Зупинитися без членства: чим небезпечна для України ідея про митний союз з ЄС

Вівторок, 19 вересня 2017, 11:25 — , для Європейської правди

Президент України дав старт важливій дискусії: що має прийти на зміну нинішньому етапу наших відносин із Європейським Союзом.

В якості нового рівня відносин було запропоновано створення митного союзу з ЄС – за аналогією з режимом, що зараз має низка країн, включно з Туреччиною.

Але залишається відкритим питання:

чи дійсно митний союз – це саме те, що потрібно Україні?

Почнемо з того факту, що ЄС має єдиний митний союз – з Туреччиною (залишимо на хвилину осторонь особливі відносини з Монако, Сан-Марино і Андоррою).

Від часу створення митного союзу з Туреччиною у 1995 році до єдиного митного простору ЄС приєдналося 13 держав: Польща, Угорщина, Румунія, Хорватія, країни Балтії, Чехія, Словаччина, Кіпр, Мальта, Болгарія і Словенія. Тобто всі, хто вступив до ЄС, тобто вийшов на вищий рівень інтеграції, що включає також свободу руху товарів (глава "Митний союз" Договору про функціонування Європейського Союзу).

Коли українські посадовці говорять про можливий майбутній митний союз між Україною та ЄС, то очікують, що він принесе певну лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцією. Теоретично такий сценарій можливий, але підтверджень тому, що це реально, на сьогодні немає. Зокрема, митний союз з Туреччиною містить окремі регулювання щодо сільськогосподарської продукції (рішення 1/98 Комітету асоціації ЄС-Туреччина), тобто в турецькому випадку домовленість про МС не передбачала повної лібералізації для таких товарів.

Виняток для сільгосппродукції – стандартний принцип ЄС.

Так само сільське господарство вилучене з угоди про Європейську економічну зону, через що кожна держава ЕАВТ (Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн) самостійно веде переговори з ЄС з цього приводу. Норвегія, наприклад, цього року оновила домовленість із ЄС по сільському господарству.

Причина цього – нерозривне поєднання митної політики щодо сільського господарства з внутрішньою сільськогосподарською політикою ЄС.

Єдиний відомий спосіб повністю лібералізувати торгівлю сільгосптоварами з ЄС  – стати державою-членом,

приєднавшись і до сільськогосподарської політики Євросоюзу, і до митного союзу всередині нього.

Але найголовніше – слід звернути увагу на те, що мита – лише вершина айсберга і в митному союзі Туреччини з ЄС, і у відносинах Норвегії з ЄС в рамках Європейської економічної зони, і у секторальних угодах Швейцарії з ЄС.

Окрім мит, перепоною є митні правила, технічне регулювання, санітарія і фітосанітарія – тобто усі правила, дотримання яких європейці перевіряють під час імпортування.

Тут, попри відмінність у правових конструкціях, відносини з ЄС і Туреччини, і Норвегії, і Швейцарії, і України – однакові.

Угода про асоціацію, яка діє вже зараз, передбачає механізм усунення цих бар’єрів через адаптацію законодавства до вимог ЄС чи міжнародних угод. У цій частині Угода є досить амбітною, і більшість нетарифних питань у нашій торгівлі з ЄС можна зняти через її впровадження і ухвалення відповідних рішень на рівні двосторонніх органів – Ради асоціації і Комітету асоціації.

До речі зверніть увагу на те, що митний союз Туреччини з ЄС також оформлений рішенням Ради асоціації.

Варто також відзначити динаміку роботи органів угоди про ЄЕЗ – 150 засідань лише цього року. Тобто 

нарощувати рівень відносин з ЄС можливо шляхом ухвалення рішень двосторонніх органів, що діють за Угодою про асоціацію.

Що це означає для України?

Для прикладу, те, що ідею єдиного цифрового ринку можна було би вже вписати в рамки Угоди про асоціацію. Вже на найближчому засіданні Комітету асоціації у торговельному складі буде обговорюватися перегляд додатку XVII до Угоди, одним з елементів якого є повна інтеграція України до ринку електронних комунікацій та поштових і кур’єрських послуг, які в свою чергу є основою єдиного цифрового ринку.

Також впровадження нових ініціатив ЄС щодо скасування роумінгу і геоблокування, нових вимог ЄС до поштових і кур’єрських послуг та інших елементів єдиного цифрового ринку варто було відобразити у відповідних дорожніх картах впровадження Угоди про асоціацію у сферах поштових послуг і електронних комунікацій, які невдовзі має схвалити уряд.

Якщо вже 28 вересня в Брюсселі Україна предметно говоритиме про вписування єдиного цифрового простору в контекст Угоди, то ми матимемо підставу припускати, що означені президентом ідеї справді мають підтримку уряду.

Правда, варто ще провести принаймні початкові консультації з бізнесом, щоб не наштовхуватися на негативну реакцію від нього, як це трапилося з роумінгом.

Як підсумок – усі ідеї про подальше посилення відносин з ЄС відштовхуватимуться від того, наскільки ефективно використовуватимуться можливості Угоди про асоціацію. Наразі ми далекі від вичерпання її можливостей.

То відповідно, чи не буде більш розумним використати всі можливості наявних інструментів, аніж шукати собі нові?

Тим більше, повертаючись до теми митного союзу, така ідея погана не стільки з огляду на умови торгівлі.

Митний союз, особливо за зразком Туреччини, просто не відповідає прагненням України.

Для того щоб це зрозуміти, треба розвернути події в часі. Митний союз створений 1995 року на підставі Анкарської угоди від 1963 року, яка була підготовлена на підставі заявки Туреччини про приєднання до Європейської економічної спільноти – предтечі нинішнього ЄС.

У ті часи положення договору про заснування ЄЕС у частині вільного руху товарів передбачали поступове 12-річне формування митного союзу. Чому у Туреччини формування митного союзу забрало так багато часу – окрема історія.

Аналогічним шляхом, до слова, мала піти й Греція – Афінська угода 1961 року була аналогічною за змістом Анкарській угоді. Проте греки уникнули турецької моделі відносин, вміло продавши демократизацію свого політичного життя після панування "чорних полковників". І як результат – отримали повноцінне членство. А Туреччина – ні.

Зрештою, турецька модель митного союзу – дітище перших років існування ЄС. Згодом ЄС пережив розширення на схід, підписав угоди про стабілізацію та асоціацію з країнами Балкан і угоди про асоціацію з країнами Східного партнерства. Усі ці угоди мають свої особливості, свій зв'язок з потенційним розширенням ЄС і відображають свої страхи та сподівання самого ЄС.

Саме тому Україні треба брати якомога активнішу участь у нинішніх дискусіях про майбутнє ЄС. І брати за основу сучасні концепти, а не історичні приклади.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua