Ню і дипломатія. Навіщо Україні почесні консули та чому відверті фото – не головна проблема

Останні кілька днів соцмережі "гудять" від повідомлень про новопризначену почесну консулку України у Домініканській Республіці Вікторію Якімову. 

Якщо раптом ви пропустили цю історію, то приводом для скандалу стала величезна кількість фото ню і топлес на сторінках соцмереж Якімової, що донедавна працювала фотомоделлю. Багатьом українцям видалося неочевидним, що такий творчий доробок сумісний з роллю почесного консула.

Реагуючи на хвилю критики, Вікторія Якімова опублікувала коментар-пояснення про те, що моделінг – це її "попереднє життя", яке вона не приховує; про те, що модельне минуле не має заважати сучасній жінці "змінювати напрямок розвитку та зростати". А ще пояснила, що посада почесного консула – це неоплачувана діяльність (примітка "ЄП": це дійсно так) для допомоги Україні власним коштом. Хоча реакція свідчить, що це пояснення переконало не всіх.

До того ж без коментарів лишилися скрини її (наразі недоступного) фейсбук-посту від 2022 року, де майбутня консулка позувала у "кокошнику".

Утім, на цю ситуацію є сенс подивитися ширше. Тож ця стаття – не про поодинокі призначення, хоча вони є ілюстративними прикладами.

Україні варто переосмислити всю систему відбору почесних консулів.

Багатьох "тригернуло" призначення у Домінікані, де оголені фото привернули широку увагу. Однак ці світлини не є достатнім доказом, що ця почесна консулка не може бути ефективною, зазначає, зокрема, колишній очільник МЗС Павло Клімкін. А от до кокошника питань більше!

Натомість є приклад Кіпру, де триває конфлікт між послом, МЗС та новопризначеним почесним консулом (процедуру щодо якого наразі не завершили). Одна з причин конфлікту – суперечка про те, чи може бути почесним консулом людина із судимістю в минулому (та, ймовірно, з конфліктом інтересів), навіть якщо зараз ця людина всіляко демонструє проукраїнськість.

Ще один системний виклик: надходять повідомлення про кандидатів у почесні консули, що мають проблеми у відносинах з українською громадою. Це теж потребує особливої уваги.

І, нарешті, Україна, що воює, точно не має права погоджуватися на призначення своїми представниками тих, щодо чийого ставлення до Росії є питання. І треба бути готовими до жорстких запитань з боку українського суспільства, якщо на цих почесних посадах раптом опиняться ті, хто декларував неприйнятну позицію щодо РФ до початку повномасштабної війни, у часи окупації Криму та Донбасу.

Суспільство має право на запитання і навіть вимоги з цього приводу.

Навіщо Україні почесні консули

Спершу варто пояснити, про що взагалі йдеться і хто такі почесні консули.

Це – не новий інструмент дипломатії. Ба більше, між класичними дипломатами і почесними консулами є величезна та принципова відмінність. Найпростіше показати її на прикладі.

Так, консул України, що працює на півночі Молдові у місті Бельці – це громадянин України, український державний службовець (дипслужбовець), який отримує зарплатню з державного бюджету України, звітує за державними правилами (наприклад, подає е-декларації), зобов'язаний виконувати доручення, що надходять з МЗС, тощо. Як наслідок, консул діє від імені України, може представляти державу, підписувати певні документи.

Натомість почесний консул України, що працює на півдні тієї ж Молдови, у місті Комрат – це громадянин не України, а Молдови. Потенційно є можливість запрошувати на роль почесних консулів і українців, але на практиці значно частіше це – іноземці, що мають авторитет у своєму місті. Почесний консул не є держслужбовцем (це навіть прямо заборонено, навіть якщо цю роль обійме українець), тож Київ може його лише просити про допомогу, але не доручати її. Почесний консул не отримує ані копійки з українського бюджету – навпаки, почесні консули завжди інвестують власні кошти або кошти свого бізнесу у просування інтересів України.

В ідеалі почесні консули мають інвестувати у цю діяльність свої час та гроші просто через любов до України та прагнення допомогти їй; в реальності ж мотиви бувають різні, і до цього ми ще повернемося.

І таких людей є чимало. Довідник на сайті МЗС каже про 131 почесного консула України у майже 80 державах світу.

Дипломати кажуть, що робота почесних консулів дійсно потрібна.

Колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін, зокрема, зазначає, що це стало особливо важливим у часи повномасштабної війни, коли потреба у роботі дипломатії зросла.

"Ми зараз намагаємось "розмазати" наявний людський та фінансовий ресурс дипломатії по усіх країнах. Тому коли долучається хтось активний, це стає працюючою історією", – пояснює дипломат. За його словами, почесні консули можуть системно допомагати МЗС у публічній дипломатії, у бізнес-контактах, у взаємодії з регіональною владою тощо. Ідея у тому, що почесний консул повинен мати крутий соціальний статус у своєму місті або країні і має стати точкою, що з’єднує Київ та місцеві еліти.

А от чого почесний консул точно не може робити – то це діяти від імені України і офіційно представляти українську державу.

Але й це в теорії. Реальність тут також інша.

Неможливо абстрагуватися від дій людини, яку держава призначила на таку посаду. Його або її імідж буде відбиватися і на іміджі України, тому перевірка та відсів кандидатів має значення. А з відбором не все слава богу.

Конфлікт на Кіпрі та навколо

Перш ніж перейти до гарячої (у всіх сенсах) теми про почесну консулку на Домінікані та межі припустимості старих фото, варто наголосити, що це не єдине спірне і, можливо, навіть не найбільш спірне призначення.

До прикладу, відбір почесного консула на Кіпрі, що викликає звинувачення щодо дотримання принципів доброчесності. З ними можна сперечатися, але неможливо ігнорувати. І головне: вони підтверджують, що є питання до того, як працює система перевірки.

Ця історія призвела до конфлікту всередині МЗС.

А ще – до появи такого собі "консула Шредінгера".

За даними кіпрської влади, цей почесний консул України існує, але його українська правомочність – під питанням. Пояснимо по порядку.

Конфлікт почався ще минулого року. Посольство України на Кіпрі очолив некар’єрний дипломат Сергій Ніжинський, який невдовзі заявив, що викрив випадки, коли якісь кіпріоти представлялися "почесними консулами України", не маючи такого статусу. На одному з таких випадків посол наголосив окремо, заявивши, що у цього громадянина – кіпріота Христодулоса Еллінаса – ситуація особлива. Він ще у 2023 році дійсно був номінований на посаду, але, не завершивши процедуру, почав представлятися новим статусом.

І головне: посол звинуватив колег у недбалості.

Він заявив у інтерв’ю, що Еллінас взагалі не має права обіймати посаду, оскільки у минулому має судимість та, відповідно, не відповідає критерію "бездоганної репутації", який є у вимогах до цієї посади.

Утім, чи є задачею посла заміряти "бездоганність" репутації? Ніжинський вважає, що так.

Ще місяць тому, коли "ЄП" вперше зацікавилася цією історію, посол визнав у коментарі, що діє всупереч рішенню МЗС і намагається переконати Київ передумати. "Остаточне рішення щодо (призначення) кандидатури Еллінаса на посаду почесного консула було ухвалено центральним апаратом МЗС України без урахування позиції посольства, оцінки ризиків та наданих відповідних матеріалів... Але питання доброчесності почесних консулів – це не персональна дискусія, а питання національних інтересів та міжнародної репутації України", – заявив він тоді.

Павло Клімкін у коментарі "ЄП" зауважив, що відповідальність за призначення почесного консула у кінцевому підсумку нестиме посол, який підписав документи. "Саме посол відповідає за цю людину. І якщо призначили почесного консула, з яким є проблеми, то це серйозний факап посла і посольських", – каже ексміністр.

Межа дозволеного – не визначена

Кіпрській історії "ЄвроПравда" приділила окрему увагу і через її екстраординарність (йдеться про суперечку у системі МЗС, що стала публічною, і це вже б’є по Україні), і через те, що ця неоднозначна ситуація досі висвітлювалася у медіа лише з одного боку, і через те, що вона дійсно засвідчила, що у системі відбору є проблеми.

Під час підготовки цього матеріалу "ЄП" поспілкувалася з послом, з кількома джерелами в МЗС, долученими до "розрулення" цього питання, із самим Христодулосом Еллінасом, та перевірила низку документів, що дозволили відтворити картину.

Ще у серпні 2023 році тодішній посол України на Кіпрі Руслан Німчинський подав до Києва пропозицію призначити Христодулоса Еллінаса почесним консулом України. Вже на цьому етапі, ймовірно, виникли проблеми: Еллінас є кумом Німчинського, оскільки хрестив його сина на Кіпрі у травні того ж 2023 року. Це підтверджують копії документів, наявні у "ЄП", і найголовніше: це підтвердив у коментарі виданню сам пан Еллінас, запевнивши, що, на його переконання, "це не створює жодного конфлікту інтересів".

Українське законодавство з цього приводу лишає невизначеність: кумів дійсно немає у переліку "близьких осіб", визначеному законом про запобігання корупції, але у цьому ж законі передбачено, що дружні відносини створюють такий конфлікт. Втім, фінальне рішення про призначення попередній посол і не ухвалював, лишивши його на наступника.

Який і заблокував процес, але з іншої причини – як він стверджує, через судову історію.

Втім, є питання щодо того, що експосол Німчинський ще до завершення процедури почав називати свого кума "почесним консулом", хоча це є категорично неприпустимим. Так, у колонці для кіпрського видання Philenews з нагоди Дня незалежності України він висловив "глибоку подяку новому почесному консулу України на Кіпрі Христодулосу Еллінасу"...

Чи обґрунтовані заяви посла про кримінальне минуле нового консула? Відповідь неоднозначна.

Еллінас дійсно був засуджений у минулому у Греції: у далекому 2009 році перша інстанція присудила йому дев’ять років ув'язнення через причетність, як тоді вважав суд, до побудови фінансової піраміди, через яку постраждало більше тисячі грецьких інвесторів. Утім, вирок так і не набув чинності. У 2015 році апеляційний суд погодився зняти з нього основні звинувачення і підтвердив тільки пособництво, присудивши два роки умовно. Тоді, 11 років тому, про це багато писали кіпрські медіа, зазначаючи, зокрема, що доведене звинувачення могло би призвести до реального ув’язнення, але колегія суддів одноголосно вирішила, що Еллінас заслуговує на пом’якшений вирок "через три обставини, а саме: його попереднє бездоганне життя, його зусилля з відшкодування збитків постраждалим та його доброчесну взаємодію з грецьким судом".

Надалі кримінальних проблем не було (лише адміністративні стягнення – як-от штраф фондового регулятора за використання інсайдерської інформації); відповідно, судимість наразі погашена.

Чи має це блокувати призначення на посаду почесного консула?

Посол на Кіпрі вважає, що так. Христодулос Еллінас вважає, що ні. "Усі звинувачення проти мене є неправдивими, безпідставними, принизливими, наклепницькими та спрямованими на підтримку особистих інтересів певного кола осіб, чиїм бажанням я не підкорився", – заявив він у письмовому коментарі "ЄП".

Відставні дипломати, з якими говорила "ЄвроПравда", підтримують позицію посла.

"Якщо була кримінальна справа, навіть давно, і вона закінчилась якимось вироком – то, як правило, таких людей ніхто не бере (на консульські посади. – "ЄП"). Більше того, не можна брати навіть якщо є обґрунтоване кримінальне переслідування ще без вироку. Навіть якщо є інформація в соціальних мережах", – дивується Павло Клімкін.

"Якщо були проблеми із законом, навіть у минулому – цього достатньо для "червоної картки" кандидату, сто відсотків. Якщо відчуваєш хоч найменший натяк на проблеми кандидата із законом, чи із законодавцями, чи з адміністративними органами – такий кандидат у жодному разі не може бути почесним консулом", – заявив "ЄвроПравді" Андрій Веселовський, надзвичайний і повноважний посол України у відставці, що має досвід на чолі посольства в Єгипті, дипмісії в Брюсселі та генконсульства в Канаді.

"Тим більше що на Кіпрі заможних бізнесменів, юристів, які б хотіли сприяти відносинам з Україною – не один і навіть не сотня. Вибрати можна", – дивується він.

Утім, законодавство чітких обмежень тут не встановлює. Тому називати подання такого кандидата протизаконним не можна. Жодних правил тут просто не встановлено. І це є проблемою, як засвідчила ця історія. Бо виходить, що у кожного своя правда.

Це зрештою призвело до суперечки між МЗС і послом, адже, попри опір та заперечення з боку останнього, офіційний Київ дав зелене світло на призначення.

Хоча з його статусом досі усе непросто.

А Христодулос Еллінас наполягає, що він вже призначений на посаду. Під його листом на адресу "ЄП" стоїть підпис "Почесний консул України в Республіці Кіпр в округах Нікосія і Фамагуста". Його ім’я із цією посадою зазначене також в офіційному переліку від МЗС Кіпру. Еллінас також стверджує, що вже отримав екзекватуру – тобто підтверджувальний дозвіл на консульську роботу від уряду Кіпру. Тобто для кіпрської влади його призначення відбулося. Але для України – ні, бо посол Ніжинський не підписав і не має наміру підписувати консульську угоду з ним і наполягає на тому, що Київ має визнати і виправити помилку.

Такої ситуації українська дипломатична система ще не знала.

Червоні лінії для консулів

Та й загалом, відкрита ворожнеча посла і почесного консула (який має виконувати вказівки цього посла!) є безпрецедентною. Зрештою, про яку ефективність консульської роботи може йтися?

А це, зрештою, головне. Особливо якщо говорити не про один випадок, а про систему.

Почесних консулів призначають не для того, щоби їх "нагородити". Цей інструмент дипломатії потрібен для того, щоб давати результат для держави та/або для українських громадян за кордоном.

"Тому так важливо фільтрувати кандидатів у консули, – пояснює Павло Клімкін. – Бо бувають ситуації, коли люди просто хочуть собі цей статус або заради піару, або заради самого статусу, або заради привілеїв, хоч ті й обмежені – наприклад, їм МЗС видає дипломатичний номер на автомобіль, і хтось вважає, що так простіше їздити, що поліція десь не зупинить. А от класичного дипломатичного імунітету ця посада не дає. Наприклад, обшукати приміщення посольства украй складно, а почесне консульство – не проблема, треба лише виконати процедуру, проконсультуватися з МЗС".

"Треба зрозуміти, а в чому додана вартість призначення для України?" – наголошує ексміністр.

Тут не може бути єдиного рецепта для всіх країн, бо задачі є різними. Десь головна задача – сприяння бізнес-контактам. Десь у державі Глобального півдня це може бути навіть один масштабний спільний бізнес-проєкт, і почесний консул може бути зв’язковим, посередником із місцевою владою, щоб у цього бізнесу не було несподіваних проблем.

Десь головне – робота зі старою українською діаспорою і просування інтересів держави через них, тож і компетенції консула мають бути відповідними. А десь – постійно потрібна допомога громадянам України.

"Наприклад, якщо в якомусь місті є багато наших туристів – це означає, що хтось обов’язково або руку поламає, або щось станеться, а хтось – вкраде щось, – ділиться досвідом Андрій Веселовський. – Звісно, почесний консул не побіжить у поліцію, якщо затримали українця, але він зателефонує начальнику відділення, з яким він знайомий, і спитає: "Там серйозні проблеми, мені під'їхати чи ви розберетеся? Ну ви знаєте ж, Україна – це наша дружня держава". І це вже вплине. Причому це працює не тільки в країнах третього світу, а й в частині європейських країн".

Та хоча потреби різні, є вимоги, релевантні для всіх почесних консулів.

"По-перше, це має бути людина заможна, самозабезпечена, причому бізнес у цієї людини має бути чистий і стійкий. По-друге – людина, у якої ніколи не було проблем з владою і з правоохоронними органами або, скажімо, суперечок щодо власності, судових справ. Далі кандидат повинен мати соціальний статус у громаді, де він працюватиме", – сформулював ці вимоги посол Веселовський.

Та під час повномасштабної війни з’явилися додаткові, надзвичайно важливі вимоги.

Головна з них – історія ставлення до України та Росії.

До слова, якщо вже йдеться про Христодулоса Еллінаса, то не має сумніву у тому, що він долучений до проукраїнських подій на Кіпрі (як і його дружина, українка). До слова, Еллінас долучив до свого коментаря десятки фото на українських заходах, перелік концертів, яким він, як стверджується, сприяв. Чи це, чи щось інше має бути пріоритетом саме на Кіпрі – питання до МЗС та посольства, їм вирішувати.

Причому критерієм має бути не тільки нинішнє ставлення.

Наразі у МЗС немає чіткої, документально зафіксованої позиції про те, чи була припустимою співпраця з РФ у минулому, щонайменше з 2014 року; або позитивне ставлення людини, що стає почесним консулом, до російських символів. До фоток у "кокошнику". До співпраці з російськими держструктурами.

Нормативна база щодо почесних консулів ґрунтується на указі президента від 1997(!) року і, звісно, не містить ані натяку на це. І тому ми стикаємося з історіями, коли активісти української громади в Іспанії протестують проти призначення людини, що фігурує в російських базах даних абощо (зауважимо, що героя тієї публікації вже не розглядають як кандидата у почесні консули).

То чи не варто оновити правила, які діють щодо цієї посади? Питання видається риторичним, бо, напевно ж, варто. Але про жодні ініціативи щодо цього чути не доводилося.

Гола правда

І, нарешті, про історію з призначенням у Домінікані.

Чи є припустимим те, що почесним консулом стала українка, яка ще пару років тому заробляла, позуючи оголеною?

Універсальної відповіді на це питання немає. Бо у кожного свої межі дозволеного. Домінікана – не ісламська держава, де це є порушенням. Україна також ніби не планує це криміналізувати, та й ганебною подібна робота не є. Тож головним питанням тут є те, як ставляться до подібної історії почесної консулки домініканські громадяни (у настроях суспільства цієї карибської держави "ЄвроПравда" має украй обмежену експертизу, хоча припускаємо, що це ставлення навіть вільніше, ніж у багатьох європейських країнах)

Звісно, було б дивно заперечувати, що дипломатія – це сфера, в якій суспільство очікує суттєво більшої консервативності. Навіть враховуючи те, що почесний консул – це не повноцінний дипломат. Але й на зміну світової реальності не варто заплющувати очі.

"Меланія Трамп теж була моделлю і фотографувалася приблизно так само. І що, вона тепер не може сісти в Раді безпеки ООН, куди її затягнув Майк Волц? Може! Інша річ, якщо наша нова консулка дійсно в кокошнику знімалась. Тут деталі потрібно з'ясувати", – зауважує Павло Клімкін.

Та окрім обговорення топлес-портфоліо важливо зауважити основне.

По-перше, чи відповідає консулка критеріям? У тому числі щодо ставлення до Росії і щодо залученості до українських питань. Її Facebook-сторінка, що досі слугувала вітриною моделінгу, не дає на це відповіді, але ж це – не єдине джерело. Наразі є враження, що нечисленна діаспора у Домінікані ставиться до роботи новопризначеної консулки позитивно; від політиків, які контактували з цією країною, і яким Вікторія Якімова допомагала ще перед своїм призначенням, теж доводилося читати добрі відгуки. Та посольство України на Кубі, яке подавало її кандидатуру, повинно бути готове за потреби дати МЗС відповідь щодо цього.

І по-друге, чи є додана вартість від цього призначення? Яку мету воно має? Чи йдеться лише про те, що нова консулка буде надавати приміщення (і чи достатньо цього)? Чи може вона забезпечити контакт із владою цієї далекої країни, щоб допомогти нам отримати додатковий голос в ООН та побороти російські наративи?

Бо, на відміну від того ж Кіпру, де є посольство, де є контакти між урядами тощо і де потреба у почесних консулах мінімізована – у далеких державах на кшталт Домінікани український голос з "офіційним" статусом є дійсно важливим. Але тільки у разі, якщо він дійсно звучатиме, а не обмежиться красивою вивіскою, статусними номерами на авто і позначкою у Facebook.

Ці питання загубилися за обговоренням зовнішності консулки. Хоча відповідь на них є значно важливішою за ставлення аудиторії до фото у стилі ню.

Автори:
Сергій Сидоренко, Уляна Кричковська,

"Європейська правда"