Небезпечний Китай: як Україні мінімізувати ризики у співпраці зі "стратегічним партнером"

Понеділок, 6 грудня 2021, 08:00 — , New Geopolitics Research Network
Фото: Eyevine/East News
Урочистості на площі Тяньаньмень на честь сторіччя Комуністичної партії Китаю. Пекін, 1 липня 2021 року

Незважаючи на численні декларації та заяви про українсько-китайське стратегічне партнерство, відносини між двома країнами нині у кризовому стані та, ймовірно, будуть лише погіршуватися.

Однією з ознак цього є нещодавня стаття в китайському державному англомовному виданні Global Times під назвою "Україна заплатить ціну за напад на китайську фірму за вказівкою США", яка в ультимативній формі, з погрозами "завдати нового удару і без того хворій економіці України", використовуючи "надзвичайно складне геополітичне середовище України" вимагає передати Китаю підприємство "Мотор Січ".

Попри те, що Україна вже мала справу з китайською "вакцинною" дипломатією, остання риторика та відверті погрози використати економічну залежність України від Китаю, а також зупинити інвестиції (яких і без того практично немає), щоби примусити Україну передати стратегічне підприємство, в публічному просторі спостерігаються чи не вперше.

Втім, це не перший випадок недружньої поведінки Пекіна. Достатньо згадати дозвіл для МЗС РФ на проведення в Китаї виставки "Крым – Китай: давайте знакомиться".

Усе це дозволяє поставити під сумнів стратегічність українсько-китайського партнерства.

Адже стратегічні партнери не роблять спроб прихованого заволодіння стратегічними активами всупереч національним інтересам України, не дозволяють собі ультимативного тону чи подібних висловлювань та не використовують економічну, вакцинну чи іншу залежність для тиску.

Окрім цього, публікація згаданої статті свідчить про провал зусиль української сторони (дипломатичних, політичних, економічних) налагодити ефективну комунікацію з Китаєм, під час якої можна було б чітко окреслити сфери взаємовигідної співпраці та "червоні" лінії, які не слід перетинати.

Врешті-решт, в ширшому контексті стаття демонструє помилковість оцінок щодо можливостей України в проєкті "Один пояс, один шлях", перспектив будівництва Китаєм міфічних транспортних коридорів, можливості України виступати "виробничим містком між Заходом та Сходом".

Саме такі тези протягом багатьох років присутні в дискурсі українського керівництва та китайських дипломатів, проте видимих результатів для якісного розвитку української економіки за допомогою Китаю досягти не вдалося, тоді як загрози на китайському напрямку актуалізувалися.

Без шансів на покращення

Найголовнішим фактором, який призвів до погіршення відносин між нашими країнами, є ускладнення геополітичної ситуації у світі.

В умовах посилення стратегічної конкуренції з США Китай зацікавлений у стабільних, дружніх та передбачуваних відносинах із Росією. Тому Пекін навряд чи робитиме кроки, які поставлять під сумнів російські інтереси, в тому числі й щодо України.

Підтвердженням цього є постійне негативне голосування Китаю по резолюціях України щодо Криму в Генасамблеї ООН, нейтральна позиція КНР стосовно російської агресії проти України, неучасть китайської сторони в жодному з форматів Кримської платформі, відсутність будь-якої реакції Пекіна на накопичення ударного угруповання Росії поблизу кордонів України.

Враховуючи це, марно намагатися переконати Китай змінити свою позицію.

Пекін діє лише у своїх прагматичних інтересах. Навіть більше, Китай готовий до дій, які загрожуватимуть інтересам України.

Другим фактором, який спонукає Китай до недружніх кроків стосовно нашої держави, є низка вразливостей України: складне економічне становище, слабкість державних інституцій (які можуть бути сприятливі до корупційних практик Китаю), нерозуміння українським керівництвом реальних викликів та загроз з боку Китаю тощо.

В цих умовах Китаю простіше реалізувати свої цілі стосовно нашої держави: отримати доступ до військових технологій, не допустити приєднання України до міжнародної критики за порушення прав людини в КНР, створити компліментарну до Китаю політичну та економічну еліту тощо.

Враховуючи зазначене, актуальним питанням залишається формування такого формату відносин з Китаєм, який забезпечить реалізацію економічних інтересів України та мінімізує наявні й потенційні ризики.

Уроки для Києва

По-перше, українському керівництву слід нарешті усвідомити, що Китай – це не меценат, не донор міжнародної допомоги, не "джерело дешевих кредитів без політичних зобов’язань" та не драйвер для розвитку і процвітання, і навіть не просто партнер.

Китай – це глобальний гравець, який для реалізації своїх інтересів готовий здійснювати кроки, які можуть нести загрозу національній безпеці нашої держави. Інтереси Китаю – виграти в стратегічній конкуренції з США, і Китай намагається використати Україну в тому числі як джерело військових технологій, які можуть змінити баланс сил на його користь.  

По-друге,

слід провести ретельну та незаангажовану ревізію викликів та ризиків, пов’язаних зі співпрацею з Китаєм.

Їх багато, наведу лише декілька: спроби встановлення контролю над українськими стратегічними підприємствами та заволодіння чутливими військовими технологіями; технологічна експансія в критичні галузі України, такі як атомна енергетика, ІТ, кібербезпека; намагання створити критичну залежність від китайського ринку, фінансування та технологій; формування в політичному, академічному та експертному середовищі прокитайського лобі тощо.

По-третє, необхідно розробити комплекс заходів щодо зменшення викликів та послідовно впроваджувати його в життя.

Їх також багато, але нагальними є ухвалення закону про скринінг іноземних інвестицій, який унеможливить повторення кейсу "Мотор Січі"; диверсифікація ринків збуту української продукції; зупинка діяльності "українсько-китайських центрів високих технологій", котрі, як виявилося, є прикриттям китайських спецслужб для отримання секретної інформації в Україні; зменшення дієвості інструментів китайського інформаційного та ідеологічного впливу.

По-четверте, шляхом широкого та відкритого діалогу слід сформувати консенсус щодо Китаю всередині України.

Наразі влада реалізовує китайську політику практично без участі експертного середовища та громадськості. Внаслідок цього експерти, які професійно вивчають пов’язані з Китаєм аспекти, практично не беруть участі у виробленні політики та рішень щодо КНР; засідання міжурядових комісій проводяться без попереднього обговорення в профільному експертному середовищі.

Результати такого підходу ми спостерігаємо зараз: двосторонні документи та заяви політиків кажуть про безхмарність у відносинах, в той час як на практиці ситуація інша.

По-п’яте, слід нарешті налагодити нормальний та конструктивний діалог із китайською стороною. Останні події продемонстрували, що він фактично провалений, як на дипломатичному, так і на експертному рівнях.

На тлі українських заяв про "стратегічне партнерство" Китай недвозначно погрожує скористатися слабким становищем нашої держави.

Посольство України в КНР намагається продемонструвати свою активність, але видимих результатів, крім публікацій у Facebook про відвідування конференцій чи фото вареників, немає.

Те саме стосується і експертного рівня: наявний на сьогоднішній час експертний канал спілкування між країнами продемонстрував свою нездатність не тільки передбачити кризу, але і навіть вчасно відреагувати на неї.

Існуючі "експертні діалоги стратегічного партнерства" наразі виконують лише функції доведення до української сторони китайської пропаганди, що вводить в оману українську сторону та створює небезпечну інформаційну "бульбашку" в українському керівництві. 

Лише скоординована робота української влади, чітке розуміння можливостей та загроз на китайському напрямку, орієнтація на національні інтереси здатні за короткий час зменшити ризики у співпраці з Пекіном, а в середньостроковій – сформувати формат, який забезпечить максимально ефективну реалізацію інтересів України навіть у складних геополітичних умовах.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.