Піар та радянський спадок: сім причин сирійської авантюри Путіна

Володимир Сазонов, для Європейської правди _ Понеділок, 09 жовтня 2017, 09:11
Версія для друку Коментарі

Участь Росії в сирійському конфлікті складно пояснити самим лише бажанням "дошкулити" США. Швидше, рішення відправити війська на Близький Схід мало цілий комплекс причин, від історичних зобов'язань до бажання зберегти свій вплив у близькосхідному регіоні.

Нинішня російсько-сирійська дружба є відлунням ще радянської епохи і ґрунтується на давньому "шлюбному договорі" між Дамаском і Кремлем.

Коли друг СРСР, "фараон" Єгипту Насер раптово помер в 1970-му і до влади прийшов новий "фараон" Анвар Садат (1970-1981), Єгипет перестав бути головним другом СРСР на Близькому Сході. Садат вів свою гру, заграючи як з Москвою, так і з Вашингтоном, дедалі більше зближуючись з США.

Саме тоді, розчарувавшись у Каїрі, Кремль зробив ставку на Дамаск як на основного союзника Кремля в регіоні і не помилився.

Від Хрущова до Путіна

Радянсько-сирійська співпраця у військовій сфері почалася як мінімум в 50-х роках минулого століття, ще за часів Микити Хрущова.

Холодна війна була в самому розпалі, і СРСР всіляко намагався посилити свої позиції всюди, в тому числі на Близькому Сході. Хрущов побачив у Дамаску друга, з яким треба розвивати відносини. Як наслідок, з 1955-го по 1957-й Дамаск і Москва уклали цілу низку договорів про постачання зброї до Сирії на суму близько $70 млн.

У 1960-ті для Сирії основним ворогом був Ізраїль, який за підтримки США і Заходу зміцнів і переміг коаліцію арабських країн в кількох війнах (війна 1948 року, Суецька криза 1956-1957 рр., Шестиденна війна 1967-го). Ізраїль зробив ставку на розвиток військово-повітряних сил, і Сирія цьому не зраділа.

У Шестиденній війни Ізраїль, воюючи проти Сирії, Єгипту, Йорданії, Іраку та Алжиру, досяг значних успіхів, розбивши своїх ворогів і захопивши Синайський півострів, Сектор Газа, Східний Єрусалим, Західний берег річки Йордан, а також Голанські висоти (у Сирії).

Це підштовхнуло Сирію в обійми Москви, тим більше, що в Сирії прийшли до влади соціалісти з партії БААС. Військова співпраця розвинулася за часів режиму Асада-старшого (президент Сирії в 1971-2000 рр.), І в 1971 році в сирійському місті Тартус була заснована матеріально-технічна частина ВМФ СРСР, яка пізніше, після розвалу СРСР, була перейменована в 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії.

Москва тепер продавала Дамаску автомати Калашникова, танки, ракети і багато іншого, що допомогло Сирії посилити свою армію. Крім того, в Сирії була розгорнута агентура КДБ.

Нова "наречена" Кремля виявилася більш поступливою, ніж єгипетська "зрадниця", і дружба Сирії і Радянського Союзу міцнішала. Для СРСР Середземномор'я відігравало в ту епоху ключову роль у військово-стратегічному відношенні.

Дислокація 5-ї Середземноморської ескадри ВМФ СРСР ставала загрозою для 6-го флоту ВМФ Сполучених Штатів Америки.

Це тішило Брежнєва, але турбувало Вашингтон. Таким чином, не без участі Сирії, на початку 1970-х CCCР вдалося охопити південний фланг НАТО (тобто Туреччину) і створити свого роду стратегічний і перевалочний пункт у Сирії, зокрема в Тартусі, завдяки чому радянські військові кораблі отримали доступ до африканського узбережжя та Індійського океану (через Суецьку протоку).

Такий був розклад у 1970-ті. У 1980-ті роки, як відомо, радянська система стала давати збої, що завершилося її повним колапсом у 1991-му.

З початку 1990-х в сирійсько-російському військовому співробітництві був певний застій, який закінчився, коли Володимир Путін прийшов до влади і почав відроджувати імперські амбіції Кремля.

У 2005-му Москва пробачила Сирії величезний борг – $10 млрд, але з умовою, що Дамаск почне закуповувати озброєння у Москви. Крім того, почастішали контакти Дамаска і Кремля в сфері політичної, культурної та економічної співпраці, як це було в епоху Брежнєва чи Андропова.

Коли в Сирії почалися протести, які переросли в 2011-му в громадянську війну, Кремль почав турбуватися за майбутнє свого союзника Башара Асада і своїх інтересів у Сирії.

Вже у 2013-му Путін відновлює російську військову присутність у Середземному морі, створивши для цього Середземноморську ескадру ВМФ Російської Федерації.

Забезпечення і підтримка цього створеного Росією з'єднання здійснюється 720-м пунктом матеріально-технічного забезпечення ВМФ РФ у Тартусі. Середземноморська ескадра ВМФ Російської Федерації підпорядковується командувачу Чорноморського флоту, штаб-квартира якого розташована в окупованому Криму.

Сирійські аргументи

Сирія потрібна путінському режиму з кількох причин.

Насамперед розглянемо ті аргументи, які безпосередньо стосуються Сирії.

По-перше, коли в 2015 році становище режиму Асада стало ще більш хитким, Росія нарешті вводить в Сирію свої війська, нібито для боротьби з ІДІЛ та іншими терористичними бойовими організаціями, але насправді Кремль зробив це із зовсім інших причин.

Путін поставив собі за мету будь-якою ціною утримати режим Асада від знищення, а також зміцнити його позиції за рахунок його супротивників.

По-друге, Москва хоче зберегти свою військову присутність у регіоні, щоб, як у радянські часи, бути загрозою для НАТО з південного напрямку. В першу чергу, це стосується Туреччини, яка є давнім конкурентом Росії в боротьбі за гегемонію в таких регіонах, як Кавказ, Чорноморський регіон, Сирія, Ірак, Східне Середземномор'я.

Падіння режиму Асада не тільки означало б для Кремля втрату останньої "військової бази" в Середземномор'ї, але й обмежило б маневреність і можливості середземноморської військової ескадри Росії, а також усього Чорноморського флоту.

Більше того, це стало б стратегічною поразкою, оскільки Росія не змогла б впливати на "болючі місця" Близького Сходу. Як наслідок, Росії довелося б вивести всі свої війська з Сирії, а сама Сирія, швидше за все, припинила б масові закупівлі російського озброєння.

По-третє, вторгненням до Сирії Кремль прагнув показати всьому світу, на що здатні збройні сили РФ, що це страшна сила, яку треба боятися.

"Бояться – отже, поважають" – саме такий менталітет панує в головах кремлівської еліти. Для цього влаштовувалися показові шоу з демонстрацією озброєння і з жорстоким масованим бомбардуванням Алеппо та інших міст.

Іншими словами, військові операції Кремля в Сирії мають також інформаційно-психологічне підґрунтя – це операції з метою залякування Заходу і, ймовірно, Туреччини та Ізраїлю. Їхня мета – продемонструвати всю міць російської зброї.

Саме для цього Росія направила до берегів Сирії свій єдиний авіаносець "Aдмірал Кузнєцов" – застарілий монстр радянського зразка.

Ще однією складовою є те, що Сирія – це полігон для випробування нових озброєнь Кремля, і до того ж сирійські події дають військовослужбовцям російської армії цінний бойовий досвід, в тому числі і участі в гібридній війні. А це є реальною загрозою для низки країн, в тому числі для України, на які Кремль постійно "точить зуби".

Піар-ефект

Не менш важлива причина – посилаючи своїх солдатів до Сирії, Путін хотів створити пропагандистський наратив про те, що він, Путін, бореться зі злом – з ІДІЛ, з яким не можуть впоратися ні безвольна і слабка Європа, ні навіть США.

Четверта причина – російське військове вторгнення в Сирію і боротьба за "святу віру" проти ісламістського тероризму допомогла на якийсь час відвернути частину уваги громадськості від російської військової агресії на Донбасі і анексії Криму, а також створила нову пропагандистську мильну оперу, яку можна озаглавити так: "Про те, як доблесні російські солдати рятували Сирію і християнський світ від жахіть ІДІЛ".

Варто згадати "помсту" Кремля за теракти в Парижі, коли в Сирію летіли російські винищувачі і бомбардувальники з бомбами з написами "За Париж!", які нібито падали на позиції ІДІЛ.

Іншою інформаційною спецоперацією Москви став концерт в античній сирійській Пальмірі. Основний пропагандистський меседж цього заходу полягав у тому, що ІДІЛ – це варвари, які вбивають людей і знищують культурну спадщину минулого і знищили б Пальміру остаточно, якби не втрутилася Москва.

Зовсім не випадково місцем проведення концерту був обраний древній Пальмірський амфітеатр, той самий, де колись сиділи жителі античної Пальміри, і той самий, де ісламісти майже рік тому по-звірячому розстріляли 25 полонених солдатів.

Пропагандистський меседж проголошував, що лише за підтримки Росії сирійська армія відбила Пальміру у бойовиків ІДІЛ, які знищили там ряд унікальних будівель. І тепер саме Росія пообіцяла допомогти відновити Пальміру – саме ту частину, яка постраждала від ісламістів.

Весь світ мав побачити, що Росія – оплот всієї християнської цивілізації і борець з міжнародним тероризмом.

Близькосхідний відступ

Решта причин стосуються всього близькосхідного регіону, де позиції РФ поступово слабшають.

По-п'яте, Росії потрібна Сирія і тому, що вона пов'язана з шиїтським Іраном, з яким Кремль формально дружить.

І Тегеран, і Москва спільно запустили операцію з порятунку режиму Асада, який, по суті, алавітський, а алавітів, хоча і досить умовно, відносять все-таки до шиїтів. Шиїтський Іран, як відомо, бачить себе лідером усіх шиїтів, створюючи шиїтське півколо (Сирія, шиїтська терористична організація "Хезболла", пов'язана з Тегераном і дружня Асаду).

Туди ж можна віднести і Ірак, де понад 60% населення – шиїти і де після падіння Саддама владу в Багдаді отримали дружні Тегерану шиїтські політики.

По-шосте, ще більше розбурхавши "осине гніздо" радикального салафітського ісламізму в особі ІДІЛ і Фронту ан-Нусра (по суті, відділу "Аль-Каїди" в Сирії), Москва намагається ще більше розкачати обстановку на Близькому Сході, створюючи нові осередки нестабільності для Туреччини і Заходу, для Європи, куди ринули маси біженців.

Додатковий бонус – серед них під личиною нібито мирних сирійців причаїлися і ісламістські радикали-ідеологи, і терористи, частину з яких могли навіть направити спецслужби, які працюють на путінський режим.

Підсумок один – все це дестабілізує Європу, порушує систему колективної і внутрішньої безпеки, розхитує підвалини ЄС, спричиняє ксенофобію перед мусульманами, підвищує акції ультралівих і ультраправих радикалів і політиків-популістів, які знову ж таки до вподоби Кремлю, а частина їх, ймовірно, навіть співпрацює з прокремлівськими силами.

І, нарешті, сьоме: контроль над Сирією і ескалація конфлікту в регіоні не дасть можливості створити раніше запланований газопровід з Катару до Туреччини, будівництво якого значно підірвало б економічну основу РФ – а саме в сфері експорту газу і нафти.

Крім того, Росія може через Дамаск маніпулювати курдами Сирії, Туреччини та Іраку, що вона і робить (наприклад, у грі проти Анкари), а якщо доведеться – може розіграти "карту курдського сепаратизму" і проти Тегерана.

* * * * *

Аналіз причин сирійської авантюри Кремля свідчить: в жодній із них РФ не вдалося домогтися однозначного успіху. У кращому випадку Кремлю вдалося заморозити ситуацію, як, наприклад, в питанні захисту режиму Асада.

Водночас піар-ефект від дій російської армії виявився протилежним очікуваному. Достатньо згадати фотографії дітей, убитих під час взяття Алеппо.

І хоча ЄС і США поки утримуються від запровадження щодо РФ спеціальних "сирійських" санкцій, ціна близькосхідної авантюри продовжує зростати.

Автор: Володимир Сазонов,

старший науковий співробітник
Університету Тарту (Естонія)

ЧИТАЙ ТАКОЖ






Микола Капітоненко, МЦПД

Розмова про цінності: що сказав та про що промовчав Петро Порошенко в Мюнхені

Європейці прекрасно бачать рівень деградації демократичних інститутів та захисту прав. Наше повчання Заходу на тему цінностей виглядає не дуже переконливо. Так само, як слова, що ані політика, ані бізнес не можуть існувати окремо від цінностей. Як ми точно знаємо - можуть (рос.)

Олександр Балдинюк, Укркондпром

Шоколадна "зрада": правда та міфи навколо регулювання якості української кондитерки

1 січня Мінагрополітики продовжило дію перехідного періоду щодо вимог до продуктів з какао та шоколаду. Це рішення часто трактується як небажання українських кондитерів переходити на європейські стандарти. Спробуємо розібратися, чи відповідають ці побоювання дійсності.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter