Коли минулого року президентські та парламентські вибори виграла права партія "Право і Справедливість", якою керує Ярослав Качинський, стало зрозуміло, що на Польщу очікують радикальні зміни, по суті – революційні. Їхня мета – ґрунтовне переформатування системи, створеної в Польщі за роки, коли країною керували опоненти ПіС, правоцентристи з "Громадянської платформи".

Дії ПіС викликали протести. Від грудня до січня у багатьох містах на демонстрації виходили до кількох десятків тисяч поляків. Створено Комітет захисту демократії. А дехто навіть почав говорити про польський Майдан.

Одразу скажемо: Майдану в Польщі не буде. Принаймні тепер. Та це не означає, що у країні, яка є найближчим сусідом України, все добре.

Тривога та нечесність

18 січня до Брюсселя приїхав польський президент Анджей Дуда. Головним пунктом його візиту була бесіда з головою Європейської ради, а до 2014 року – польським прем'єром, Дональдом Туском.

Їхня зустріч добре ілюструє зміни, що відбулися.

З одного боку – Туск, багаторічний прем’єр, який був гарячим прихильником євроінтеграції. З іншого боку – президент, за яким стоїть політична сила, котра своїми діями вже викликала неспокій у ЄС. І йдеться справді не лише про внутрішньопольський конфлікт.

13 січня 2016 року Європейська комісія пообіцяла розпочати процедуру моніторингу ситуації в Польщі з точки зору дотримання європейського законодавства. Цей механізм затвердили в ЄС у березні 2014 року.

Мета такого моніторингу – встановити, чи держава-член ЄС не порушує цінності Євросоюзу. Наприклад, засади демократії.

А вже 19 січня в Європарламенті відбулася дискусія, присвячена ситуації у Польщі. До Страсбурга прибула прем’єр Беата Шидло. Її виступ, як і лист, який вона раніше адресувала євродепутатам, мав заспокоїти представників ЄС, що у Польщі з демократією все добре.

– Несправедливі голоси, які невірно оцінюють Польщу та польський уряд, – це результат недостатнього інформування. Або ж їх висловлюють недоброзичливці, – казала вона, запевнивши, що свободі слова у Польщі ніщо не загрожує, так само, як і існуванню Конституційного трибуналу.

– Ми хочемо бути в Європі, про яку ми мріяли, – говорила Шидло, однак підкреслювала, що політичні проблеми Польща повинна вирішувати самостійно. Тобто – що Єврокомісія не повинна розпочинати моніторинг правової ситуації у Польщі.

Однак її слова, як і передбачалося, переконали далеко не всіх. І Беаті Шидло довелося вислухати не стільки питання, скільки звинувачення у знищенні демократичних інститутів у країні.

– Пані прем’єр, ви можете змінювати закони, але не цінності, – зазначив заступник правоцентристської фракції Естебан Гонсалес Понз.

Представник німецьких "зелених" Ребекка Хармс, яка опікується польськими та українськими справами, застерегла польську правлячу більшість від "диктату", а відомий своїми гострими висловлюваннями шеф лібералів Гі Верховштад попросив Шидло, щоб та "не тягнула Польщу в бік Сходу".

– Я знаю, що Качинський не любить Путіна. Я також не люблю Путіна, мене навіть внесли до його чорного списку, в якому немає Качинського. Але ж удар по єдності Польщі та Європи може допомогти Путіну, – застеріг бельгійський політик.

Примітно, що дорікаючи європейським колегам про недостатню інформованість щодо ситуації у Польщі, Беата Шидло, м’яко кажучи, також вдалася до маніпуляцій.

Багатьох обурила її фраза про те, що "Польща прийняла мільйон біженців з охопленої війною України, яким ніхто не хотів допомогти".

Однак офіційна статистика свідчить, що це не є правдою – жодному  громадянину України, що прибули до Польщі після початку конфлікту з РФ та подали запит на статус біженця, він не був наданий. 

"Тепер, або ніколи"

Колись у польській політиці домінувало гасло "А тепер, курва, ми", яке свого часу висловив в одному з інтерв’ю Gazeta Wyborcza у 1997 році Ярослав Качинський. Воно означає, що політичний переможець бере все, ставить на політичні посади людей, керуючись не принципом професійних якостей кандидатів, а на основі розподілу "ми" та "вони".

Офіційним гаслом теперішньої нової влади є "Добра зміна". З таким лозунгом у травні 2015 року пішов на вибори Анджей Дуда, який переконував, що він стане гарантом позитивних змін у польській політиці, що нова влада не буде такою агресивною, як попередня, і що він стане президентом усіх поляків.

Однак останні зміни, які провела ПіС після перемоги, краще за все можна охарактеризувати висловом Качинського, або виразом "Тепер, або ніколи". А де-факто йдеться про переформатування системи. Більше того – про спробу попрощатися з ІІІ Річчю Посполитою, тобто усім тим, що було побудовано в Польщі від 1989 року.

Сьогодні напевно не можна говорити про кінець демократії у Польщі і порівнювати сьогоднішню владу з авторитарними режимами, або й диктатурами.

Однак це не означає, що приводів для хвилювання немає. Навіть можна сказати, що їх багато.

"Добра зміна", запропонована новою командою, – це насамперед швидка зміна. А її поспіх та масштабність викликають солідні побоювання.

"Визнаю, що я був неправий. Я думав, це забере у них 6 місяців, а вони впоралися за 6 тижнів. Стахановці", - пожартував днями у твіттері один з ключових опонентів влади, колишній глава МЗС Радослав Сікорський.

I admit I was wrong. I thought it would take them six months but they managed in six weeks. Stakhanovites! https://t.co/OTgnaScr5m

— Radosław Sikorski (@sikorskiradek) January 14, 2016

На першу лінію вогню потрапила боротьба за Конституційний трибунал, тобто польський Конституційний суд. На думку багатьох експертів, а також самих суддів, нині відбувається замах на його незалежність. По суті, нова влада намагається підпорядкувати собі найвищий судовий орган.

Прийнято Закон про приховане спостереження, його основні моменти були сформульовані попередньою владою. Однак тоді ПіС, перебуваючи в опозиції, критикувала починання тогочасної владної команди, а тепер поліція та спецслужби отримали більші можливості контролю над діями громадян в інтернет-мережі.

Вже зараз йдеться також про зміни виборчого законодавства.

Отже, аргумент, котрий ніби повинен закрити рота політичним противникам – про те, що нова влада Польщі виграла у демократичних перегонах, а отже, відчепіться від неї! – не переконує.

В Україні фальш цього аргументу добре відома. У 2010 році на демократичних виборах переміг Віктор Янукович, а одним з перших його рішень стало підпорядкування Конституційного суду, завдяки якому він ввів зміни до Конституції.

Скажете, такі порівняння недоречні? Можливо. Але варто взяти до уваги хоча б той факт, що журналісти, політики та активісти, котрі критикують польську владу за кордоном, тепер трактуються як донощики. І це – не приховані думки, така характеристика звучить навіть в одному з офіційних післявиборчих відеороліків "Права і Справедливості": "Кожний має право на самостійну думку, але проблеми починаються, коли партія, що програла, і прихильні їй журналісти виливають свій жаль за кордоном".

"Ця звичка доносити на Польщу за кордоном... У Польщі існує фатальна традиція національної зради. Власне, і тепер це відбувається. Це в генах деяких людей, найгіршого сорту поляків", – заявив у грудні в інтервю для телеканалу "Републіка" Ярослав Качинський. 

Четверта влада на прицілі

Одне з ключових питань вівторкової дискусії в Європарламенті – форсовані зміни у публічних, тобто суспільних ЗМІ.

Про потребу перестановок представники ПіС говорили вже тривалий час. Так звана "добра зміна" мала включати й публічні ЗМІ. Про них говорили й обіцяли, що вони стануть національними ЗМІ, фінансуватимуться державою, а не громадянами. На думку ПіС, це має зробити їх противагою приватним газетам, радіостанціям та телебаченню, інвестори яких походять з-за кордону.

Іншим моментом змін у публічних ЗМІ, які пропонував ПіС, мало стати зменшення політизованості редакцій, що склалося за попередників.

Як ці зміни виглядають на практиці?

Першим результатом реформ у публічних медіа є повсюдна зміна керівництва на телебаченні та радіо, а також зміна самих журналістів.

Їхні місця займають люди, котрі раніше були пов’язані з правою пресою, простіше кажучи, з ПіС.

Хоча тут не варто ідеалізувати "попередників" ПіС. Адже під час попередніх змін влади у Польщі чистки у публічних ЗМІ також мали місце. 

Однак основне занепокоєння викликають системні реформи, які, на думку критиків, можуть призвести до фактичного підпорядкування публічних ЗМІ владі. У грудні 2015 року Сейм проголосував, а президент підписав зміни до закону про ЗМІ, так званий "малий закон про ЗМІ". Це перехідні положення, що діятимуть до часу вступу в дію так званого "великого закону про ЗМІ".

"Малий закон" в першу чергу передбачає, що Державна рада з питань радіо та телебачення, яка згідно з Конституцією має стати на сторожі свободи слова, а також захищати інтерес суспільства в радіо та телебаченні, відтепер не матиме впливу на призначення членів наглядових рад у ЗМІ.

По суті, роль Держради, яка (на думку критиків нових змін) раніше гарантувала незалежність медіа, буде значно обмежена. А частина її функцій до ухвалення нового "великого закону" здійснюватиме особисто міністр державної скарбниці Польщі. Без жодних колегіальних рішень.

По обидва боки барикади

Символом змін став новий керівник Польського телебачення – журналіст та політик Яцек Курський.

Після 1989 року він часто змінював партійну приналежність, але це завжди був правий бік політичної сцени. На початку 1990-х Курський був пов’язаний із партією "Порозуміння Центр" Ярослава Качинського, а пізніше – власне з партією "Право і Справедливість", з якої він періодично виходив та повертався. За цей час він отримав репутацію "політичного бультер’єра" Ярослава Качинського.

У 2005 році під час президентських виборів Курський працював у виборчому штабі Леха Качинського. Його змусили залишити штаб після висловлювань на тему дідуся контркандидата Дональда Туска, ніби той служив у Вермахті. Окрім репутації "бультер’єра", Курський також відомий як рішучий противник "Громадянської платформи" та Gazeta Wyborcza.

Тепер Курський запевняє, що у Польському телебаченні він захищатиме його незалежність.

Цікаво, що на іншому боці барикад знаходиться його брат – Ярослав Курський, заступник головного редактора Gazeta Wyborcza, яку так не любить Яцек Курський. Він не такий публічний, як Яцек.

Проте політична ситуація змусила Ярослава Курського взяти участь в останніх демонстраціях Комітету захисту демократії. А під час одного з мітингів у січні цього року він публічно висловився: "Не всі Курські погані!", маючи на увазі свого брата.

Якими мають стати національні ЗМІ?

Між тим, справжня революція в сфері ЗМІ ще попереду. Вона має статися після прийняття так званого "великого закону" про ЗМІ.

З проекту відомо, що найважливішою місією "національного радіо та телебачення", або TVP та Польського радіо, буде "культивування національних традицій та патріотичних і гуманістичних цінностей, задоволення духовних потреб слухачів та глядачів". Нехай навіть "зі збереженням об’єктивізму, плюралізму, незалежності та високої якості".

Зроблено реверанс й у бік Церкви.

Закон має встановити, що національні ЗМІ "поважають християнську систему цінностей, приймаючи її як основоположні універсальні засади етики".

Ще одним завданням національних ЗМІ стане розповсюдження позиції та поглядів парламенту, президента, прем’єра та інших органів влади, а також "ретельне та плюралістичне" представлення позиції зареєстрованих політичних партій, профспілок та союзів працедавців "у ключових публічних справах".

Виникає питання: а чи такою ж мірою буде представлена у цих національних ЗМІ позиція опозиційних сил, і чи не стануть такі медіа звичайним рупором влади?

Попередніми роками права опозиція часто нарікала, що у публічних ЗМІ порушено баланс плюралізму. Однак тепер підстав для занепокоєння може бути значно більше.

Насамперед, головним органом контролю за ЗМІ стане новостворена організація – Рада національних ЗМІ, яка матиме право звільняти керівників національних ЗМІ, визначати їхні статути та зарплатню. 

Рада складається з п'яти членів, яких призначатимуть на шість років. Двох із них буде призначати особисто президент, ще двох – Сейм, а останнього – Сенат.

Тобто ПіС матиме змогу контролювати всіх членів Ради. Питати, чи збереже така Рада аполітичність, мабуть, зайве...

Інша новація – мають з’явитися нові громадські програмні ради, які повинні інспірувати ЗМІ до реалізації завдань публічної місії. Кандидатів зможуть висувати виші, позаурядові організації, а також католицька та інші церкви.

Немає сумнівів у відповіді на питання, чи зможе за таких змін Польське телебачення зберегти свою незалежність, яку так обіцяв захищати її новий керівник Яцек Курський.

Питання хіба що в одному: чи здатний ЄС заблокувати найнебезпечніші новації?

Автор: Пьотр Андрусечко,

кореспондент Gazeta Wyborcza в Україні,
для "Європейської правди"