів... Ми гарантуємо, що Сербія ніколи не введе санкції проти братської Росії", – заявив Миша Вацич, представник руху "1389". Генеральний секретар "Сербської ліги" Горан Міленкович, в свою чергу, повідомив про дружній візит делегації Сербської ліги до Донецька у липні 2016 року.

У лютому 2017 року у Новому Саді представники цих же громадських рухів відкрили мурал на честь Михаїла Толстих "Гіві".

Лідери "Сербської ліги", яка виступає за союз із Росією, та руху "1389", чия діяльність зосереджена на поверненні Косова (тому його назва – рік легендарної битви на Косовому полі), не є в Сербії маргінальними та нікому не відомими. Про їхню діяльність регулярно повідомляють центральні медіа, а вони самі є постійними учасниками резонансних подій. Наприклад, Миша Вацич з "1389" "засвітився" в широко відомому скандалі з потягом "Косово є Сербія" .

Як відомо, в січні цього року потяг, розмальований написами "Косово є Сербія" всіма балканськими мовами та зображеннями православних ікон та монастирів, було відправлено з Белграда до Косовської Митровиці (Косово). Після того, як Приштина не пропустила потяг через побоювання провокацій, він повернувся до сербської столиці.

Представник руху "1389" Вацич теж тоді подорожував цим потягом, причому, як писали ЗМІ, в статусі радника адміністрації з питань Косова і Метохії уряду Сербії.

Керівник відомства Марко Джурич пізніше підтвердив, що якийсь час дійсно співпрацював з Мишою Вацичем, але неформально і лише в гуманітарній сфері. Втім, навіть така співпраця багато що говорить про ставлення сербської влади до людей, які є фанатами "Гіві" та "Мотороли"...

Серед негативу у двосторонніх україно-сербських відносинах – не тільки культ бойовиків ОРДЛО в політичному та громадському середовищі Сербії та нещодавній скандал з приводу найманців. Жорстка відмова від запровадження санкцій щодо РФ, недружні до України голосування в ООН (Сербія проголосувала проти резолюції по Криму, згідно з якою Росія офіційно визнана окупантом, а Крим і Севастополь – тимчасово окупованою територією України) – все це недвозначно характеризує позицію офіційного Белграда.

Сербська влада, втім, попри все, постійно заявляє про прихильність та дружбу до України.

9 листопада, вже після відкликання сербського посла з Києва, президент Сербії Александар Вучич заявив, що необхідно заспокоїти напружені відносини між Сербією та Україною. "Потрібно відкинути м’яч", – підкреслив він, напевно, маючи на увазі необхідність зупинити обмін різкими заявами та акціями на кшталт відкликання послів.

Вучич висловив надію, що у двосторонніх відносинах не буде кризи, зазначив, що українці є дружнім до Сербії народом і що він буде робити все, щоб забезпечити добрі стосунки між двома країнами.

Одночасно президент Сербії повідомив, що збирається до Москви, на зустріч із Володимиром Путіним. "Будемо говорити з Путіним про наші двосторонні відносини, політику, економіку і про все, що відбувається в регіоні, Європі та світі", – зазначив Вучич.

Чи буде він у Москві радитися, як покращити стосунки з Україною, президент Сербії не уточнив.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст