Назад до СРСР: як Білорусь стає полігоном для нових провокацій проти Заходу

Четвер, 23 грудня 2021, 14:00 — , для Європейської правди
Фото: BelTA/Associated Press/East News
Самопроголошений президент Білорусі на військовій нараді. Мінськ, 22 листопада 2021 року

Яких провокацій Україні варто чекати від авторитарних сусідів?

Кілька днів тому головним героєм російських та білоруських ЗМІ став польський солдат-перебіжчик Еміль Чечко, який утік із Польщі та попросив політичного притулку в Білорусі. 

В інтерв'ю державному білоруському телебаченню Чечко заявив про щоденні вбивства польськими військовими мігрантів та волонтерів. З його розповіді випливає, що робили це польські солдати напідпитку, пострілом у лоб, а тіла пізніше закопували або залишали на поталу вовкам. 

За дивним збігом обставин, напередодні втечі до Білорусі на Чечко чекав суд за напад на власну матір, йому загрожувало позбавлення волі. Окрім того, він був заарештований за керування авто у стані алкогольного сп'яніння. 

Тож вже цього тижня мало вирішуватися питання про його звільнення з армії. Але він вирішив бігти у "вільну та демократичну" Білорусь.

Звучить як історія часів розпалу холодної війни та залізної завіси? Так і є, адже зараз Путін, а разом з ним і Лукашенко, відбудовують СРСР 2.0.

І це створює великі ризики і небезпеки для України.

"Готували вбивати"

Нелегітимний президент Білорусі перетворився на російського проксі, а білоруські державні медіа відрами ллють пропаганду у кращих традиціях СРСР. 

Режим Лукашенка все частіше спрямовує  інформаційні атаки, синхронізовані  з основними напрямками кремлівської пропаганди, проти України, Польщі, США. Росія і Білорусь нібито перебувають в оточенні ворогів та разом виступають проти ворожого "колективного Заходу".

Теми для сюжетів часто дає і сам білоруський диктатор. 

Коментуючи інтерв'ю Еміля Чечка, який дезертував з польської армії, Лукашенко заявив, що польських солдатів "цілеспрямовано готували вбивати". І тут аудиторія має зробити висновок, що готували солдатів, звичайно, не до вбивств у Польщі, а до вбивств на території Білорусі. 

Білоруська пропаганда вдається до усе більш зухвалих фальсифікацій і відвертої брехні, у порівнянні з якою тьмяніє навіть "розіп'ятий хлопчик" зі Слов'янська. Дуже часто вона повторює кремлівські меседжі або йде на пів кроку попереду, випереджаючи навіть кремлівських пропагандистів.  

Риторика Кремля звелася до часів холодної війни ще раніше. Путін намагається зобразити Росію жертвою, каже про розпад СРСР як персональну трагедію. До цього прийому свого часу вдавався і Гітлер, кажучи про польську загрозу у 1939-му. 

Історія з Чечко переслідує ту саму мету – дезінформація з метою демонстрації загрози із Заходу. 

Враховуючи безпекові ультиматуми Кремля НАТО та США і рівень контролю, який Москва спромоглася отримати над Білоруссю протягом останнього року, очевидно, що Путін розглядає сусідню державу як територію, кордонами якої пройде новий поділ Європи. 

З одного боку тут буде коаліція США та країн НАТО, а з іншого – РФ та союзники, і першим серед них є, звичайно, Білорусь. 

Потік провокацій

Чергова інформаційна кампанія Мінська відбувається на тлі демонстративного стягування Москвою військ до українського кордону та посилення антизахідної пропаганди. 

Інформаційні кампанії Кремля координуються з діями російських МЗС та Міноборони. А тепер їхньою складовою стали й білоруські офіційні особи.

Лукашенко в унісон з Кремлем регулярно заявляє про небезпеку від розширення присутності НАТО в Україні. Нібито Альянс планує використовувати українську територію для ведення бойових дій проти Росії та Білорусі. 

Цим обґрунтовується необхідність протидії "загрозам" з боку України та розширення військової співпраці з Росією. 

Прокремлівські ЗМІ зображують Україну агресором, який готує силове розв'язання питання деокупації Донбасу та Криму. Водночас країни НАТО звинувачують у "накачуванні" озброєнням периметра Росії та Білорусі, а також у створенні військового угруповання проти Москви.

Власне, Шойгу та російське Міноборони вже поширюють підготовлену дезінформацію щодо хімічної зброї на Донбасі, куди її нібито завезли приватні американські військові компанії. 

Поширюючи подібну дезінформацію, Кремль прагне показати, що Україна не є суб'єктом зовнішньої політики і розглядається як полігон бойових дій проти Росії.

Окрім цього, зростає й військова загроза з боку Білорусі.

Усе частіше можна почути про ймовірність підготовки Росії до перекидання військ до кордонів Білорусі з Польщею та Литвою. Обговорювався навіть варіант захоплення Сувальського коридору під приводом захисту мігрантів. 

Яким би малоймовірним не виглядав такий сценарій, але точно зрозуміло, що Білорусь відіграватиме важливу роль у теперішній ескалації Кремля. 

Це чітко простежується через посилення військової присутності РФ у Білорусі, польоти російських ядерних бомбардувальників вздовж кордонів Польщі та України.

Серед цих звинувачень – і залученість Лукашенка до ядерного шантажу. Він заявив, що у разі необхідності готовий надати територію Білорусі для розміщення будь-яких видів засобів ураження, а нещодавно напряму закликав РФ розмістити на території Білорусі ядерну зброю. 

І швидше за все, цим участь Білорусі в ескалації проти України не обмежиться. 

 * * * * *

Кремль намагається чітко позначити і за можливості посилити лінію протистояння між Союзною державою і так званим "колективним Заходом", а Лукашенко йому охоче в цьому сприяє. 

Ризики для України тут зростатимуть пропорційно підвищенню напруги. 

У світлі перемовин із США Кремлю вкрай вигідно показати Україну як ненадійного міжнародного партнера, який не виконує взяті на себе зобов'язання.

Для цього можуть бути використані спроби звинуватити Київ у недотриманні Мінських домовленостей, загостренні на лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, свідчення "очевидців підготовки нападів" – за аналогією з польським перебіжчиком.

Приклад Лукашенка досить показовий для України – білоруський диктатор йде на пів кроку попереду Путіна, фактично тестуючи для нього ті інструменти, які готується використати Кремль. 

Тому історія з "польським втікачем" – це не про відносини Мінська та Варшави. Це в першу чергу про Україну. 

АвторМарія Авдєєва, 

Європейська експертна асоціація, експерт iSANS

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.