Also available in English

Однією з головних перешкод для судових позовів проти Росії про компенсацію шкоди від збройної агресії в Україні є те, що за міжнародним звичаєвим правом будь-яка держава та її майно захищені імунітетом від юрисдикції іноземних судів та імунітетом від виконання судових рішень.

Коли українці подаватимуть позови до Росії до національних судів України чи інших держав, Москва заявлятиме, що іноземні суди не мають права розглядати такі позови, оскільки вона має абсолютний імунітет, навіть якщо дії армії РФ в Україні неправомірні.

Та сама відповідь чекатиме, коли українці спробують арештувати іноземне майно Росії та здійснити примусовий продаж такого майна в Україні чи інших державах для виконання судових рішень проти Росії. РФ стверджуватиме, що її майно захищене абсолютним імунітетом від виконання і не підлягає арешту чи примусовому продажу без згоди Росії.

Але це не так.

Ця стаття пояснює, чому імунітети Росії не є абсолютними, а національні суди повинні відмовляти Росії в імунітетах за позовами про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією в Україні, включно з окупацією Криму та Донбасу. А також пропонує внести зміни до українського законодавства для більш ефективного стягнення заподіяної Росією шкоди.

Що не так з міжнародними судами?

Зазвичай про компенсацію шкоди від збройної агресії Росії в Україні в судовому порядку згадують у контексті позовів до міжнародних судів. Але на практиці з ними все дуже непросто.

Україна може виграти у Європейському суді з прав людини – але РФ сама заявляє, що не виконуватиме рішення ЄСПЛ. Можна виграти у Міжнародному суді ООН – але держави повинні виконувати рішення МС добровільно, а Росія вочевидь не збирається цього робити.

Є варіант арбітражів за позовами українських інвесторів до Росії – але на практиці він далеко не завжди можливий. 

Зокрема, через те, що значна частина шкоди українським підприємствам та майну була завдана не під час окупації, а в ході активних бойових дій та обстрілів українських територій, які на той момент не були під окупацією чи ефективним контролем з боку РФ. Для інвестиційних арбітражів це може бути підставою відмовити в юрисдикції.

Більш того, за міжнародним звичаєвим правом держави не несуть відповідальності за шкоду, завдану їхніми військовими діями, за винятком неправомірної збройної агресії. І хоча протиправність збройної агресії РФ є очевидною, юридичного підтвердження цього (як-от рішення МС ООН) наразі немає. Це може бути ще однією підставою для відмови арбітражів у розгляді українських позовів.

Насамкінець інвестиційний арбітраж проти Росії є дорогим задоволенням, що буде не по кишені більшості українських громадян та підприємств.

Уникнути цих проблем дозволив би розгляд позовів до РФ у національних судах.

Та чи можливо це?

Як суди інших держав карали агресора?

Для стягнення з Росії компенсацій за завдану шкоду необхідно подолати обидва імунітети: щодо юрисдикції та щодо виконання.

Це завдання складне, але досяжне. Така практика теж існує. Суди Італії, Греції та Південної Кореї вже відмовляли в імунітетах державам-агресорам: Німеччині та Японії. Суди цих держав мотивували свої рішення, серед іншого, тим, що держави не можуть зловживати суверенними правами та що визнання імунітету призвело би до несправедливості та відмови у правосудді. Україна вже пішла цим шляхом у позовах проти агресора Росії.

Практика судів Італії

Один із найвідоміших прикладів – низка позовів італійців проти Німеччини про компенсацію шкоди, завданої нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Спершу італійські суди першої інстанції їх відхиляли, посилаючись на судовий імунітет Німеччини. Аж доки у 2004 році Касаційний суд, переглядаючи одну зі справ, не виніс рішення про те, що Німеччина не має імунітету, коли йдеться про міжнародні злочини.

Це стало прецедентом, на який масово почали посилалися й інші позивачі-італійці.

Німеччина з цим не погодилася та звернулася до Міжнародного суду ООН. Той у 2012 році вирішив, що Італія та італійські суди порушили юрисдикційний імунітет Німеччини. Уряд та парламент Італії з цим погодилися та ухвалили закон, яким визнали імунітет Німеччини.

Однак італійський Конституційний суд вирішив, що таке виконання рішення МС ООН не відповідає конституції Італії, бо призведе до відмови у праві на доступ до правосуддя – а тому відмовив державі-агресору в імунітеті, пояснивши, що захищає право італійців на справедливий суд.

Практика судів Греції

Іншим прикладом є грецька справа Префектура Віотіа проти Німеччини № 137/1997, в якій суди Греції відмовили в імунітеті Німеччині за позовами про відшкодування шкоди, завданої діями Третього рейху в Греції під час Другої світової війни, зокрема вбивствами цивільних та руйнуванням майна на території префектури Віотіа в південній Греції.

Суди Греції, серед іншого, пояснили своє рішення міркуваннями про те, що хоча імунітет від юрисдикції є суверенним правом Німеччини, але Німеччина не повинна цим правом зловживати.

Практика судів Південної Кореї

Минулого року Центральний районний суд міста Сеул (Південна Корея) відмовив в імунітеті Японії за позовом дванадцяти "жінок для втіх", яких японська армія примушувала до сексуального рабства до та під час Другої світової війни.

Рішенням від 8 січня 2021 року корейський суд присудив кожній жінці 100 мільйонів вон (чи близько 77 тисяч євро), посилаючись на те, що японські суди неодноразово відмовляли в розгляді позовів корейських жінок до Японії та тим самим позбавили їх права на справедливий суд. А ще судді – так само, як їхні італійські та грецькі колеги, – зазначили, що Японія зловживає суверенним імунітетом для "уникнення репарацій і компенсацій".

А яка судова практика в Україні?

Найбільше рішень про відмову у суверенному імунітеті державі-агресору (Росії) прийняли суди України.

Наразі принаймні у 83 (!) рішеннях та ухвалах за позовами до Росії про компенсацію шкоди від збройної агресії в Україні українські суди наклали арешт на майно РФ, відмовивши їй в імунітетах. Наприклад, у справі № 752/7929/16-ц Голосіївський районний суд міста Києва присудив українському громадянину компенсацію за шкоду, завдану незаконною окупацією Донбасу, та мотивував рішення тим, що "держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет [зловживати ним] від судового переслідування іноземними [українськими] судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров’я людини, а також заподіяння шкоди її майну".

Тобто що Росія як держава-агресор не має права на судовий імунітет в Україні.

А віднедавна ця позиція підтверджена українським Верховним судом.

14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 ВС постановив, що "після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ".

Утім, треба визнати, що такі рішення судів Італії, Греції, Південної Кореї та України наразі є радше винятком. Однак збройна агресія Росії проти України може змінити підходи держав та національних судів до суверенних імунітетів. Так само, як вона вже змінила надто багато.

Чи міг би хтось подумати, що США та десятки інших держав заблокують валютні резерви Центрального банку РФ? Адже, за рідкісними винятками, майно центробанків вважали абсолютно недоторканним за нормами міжнародного права! Та російська агресія змінює світ.

Що ще може зробити Україна?

Держава може та має сприяти українським громадянам і підприємствам, постраждалим від збройної агресії, в отриманні компенсації від РФ в судовому порядку. Для цього варто ухвалити закон, що позбавить Росію імунітетів за позовами, пов'язаними зі збройною агресією.

При цьому треба не забути як про юрисдикційний імунітет, так і про імунітет від виконання. Закон повинен передбачати юрисдикцію українських судів розглядати позови проти Росії, накладати арешт на майно РФ (комерційне та некомерційне), а також виконання судових рішень (та рішень інвестиційних арбітражів) за позовами до Росії шляхом примусового продажу її майна.

Окрім того, Україні доцільно на законодавчому рівні запровадити нові механізми, що допоможуть позивачам більш ефективно отримувати компенсацію від Росії в судовому порядку. Йдеться, зокрема, про колективні позови, механізми накладання стягнення на майно РФ та на майно росіян, тобто російських громадян та юридичних осіб.

Українське процесуальне законодавство має передбачати право судів приймати ухвали про арешт російського майна у всьому світі, як це роблять англійські суди, а також ухвали про розкриття інформації, що мають екстериторіальну дію, щоби допомогти ефективно розшукувати майно Росії та майно росіян, із суворою відповідальністю за перешкоджання правосуддю.

Також є сенс встановити тривалі строки давності (наприклад, 30 років) за позовами до Росії про відшкодування шкоди, завданої її збройною агресією проти України, та для примусового виконання рішень судів та інвестиційних арбітражів проти РФ (наприклад, 15 років).

Це, звісно, не повний перелік законодавчих змін, яких потребує українська правова система для ефективного переслідування РФ.

Але дуже важливо, щоби одночасно своє законодавство змінили держави-союзники.

Після зміни власних процесуальних законів нашій державі варто звернутися до США, Великої Британії та інших держав-союзників, щоб вони змінили свої закони, дозволивши визнання та виконання забезпечувальних ухвал та рішень українських судів (а також рішень інвестиційних арбітражів) про компенсацію шкоди від збройної агресії Росії в Україні.

Адже основні заморожені активи Росії та росіян, примусовий продаж яких дозволить виплату цих компенсацій, перебувають не в Україні, а у юрисдикції наших західних союзників.

Це питання можна врегулювати міжнародним договором між державами-союзниками та Україною.

Переконати союзників у цьому – непросте завдання, Україні для цього потрібні залізні аргументи. Найголовніший з них – те, що такі заходи проти Росії, російських громадян і компаній та їхнього майна у відповідь на збройну агресію РФ в Україні виправдані невід’ємним правом України та інших держав на самооборону.

Самооборона проти імунітетів 

Вчинивши збройну агресію проти України, Росія порушила свої міжнародні зобов’язання не застосовувати силу проти іншої суверенної держави. У відповідь на збройну агресію Росії Україна, реалізуючи своє невід’ємне право на індивідуальну самооборону, та інші держави, реалізуючи їхні невід’ємні права на колективну самооборону (гарантовані статтею 51 Статуту ООН), можуть відмовити Росії в судовому імунітеті та імунітеті від виконання, а також можуть запровадити будь-які інші заходи (законодавчі, адміністративні чи судові) для більш ефективного стягнення в судовому порядку збитків за шкоду від військової агресії РФ в Україні шляхом арешту та примусового продажу майна Росії та росіян.

З метою самооборони Україна та держави-союзники можуть вживати будь-яких пропорційних та необхідних заходів для припинення збройної агресії Росії та отримання компенсації шкоди. Навіть якщо такі заходи порушують суверенні права Росії та права росіян – самооборона виключає їхню неправомірність.

Пропорційні та необхідні заходи самооборони, зокрема арешт майна Росії та російських підданих та примусовий продаж такого майна за рішеннями судів, вважаються настільки важливими в міжнародному праві, що дозволяють Україні та іншим державам порушити зобов’язання поважати суверенні права Росії та права власності російських громадян та компаній.

Зараз Україна, відбиваючи російську агресію, одночасно із цим будує одну з найсильніших армій у світі. Так само зараз – найкращий час для держави Україна запровадити сучасні процесуальні інструменти та механізми, щоб українські суди мали потужну зброю для примусового стягнення шкоди з Росії та росіян за збройну агресію проти України.

Автор: Олег Марченко,

партнер Ulysses,
для "Європейської правди"

Автор висловлює вдячність юристам Ulysses Анастасії Котлярчук та Софії Курочці за дослідження та допомогу у підготовці статті