Пощечина из Молдовы. Как выборы в Гагаузии доказали провал старых подходов Кремля

Среда, 18 ноября 2026, 15:44 — , Европейская правда
Фото з Фейсбук-сторінки Ігоря Додона
Лідер Партії соціалістів Ігор Додон (ліворуч) і кандидат від цієї партії на башкана Гагаузії Федор Гагауз

Минулими вихідними у Молдові відбулася подія, що видається дрібною: Гагаузька автономія обирала своє керівництво. Вибори ще не завершилися, попереду другий тур голосування за керівника автономії та за більшість місцевих депутатів.

Парадоксально, але ця регіональна подія має також геополітичне значення.

Річ у тім що Гагаузія – це оплот російського впливу у Молдові. Підтримка Кремля тут навіть суттєво вища, ніж у Придністров'ї.

Досі це формувало місцеву політику: Москві було достатньо вказати на свого кандидата – і люди з готовністю за нього голосували. Так у 2023 році башканкою, тобто керівницею Гагаузії, стала Євгенія Гуцул. Дівчина з-поза регіону і без жодного керівного досвіду, про існування якої за пару місяців до виборів ніхто не знав – отримала більшість голосів і стала номінальною керівницею Гагаузії. Її перемогу забезпечила зокрема так звана "мережа Шора" зі скупки голосів.

У Москві розраховували на повторення цього успіху й зараз, але зазнали невдачі.

Перший тур виборів показав, що традиційні московські інструменти впливу на вибори у Молдові перестали працювати навіть у найбільш лояльному до Кремля регіоні. Кандидат Кремля взяв друге місце і лише 24,2% (у лідера – 38,4%).

Цей результат став провалом кремлівських політтехнологів, які обрали украй невдалого кандидата – Федора Гагауза. Але не менш важливо, що це довело втрату ефективності мережі купівлі голосів на виборах. Адже провалилися також кілька ключових для Шора претендентів до місцевого парламенту. Частина з них навіть не вийшла у другий тур.

Втім, Гагаузія не перестала бути проросійською.

Усі лідери змагання за пост башкана – більшою чи меншою мірою прихильні до РФ. А Федор Гагауз зберігає шанс на перемогу у другому турі. Хоча для Молдови кращим варіантом буде перемога Олександра Стояногло, лідера першого туру. 

Сподівання на перемогу Стояногло звучать парадоксально, адже два роки тому він був головним проросійським суперником Маї Санду на президентських виборах і мав проросійський імідж. Але тепер Москва відкрито веде кампанію проти нього.

Та навіть за його перемоги вихід із зони впливу Кремля не буде простою задачею.

Європейська правда пояснює деталі.

Найбільш проросійський регіон Молдови

Ми вже розповідали про Гагаузію (зокрема, у нещодавній публікації Що таке Гагаузія у Молдові та як Росія змогла її "окупувати"). Та варто коротко зупинитися на цьому регіоні та його політиці. 

"Гагауз Єрі" – це маленька автономія у складі унітарної Молдови. Це саме по собі є парадоксом, але так склалося на початку 1990-х, під тиском Росії та лояльних до неї сил. Зрештою, можна згадати і про унітарну Україну, у складі якої так само з’явилася Автономна республіка Крим.

Офіційно Гагаузія була створена для захисту гагаузької мови та культури. А в реальності – вона дуже швидко перетворилася на осередок впливу Москви і "русского міра". Попри стереотип, що найбільш проросійським регіоном Молдови є Придністров'я – це не так. На лівому березі Дністра завжди був чималий відсоток прибічників західного курсу Молдови, а Гагагузія була тотально прокремлівською. 

Чимало голосувань у регіоні показувало 98% та більше на користь Росії. Тут завжди вважали, що для перемоги на місцевих виборах необхідно показати свою любов до Москви, а ще краще – залежність від неї.

Наочною демонстрацією цього стали вибори башкана у 2023 році. Там змагалися підкреслено проросійські кандидати, і фаворитом багато хто вважав кандидата від проросійської Соцпартії Григорія Узуна. Але він сенсаційно програв вибори жінці, про існування якої до початку виборчої кампанії у Гагаузії не знав буквально ніхто.

Башканкою регіону стала Євгенія Гуцул, яка не жила у Гагаузії, яка всупереч закону не знає гагаузької мови (захист якої, нагадаємо, є головною офіційною задачею автономії), яка взагалі не мала керівного або політичного досвіду і балотувалася як безробітна домогосподарка. На додаток, вона показала себе як людина, що не здатна зв'язати докупи слів, тому під час кампанії переважно стояла на сцені і мовчала.

Рецептом її перемоги стала офіційна підтримка з боку Москви та з боку Ілана Шора – біглого молдовського олігарха, який живе у Москві та виконує роль агента впливу РФ на молдавську політику. 

Те, що Гуцул стане лише номінальною керівницею регіону, а реально всім керуватиме Шор та Кремль – гагаузьких виборців не лише не лякало. Багато було тих, хто сприймав це як її перевагу.

Іншої думки дотримувався Кишинів. Там так і не сприйняли Гуцул як обрану керівницю. А оскільки влада не могла нічого вдіяти з тим, що люди дійсно за неї голосували – то боролася асиметричними методами. Башканку, всупереч конституції, не включили до складу уряду. Натомість почалися кримінальні провадження через політичне фінансування з-за кордону. Зрештою, провину Євгенії Гуцул довели і це завершилося її ув'язненням. 

Далі була тривала політична криза із намаганнями Москви заблокувати проведення виборів нового керівництва регіону, але зрештою це вирішилося. 15 листопада відбувся перший тур голосування, 29 листопада буде другий.

"Гагауз? Будеш кандидатом!"

Російські політтехнологи далеко не вперше провалюються на виборах за кордоном, ігноруючи специфіку регіону та реальних політичних гравців. Вибори у Гагаузії стали черговим прикладом.

Кандидатом Москви на посаду очільника Гагаузії став Федор Гагауз.

Кремлю тут довелося зробити поправку на політичну реальність. У 2023 році кремлівські кандидати не ховали, що їх "призначили" з Москви, та балотувалися від однієї з кишенькових партій Шора тощо, але зараз це вже не є можливим. Чинна влада Молдови жорстко бореться з російським впливом на вибори. Партії Шора знімають з виборів, а проти тих, хто брав гроші РФ – ведуть кримінальні справи. 

Доля російської маріонетки Гуцул нагадує усім, що це може мати наслідки.

Тому Гагауза висунули від очолюваної Ігорем Додоном Партії соціалістів, яка зараз має статус головної проросійської сили країни. Гагауз дійсно є представником цієї партії, колись був депутатом парламенту від неї, тож тут не підкопатися. 

Для соціалістів цей вибір не був приємним – вони вже мали іншого кандидата, згаданого Григорія Узуна. Але після рішення Москви той був змушений знятися з виборів та поступився місцем Гагаузу.

Мало сумнівів, що росіяни обрали Гагауза суто через його прізвище. 

Інших переваг він просто не має.

68-річний відставний політик – нефотогенічний, не харизматичний пенсіонер, не здібний до публічних промов, без досвіду політичних перемог тощо. Але має прізвище, що пасує під банальні слогани на кшталт "Гагауз для гагаузів" та "Гагауз і я".

Заглавний кадр одного з офіційних роликів кандидата
Заглавний кадр одного з офіційних роликів кандидата

Остання фраза стала головним слоганом кампанії.

Також Федор Гагауз має російський паспорт (у Молдові подвійне громадянство є законним) та сина-бізнесмена у Москві. Це спробували перетворити на його козир, переконуючи виборців, що родина Гагаузів забезпечить Гагаузію дешевим газом.

Є також доведене російське фінансування частини реклами цього кандидата. Причому канали просування чітко зав'язані на політиків з орбіти вже згаданого Ілана Шора. А ще Федору Гагаузу приділяли увагу російські медіа, які продовжують споживати у цьому регіоні.

І найголовніше: неофіційний статус кандидата Москви означає, що на тебе працює мережа підкупу голосів, яка неодноразово доводила свою ефективність на попередніх виборах. 

Від минулого року центральна влада Молдови зробила чимало, щоби зламати цю мережу. Але лишалося інтригою, чи мало це реальний вплив на Гагаузію, де місцева влада саботувала дії Кишинева, а пересічні виборці є щиро проросійськими та готові голосувати за кандидатів РФ часом навіть без грошей.

Вибори 15 листопада показали, що це змінилось.

Стояногло: від "надії Росії" до "румунського агента"

Цікавий збіг: обидва учасники другого туру на виборах башкана Гагаузії мають правоохоронне минуле.

Федор Гагауз до переходу у політику, ще у кінці 90-х та на початку "нульових, був міністром внутрішніх справ регіону. Александр Стояногло у той самий час – прокурором регіону (і продовжив працювати у прокуратурі й надалі, навіть певний час побув генпрокурором).

На виборах президента Молдови у 2024 році проросійська Партія соціалістів зробила ставку на Стояногло як на свого кандидата, і це був коректний політтехнологічний крок. Дедалі більше молдавських виборців бачать своє майбутнє у ЄС, тож соціалістам був потрібен кандидат, який не ходить на мітинги з колорадськими стрічками та портретом Путіна, є рукуподаваним на Заході тощо. Стояногло відповідає цим вимогам. Він навіть не заперечував потребу вступу в Молдови до Євросоюзу, просто казав, що робитиме це інакше, ніж чинна влада.

Під час тієї кампанії офіційний Кишинів максимально прив'язував Стояногло до Росії. Часом це було доволі штучно, але балотування від соцпартії, а також робота на Стояногло російської пропаганди – дозволяло це робити.

Як наслідок виборці віддали перевагу Санду та її команді, а Молдова зберегла курс до Європейського Союзу. 

Після того Стояногло, який був і лишається позапартійним, пояснив, що його співпраця з соціалістами мала разовий характер, і не став пов'язувати із ними своєю політичне життя. 

А тепер – перетворився на головного суперника соціалістів.

Та якщо два роки тому проблемою Александра Стояногло на загальнодержавних виборах було те, що його вважали проросійським – то у Гагаузії він стикнувся з протилежним викликом.

Для багатьох у цьому регіоні він є "занадто прозахідним".

Соціалісти та російські мережі впливу вклали купу зусиль у те, щоби переконати виборців, що Стояногло є агентом партії Санду, і навіть "агентом Румунії". 

Його проблемою стало і те, що має румунський паспорт (Федор Гагауз, до слова, має громадянство Болгарії, також держави ЄС і НАТО, але це не є токсичним). І навіть те що він володіє державною мовою Молдови, тобто румунською. Тож значну частину компанії йому доводиться присвячувати тому, щоби нагадувати людям, що лише два роки тому він був головним публічним ворогом Санду і її партії, що саме президентка Санду зняла з його з посади генпрокурора тощо.

Хоча насправді зараз офіційний Кишинів дуже сподівається, що Стояногло виграє.

Бо це, по-перше, дозволить вийти з тривалої кризи у відносинах Гагаузії та центральної влади Молдови. 

Александр Стояногло налаштований на співпрацю з урядом та на роботу у його складі. Кишинів сподівається, що він доведе на практиці, у тому числі гагаузьким виборцям, що такий конструктив є вигідним і для автономії, і що це стане початком зміни антимолдовських настроїв у Гагаузії.

А по-друге, остаточна поразка російського кандидата доведе, вплив Росії та її грошей на вибори лишився у минулому. Бо якщо Кремль програє навіть у Гагаузії – то на загальнонаціональному рівні йому тим більше нічого не світить.

Небезпека другого туру

Утім, стверджувати, що Стояногло точно переможе на цих виборах – ще зарано.

Існує імовірність, що у другому турі і російська пропаганда, і російська мережа купівлі голосів зроблять висновки з помилок на голосуванні 15 листопада. Також багато залежить від активності Александра Стояногло у наступні 10 днів. Місцеві медіа кажуть, що його компанія перед першим туром була далеко не бездоганною.

 І найголовніше: Росія має прихований резерв.

Річ у тім що третє місце на виборах із посів Корнел Дудник з 15,6% голосів, і це стало, можливо, найбільшою несподіванкою. Дудник – максимально проросійський, антизахідний та токсичний кандидат, який хизується любов’ю до Путіна. Він дзюдоїст, тож використовує спільних знайомих-дзюдоїстів для того, щоб підкреслити свою схожість із російським правителем (який, як відомо, є прихильником цього виду спорту).  

Існує припущення, хоч і не доведене, що він міг бути запасним кандидатом Росії на випадок, якщо Федора Гагауза знімуть з перегонів. 

Показник Дудника – трохи більший, ніж відрив Стояногло від Гагауза (14,2%), тож суто теоретично його виборці, якщо проголосують за нудного проросійського кандидата – можуть забезпечити його перемогу. Це матиме наслідком поновлення конфлікту Кишинева та Комрата та подальшу непередбачуваність. Бо у Санду можуть вирішити не миритися з перемогою Гагауза.

Тут варто додати, що насправді центральна влада мала всі підстави зняти Федора Гагауза з виборчих перегонів. Вище вже йшлося, що Центральна виборча комісія навіть доводила російське (тобто протизаконне) фінансування його реклами. А окрім того, є великий сумнів, що Гагауз відповідає обов'язковій умові для башкана щодо знання румунської мови. 

Те, що його за все це не зняли з перегонів – найімовірніше свідчить, що Кишинів ставить на його поразку. Чи є коректним цей розрахунок – побачимо 30 листопада.

Але навіть перемога Стояногло не знімає проблему російського впливу у Гагаузії.

Одночасно із виборами башкана тут проходять вибори до місцевого законодавчого органу – Народних зборів Гагаузії (НЗГ).

Тут російська мережа купівлі голосів зазнала можливо навіть більш болючої поразки. Бо якщо на змаганні за посаду башкана провал можна списувати на вибір поганого кандидата, то на депутатських виборах пограли навіть деякі харизматичні кандидати, за яких неприховано агітувала російська система. Низка із них не пройшли навіть у другий тур, зайнявши третє місце на своїх округах.

За підрахунками "Європейської правди", із 35 округів Гагаузії лише на 11 виграли або зайняли перше місце і чекають на другий тур кандидати з досвідом роботи на Ілана Шора або співпраці з його командою – або з ознаками, що зараз їх рекламує мережа Шора та її ресурси. Невідомо, скільки таких кандидатів виграють у другому турі і скільки зберігатимуть лояльність Кремлю, але загалом 11 з 35 – це достатньо сильна група впливу.

Крім того, як вже йшлося вище, абсолютна більшість гагаузьких політиків – неприховано проросійські. Зокрема, значну частку міць в НЗГ обіймуть кандидати із Соцпартії.

Хоча будуть й інші. Зокрема – представники достатньо великого бізнесу, для яких важливо рухатися в ЄС, а не гратися у "геополітику масштабу Гагаузії". І будуть ті, на кого Кишинів зможе натиснути. Може навіть кримінальними справами. Бо серед лідерів у округах є люди з доволі складним минулим, на кшталт "спортсмена" Гавріла Тулби, який раніше не раз ставав фігурантом справ через побиття когось.

Але найбільш несподівана історія, яка ілюструє певні зміни в Гагаузії – це перемога у селі з нестандартною назвою "Руська Кіселія" кандидата на ім’я Ніколай Делібатов. Це 34-річний місцевий бізнесмен, який ніколи не був у політиці, пішов на вибори самовисуванцем і переміг у першому турі – бо у цьому окрузі не зареєструвався жоден інший кандидат. Тож для обрання було достатньо, щоби хоча б 25% місцевих виборців взяли бюлетень За нього проголосувало понад 41% виборців цього села (щоправда, йдеться всього про 243 голоси).

Делібатов цікавий тим, що під час кампанії з'ясувалося: його дружина є прибічницею вступу до ЄС, виконує фінансовані західними донорами проєкти у громадських організаціях, як-то у Європейському центрі "Pro-Europa" у Комраті.

Ще донедавна такі родинні зв'язки ставили би жирний хрест на майбутньому для гагаузького політика. Зараз цього не сталося. Тож цілком можливо, що Галузія дійсно починає змінюватися. А ляпас, який отримав Кремль на першому турі виборів 2026 року є не наслідком помилок технологів, що обрали нудного Гагауза як кандидата.

Підтвердження або спростування цього ми побачимо після другого туру виборів 29 листопада

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: