Спільний з ЄС ринок праці: як Україні перетворити конкуренцію за людей на партнерство

Процес європейської інтеграції України часто обговорюють у термінах законодавчих директив та макроекономічних показників. Проте в основі цього процесу лежить найбільш живий і чутливий ресурс – люди.

Протягом багатьох років трудова міграція з України в Польщу була досить значною, але часто мала тимчасовий характер. Натомість після початку повномасштабної війни вона стала більш вагомим фактором розвитку.

Конфлікт інтересів посилюється, бо Україна зацікавлена в поверненні співвітчизників додому, тоді як Польща (як і чимало інших держав ЄС, які прийняли багато українців для захисту від війни) воліла б утримати в себе кваліфіковану робочу силу та молодь.

Водночас нові тенденції та виклики можна спробувати розглянути як підготовку до майбутнього єдиного європейського ринку.

Пошук та обговорення підходів, щоб розв’язати конфлікт інтересів з перевагою для різних держав, є важливим для забезпечення взаємовигідного розвитку економік як України, так і більшості держав ЄС. Проте в цій статті йдеться насамперед про Польщу, оскільки вона базується на обговоренні, яке Інститут економічних досліджень та політичних консультацій проводив разом з польськими колегами з WEI.

Нові економічні ролі українців

У Польщі сьогодні працюють понад 850 тисяч українців. Вони вже становлять близько 5% робочої сили країни та створюють додану вартість для економіки країни.

Однак характер присутності українців трансформується.

Якщо раніше українці сприймались як "дешева робоча сила" для сезонних робіт, то сьогодні вони стають стратегічним ресурсом у критичних галузях: будівництві, логістиці, переробній промисловості та медицині. Багато мігрантів переходять до довгострокових стратегій, пускаючи коріння, вкладаючи кошти у професійний розвиток.

Українці відкривають власний бізнес у Польщі в різних секторах: вони вже зареєстрували 150 тисяч ФОПів та тисячі товариств.

Європейська інтеграція відкриває перед Україною принцип свободи пересування працівників, що є одним із наріжних каменів ЄС. Впровадження змін у сфері регулювання праці є важливим також для повернення українців, які працювали в країнах ЄС, та їх активної інтеграції в ринок праці України.

Проте цей процес потребує від України певних змін у регулюванні.

Зокрема, йдеться про синхронізацію систем кваліфікацій. Україна вже працює над створенням кваліфікаційних центрів, які дозволять підтверджувати навички, здобуті в ЄС.

Для цього потрібно забезпечити повну відповідність Національної рамки кваліфікації європейській, а також ухвалити професійні стандарти.

В нас попереду обговорення щодо регульованих професій, а також сфер, де буде полегшений доступ до роботи не лише для українців, які повертаються з-за кордону, а й для працівників з країн ЄС.

Останнє буде наслідком запровадження вільного руху працівників, передбаченого нашими зобов’язаннями в межах адаптації законодавства до норм права ЄС.

Важливо усвідомити, що членство в ЄС означає можливість циркуляції людського капіталу.

Замість безповоротної еміграції ("втечі мізків") інтеграція дозволяє створити модель, де досвід, здобутий у Польщі чи Німеччині, згодом працюватиме на відновлення України. І тому надважливим завданням уряду буде створення сприятливого бізнес-клімату в Україні, а також забезпечення якісного життя для людей.

Йдеться, зокрема, і про доступність якісних медичних та освітніх послуг.

Сприятливий бізнес-клімат означатиме, що українці, які зараз створили бізнес у Польщі, зможуть також створювати компанії та працювати в Україні. Так, зараз Польща фактично стала майданчиком, де український бізнес вчиться працювати за європейськими правилами, щоб потім масштабуватися на весь континент.

Конкуренція за робочу силу

Попри спільні цілі, між Україною та Польщею існують об'єктивні лінії напруги, які вже є і залишаться актуальними й для відносин з іншими країнами ЄС.

Конкуренція за кадри. Польща стикається з глибокою демографічною кризою і до кінця 2025 року потребуватиме ще 2,5 млн працівників. Водночас Україна критично потребує цих самих фахівців (будівельників, інженерів, медиків) для власного відновлення.

Фактично обидві держави змагаються за один і той самий людський ресурс.

Застаріла правова база. Міжнародна угода про взаємне працевлаштування між нашими країнами була укладена ще у 1995 році.

Вона не враховує ані реалій повномасштабної війни, ані статусу тимчасового захисту, ані майбутнього членства України в ЄС. Ця проблема може бути вирішена зараз зміною угоди або ж після вступу України в ЄС та фактично створення єдиного ринку праці.

Втрата кваліфікації. Значна частина українців у Польщі (а загалом і в інших державах) працюють на посадах, що не відповідають їхній освіті, через складні процедури нострифікації дипломів та мовний бар'єр.

Це втрачений потенціал, який не приносить повної вигоди жодній зі сторін. Тому тут є потреба у кроках з визнання кваліфікацій та спрощення процедур нострифікації як в Україні, так і в Польщі.

Чи можна подолати конфлікти та збалансувати інтереси?

Для побудови гармонійного ринку праці необхідно перейти від емоцій до прагматичного діалогу. Важливо, щоб нові правові рамки дозволяли законний рух робочої сили та задовольняли потреби обох економік.

Зокрема, може йтися про створення спільних баз вакансій та професійних стандартів, щоб інформація про можливості в Україні була доступною для тих, хто зараз за кордоном. У Польщі вже використовується Барометр професій (Barometr zawodów), за яким кошти фонду праці скеровуються на підготовку фахівців у дефіцитних галузях.

Подібний досвід варто впроваджувати й в Україні.

Важливо, що обом державам треба працювати над більш активним залученням економічно неактивних груп населення до ринку праці. Це дещо знизить і важливість залучення мігрантів.

Так, бізнесу варто звертати увагу на групи, які раніше ігнорували. Зокрема, йдеться про групу, яку іноді називають "срібною" – це люди віком 50+ років. Це колосальний ресурс досвідчених фахівців. Їхнє перенавчання є стратегічним пріоритетом.

Важливою іншою групою є залучення до роботи людей з інвалідністю, які в Україні часто є ветеранами. Так, бізнес має ставати соціально орієнтованим, створювати умови для людей із різними травмами (зору, слуху, ПТСР) та допомагати їм адаптуватися до цивільної роботи.

Тут важливо забезпечити гнучкість робочого графіка, доступність робочого місця. Також зростає важливість системи навчання для дорослого населення, яка в Україні досі нерозвинена, та визнання кваліфікацій.

В Україні важливим стає залучення жінок в різні професії, включно з тими, які традиційно вважали "чоловічими". Так, до повномасштабної війни, але, найімовірніше, і зараз активність жінок у робочій силі була доволі низька. Для залучення жінок роботодавці повинні впроваджувати гнучкі графіки, дитячі кімнати та програми підтримки материнства. При цьому доступність дошкільної освіти (садочків) також є важливою.

Ще однією групою, для якої часто рівень безробіття є вищим, ніж для інших, є молодь.

Іноді це є наслідком дисбалансу навичок. Саме тому бізнесу варто почати активніше працювати із закладами професійно-технічної освіти, а також вищими навчальними закладами.

Пряме інформування про потреби ринку праці дозволить скоригувати навчальні програми. Наявність житла для молоді – як гуртожитки або підтримка оренди з боку роботодавців – дозволить ліпше конкурувати за робочу силу.

Україна традиційно характеризувалась низькою продуктивністю, що викликає потребу в технологічному прориві.

Так, коли робочих рук бракує, виходом стає автоматизація, роботизація та використання штучного інтелекту.

Досвід показує, що перегляд бізнес-процесів дозволяє залучати меншу кількість працівників, роблячи роботу більш ефективною та інтелектуальною. Це шлях до підвищення продуктивності праці, що є критичним для європейської конкурентоспроможності.

Для цього потрібне і сприятливе регулювання, а не забюрократизовані процеси, і тут йдеться не стільки про Україну, як вже про ЄС загалом. 

Повернення українців не може бути примусовим. Воно відбудеться лише за умови гарантій безпеки, доступу до якісної освіти, медицини та житла.

Польща вже розуміє, що без доступу до якісних освітніх, медичних і соціальних послуг мігранти не залишаться в країні, а поїдуть далі. Україна має засвоїти цей урок для своєї політики репатріації: конкуренція дуже висока, і не лише з Польщею, а й з іншими державами ЄС.

* * * * *

Європейська інтеграція – це не гра з нульовою сумою, де одна сторона обов’язково програє. Це шлях до створення екосистеми, де члени ЄС, зокрема в майбутньому Україна та Польща, можуть бути партнерами.

Нам потрібно знизити емоційний фон дискусій, який часто підігрівають політики, і зосередитися на реальних потребах людей.

Україна має стати настільки привабливою, щоб люди поверталися не через обов’язок, а через можливості.

Водночас ми повинні бути готовими до того, що в майбутньому і польські фахівці захочуть працювати в українських компаніях над масштабними проєктами відновлення.

Звісно, спочатку нам для цього треба стабільний мир та чіткі гарантії безпеки від міжнародних партнерів. Однак вже зараз нагально потрібно впроваджувати зміни в законодавстві до ринку праці, регулювання роботи бізнесу та інших сферах.

Членство в ЄС означає не лише можливості, а й жорстку конкуренцію – за гроші та людей.

Авторка: Олександра Бетлій,

провідна наукова співробітниця Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Стаття підготовлена на основі дискусії, яка відбулася в межах проєкту "Спільне майбутнє. Польща та Україна на єдиному європейському ринку" 20 листопада 2025 року. Обговорення проводилось за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" і доступне за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=Wrb_MGOFgfo