Американские вызовы для Зеленского: кем стали США для Украины

Вторник, 16 июля 2019, 13:16 — , Центр "Новая Европа"

Останні три місяці з огляду на обрання нового президента мали б стати періодом відносного затишшя в українсько-американських відносинах.

Проте так не сталося. Зокрема, через резонансні заяви адвоката Трампа Рудольфа Джуліані зі звинуваченнями на адресу оточення новообраного президента Володимира Зеленського й дочасне відкликання посла США в Україні Марі Йованович, яку тимчасово змінив експосол США в Україні Вільям Тейлор.

Перед новим українським президентом ще до інавгурації постало щонайменше декілька питань на американському напрямку:

- як зробити, щоб Україна не стала предметом внутрішньої політики у США під час президентської кампанії-2020 і водночас не зіпсувати стосунків із Трампом;

- чи варто розглядати США як країну для  першого закордонного візиту;

- ким замінити посла України в США;

- якими каналами найефективніше провадити діалог із Білим домом.

При цьому виклики, які постали перед Зеленським на американському напрямку, значно серйозніші за ті, що стояли перед Порошенком.

Американський розворот

До президентських виборів в Україні США намагалися всіляко сповідувати позицію: ми підтримуємо не конкретні персоналії, а принципи. Однак на практиці вона ще перед першим туром трансформувалася в позицію "ми ставимо на переможця": хто виграє, з тим і працюватимемо.

США, на відміну від канцлерки Ангели Меркель чи президента Європейської ради Дональда Туска, не вітали Порошенка з виходом у другий тур і тим паче не приймали його з візитом між двома турами президентських виборів.

Натомість, Володимиру Зеленському не бракувало уваги з боку американських партнерів.

Між першим і другим туром у Вашингтон просто після зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном у Парижі вирушив наближений до Володимира Зеленського керівник його виборчого штабу, а нині в.о. голови СБУ Іван Баканов. Напередодні другого туру дещо несподівано для команди Зе відбулась телефонна розмова з держсекретарем США Майком Помпео. Одразу після перемоги просто з літака зателефонував Дональд Трамп.

Так само оперативно хотів особисто привітати й поспілкуватися телефоном віцепрезидент Майк Пенс. Заради розмови з ним довелося зміщувати в часі телефонну розмову з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом.

Розмовою з Трампом, за нашою інформацією, Зеленський  був задоволений. Навіть при тому, що на його запрошення відвідати інавгурацію Трамп одразу відреагував відмовою, пообіцявши, однак, спрямувати до Києва найавторитетніше представництво США, яке тільки можливе в цій ситуації.

Проте делегацію США, зрештою, очолив міністр енергетики Рік Перрі, що стало наслідком нового тренду - дистанціювання від України як токсичної на той час теми через заяви Рудольфа Джуліані.

Напередодні другого туру виборів з різних джерел лунало чимало припущень, що Дональд Трамп чекав перемоги Володимира Зеленського, бо, по-перше, за Порошенком в очах Трампа завжди тягнуся шлейф втручання України у вибори-2016 на боці Гілларі Клінтон. Американський президент ніколи про це не забував, попри спроби Києва створити видимість зворотнього.

По-друге, перемогу Зеленського чимало хто у Вашингтоні вважав шансом для розблокування  діалогу США з Росією. Американські дипломати й експерти прогнозували, що після перемоги в другому турі виборів Путін мало не наступного дня випустить українських моряків, що розв’яже руки Білому дому влаштувати зустріч із російським президентом.

Пізніше виявилося, що Путін, навпаки, пішов на загострення, запустивши паспортизацію окупованих районів Донеччини, а правило "жодної зустрічі з Путіним, доки моряки за ґратами", очевидно, стосувалося лише зустрічі президентів США та РФ в Аргентині, а не будь-якої наступної зустрічі в принципі.

У деяких інституціях США перемогу Зеленського сприймали як нове вікно можливостей в контексті не лише Росії, а й пришвидшення антикорупційних реформ в Україні.

Водночас, варто зауважити, підтверджень, що безпосередньо Дональд Трамп робив ставку на Зеленського, ми не знайшли.

Україна під впливом Джуліані швидше зацікавила Трампа як джерело компромату на опонентів у президентських перегонах і, ризикнемо припустити, йому важлива не власне постать українського президента, а його готовність постачати й легітимізувати цей компромат.

Особливо, якщо за результатами праймеріз кандидатом  від Демократичної партії стане Джо Байден.

Вашингтон – це хто?

Коли йдеться про "багатоликість" Вашингтона у  формуванні позиції щодо України, йдеться зазвичай про розбіжності між Білим домом з одного боку та Держдепартаментом чи Конгресом США – з іншого.

Проте ситуація більш нюансована. В останні три місяці в українсько-американських відносинах проявлялися радше ознаки "формального" Вашингтона (Держдепартамент, Рада нацбезпеки США, Пентагон, Міністерство енергетики) і "неформального" (особистий адвокат Трампа Руді Джуліані, інші близькі до президента особи, які не мають офіційної посади в уряді).

Видається, що порядок денний "формального" крила Вашингтона нині продиктовано розумінням важливості України та її потенційної історії успіху в регіоні. Важливість України для "неформального" Вашингтона зводиться на цьому етапі до низки лобістських зусиль і бажання використати Україну у внутрішньому політичному порядку денному.

Однак для обох  таборів є спільними  питання деолігархізації, про що дещо згодом.

Володимир Зеленський – свідомо чи ні – ще до остаточної перемоги на виборах зробив ставку переважно на офіційні канали комунікації. Саме представники уряду США, зокрема посольство в Україні, Державний департамент, обрали проактивну позицію в запуску співпраці з Зеленським – спочатку як кандидатом, а потім і президентом.

Зеленський особисто або ж представники його команди (Баканов) щонайменше кілька разів зустрічалися з помічником заступника держсекретаря США Джорджом Кентом, якого деякі наші співрозмовники у Вашингтоні вважають головним стратегом з питань України в Держдепартаменті (до літа минулого року він працював заступником  Марі Йованович у Києві).

Водночас Зеленський, за словами джерел з його команди, не задовольнив запиту про зустріч із клієнтами Джуліані та донорами Трампа Левом Парнасом та Ігорем Фруманом.

Такий підхід відрізнявся від тактики Петра Порошенка, який активно анґажувався у неформальні контакти (з тим же Джуліані, щоб отримати доступ до американського президента). Зокрема, саме Джуліані, за нашою інформацією, передавав Порошенку дату його першої зустрічі з Трампом у Білому домі 20 червня 2017 року.

Дещо вибивалася на цьому тлі тільки вечеря в Брюсселі, де серед гостей був присутній Джаред Кушнер. Він хоча і є радником Трампа, його зараховують радше до неформального Вашингтона.

Як повідомляють наші джерела, насправді, коли президент отримував запрошення відвідати цю вечерю, від Сполучених Штатів була заявлена участь Майка Помпео. Він мав приїхати до Брюсселя з Лондона, де в цей час перебував з візитом президент Трамп.

Лише в останню добу стало відомо, що у вечері братиме участь Кушнер, а не Помпео.

За останні місяці історія з Джуліані обросла кількома сюжетними лініями. І всі вони вже на старті ускладнюють початок співпраці між Україною Зеленського й Америкою Трампа.

Перша лінія – це теми, якими зацікавив Джуліані генпрокурор Юрій Луценко. Нагадаю, йдеться про розслідування Генпрокуратури втручання деяких політичних акторів з України в американські президентські вибори 2016 року на боці Гілларі Клінтон (зокрема Сергія Лещенка й Артема Ситника), а також розслідування діяльності компанії "Бурісма", членом правління якої донедавна був син Байдена Гантер.

Останні звинувачення виявилися особливо затребуваними в контексті виборчої кампанії в США, позаяк давали змогу розкрутити проти Байдена звинувачення у використанні службового становища на користь компанії, до якої був причетний його син (а саме – вимагав зняття з посади генпрокурора України Шокіна начебто тому, що той почав розслідування проти "Бурісми").

Питання Коломойського

Інша лінія – безпосередній вплив клієнтських взаємин Джуліані з Левом Парнасом та Ігорем Фруманом на сприйняття адвокатом Трампа фігури олігарха Коломойського, якого ці особи відвідували в Ізраїлі й, очевидно, не знайшли з ним спільної мови.

Саме їх Ігор Коломойський звинуватив у тому, що Джуліані відверто атакував оточення Зеленського включно з ним самим.

Зв’язок між згаданими персонами та Джуліані у темі Коломойського простежувався досить чітко: одразу після погрозливих заяв Коломойського вивести клієнтів Джуліані на чисту воду, адвокат Трампа різко відреагував у Твіттері, назвавши це погрозами на адресу американських громадян, і де-факто закликав Зеленського заарештувати Коломойського.

Така проактивна позиція адвоката Трампа має спонукати Зеленського на практиці продемонструвати серйозність намірів з деолігархізації.

Саме в питанні токсичності Коломойського, хоча й з інших мотивів, думка Джуліані та "неформального" Вашингтона збігається з позицією "формального" Вашингтона.

Не доводилося зустрічати жодного американського політика, дипломата чи експерта, який би називав Коломойського позитивним чинником у контексті президентства Зеленського.

Нині це – однозначно негативний персонаж для США.

"Як ми можемо ставитися до людини, яка вкрала в українського народу понад 5 млрд доларів?", – зауважив у неформальній розмові представник американського уряду. 

Найчіткіших проявів позиція США щодо деолігархізації набула в питанні призначення та перебування на посаді очільника АП Андрія Богдана.

За нашою інформацією, голова американської делегації та міністр енергетики Рік Перрі під час зустрічі з Зеленським у день інавгурації окремо наголосив на небажаності для США призначення Богдана (окремо це робив, за твердженням американських джерел, і Курт Волкер).

За нашою інформацією, питання перебування Богдана на посаді голови президентського офісу не знято з американського боку й досі. Наймовірніше, наші заокеанські партнери діятимуть за типовою в таких випадках персоналізованою моделлю: коли якась особа, на їхню думку, не відповідає певній посаді, вони системно підриватимуть її позиції, домагаючись звільнення: спочатку непублічно, а потім, не виключено, й публічно.

Поверненя експосла

Гарною новиною на тлі історії з Джуліані є призначення Вільяма Тейлора тимчасовим повіреним США в Україні.

Після відкликання Йованович багатьох прихильників розвитку українсько-американських відносин турбувало, хто замінить її на посаді посла: буде це кар’єрний дипломат, що сповідуватиме традиційний підхід до українсько-американських взаємин, чи особа, яка зосередиться на єдиному завданні – допомагатиме Трампу переобратися на другий термін за допомогою знайденого в Україні компромату на демократів (зокрема Байдена).

У квітні (ще до гучних заяв адвоката Трампа) одразу з трьох джерел лунало ім’я самого Джуліані як кандидатури майбутнього посла в Україні (хоча така кандидатура має обмежені шанси на затвердження в Сенаті).

Складність проходження бажаної для Трампа кандидатури через Сенат називають головною причиною повернення Вільяма Тейлора.

Його переваги – розуміння України та вміння навіть найдражливіші питання обговорювати в приязній, партнерській манері. 

Важливо зауважити, що дедалі частіше контактером між Києвом та Вашингтоном стає посол США при ЄС Гордон Сонланд, який є саме політичним призначенням. У дипломатичних колах про нього говорять як про своєрідного "куратора Європи від Трампа".

Нагадаємо, він був у складі делегації на інавгурації президента Зеленського і, за деякими даними, ще тоді запросив його на вечерю до Брюсселя за участі Майка Помпео.

Ціна зустрічі з Трампом

У команді Зеленського напрочуд серйозно сприймають перший візит до Сполучених Штатів. Американську столицю певний час навіть вважали напрямком для першої закордонної поїздки.

Проте невдовзі стало зрозуміло, що для такої зустрічі потрібна неабияка підготовка. Зокрема, й з огляду на те, що візит не має бути затьмарено звинуваченнями особистого адвоката Трампа.

Також Зеленському потрібен був час на пошук нової кандидатури посла України в США, адже Валерій Чалий сприймався як близький соратник Порошенка.

Крім того, американська сторона одразу дала зрозуміти: такий візит має відбутися вже після парламентських виборів в Україні. Щоб електоральний ефект від нього таки був, українська сторона зробила запит на офіційне запрошення Білого дому. Деякі інсайдери відзначили в ньому певні передумови для того, щоб візит відбувся. Зокрема, забезпечення проведення вільних та незалежних парламентських виборів, а також демонстрацію боротьби з корупцією.

Прикро, що через деструктивні зусилля Юрія Луценка перед візитом до США у Києві мають відповідати на питання (щодо долі двох згаданих розслідувань), яких в українсько-американському діалозі на найвищому рівні не мало б фігурувати в принципі.

Позаяк президентська кампанія в США набуває обертів, будь-яку неточну комунікацію з українського боку може бути інтерпретовано як втручання України в чергову президентську кампанію, тільки вже на боці Дональда Трампа.

****

Так чи інакше, напередодні візиту українського президента до Вашингтона  - коли б він зрештою не відбувся - вимушені констатувати: чого справді мало в українсько-американських відносинах – це, власне, українсько-американських відносин.

Є внутрішня політика США, де Україну на найвищому рівні наразі вважають джерелом компромату.

Є американсько-російський діалог, де в Україні й досі вбачають перешкоду.

Партнерства й надалі бракує. Не кажучи вже про союзництво.

P.S. Більше про останні тренди в українсько-американських відносинах читайте у щоквартальному Truman Index

Автор: Альона Гетьманчук,

директорка Центру "Нова Європа",

для "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua