Врятувати Страсбург. Як Росія веде Раду Європи до самознищення та що має робити Україна

Понеділок, 10 жовтня 2016, 12:27 — , Європейська правда

Україні не звикати до проблем у Раді Європи.

Перша виникла ще на урочистому прийнятті з нагоди вступу в організацію восени 1995 року. Очевидці розповідали, що наші привезли до Страсбурга українське вино з типовими на той час пластиковими корками, і французькі офіціанти безуспішно намагалися витягти їх штопорами. Врятував один з нардепів: показав, що корки можна просто зрізати.

Це було весело. Та подальші проблеми виявилися не такими кумедними – починаючи від порушення мораторію на виконання смертних вироків відразу після вступу.

2000-го нашу делегацію в ПАРЄ мало не позбавили повноважень через референдум Медведчука-Кучми, що мав на меті посилити владу тодішнього президента. Скандалів із невиконанням Україною своїх обов’язків та зобов’язань завжди вистачало.

Але зараз усе навпаки. Українські депутати можуть самі припинити роботу в ПАРЄ в січні наступного року, якщо асамблея зніме санкції з російської делегації та визнає її повноваження. Про це заявив голова делегації Володимир Ар’єв.

Повернення росіян до сесійної зали справді означатиме опосередковану легітимізацію анексії Криму, адже частину їх обрано й голосами окупованого півострова. Зрозуміло, це був би політичний злочин проти організації, її цінностей та цілей.

Та загалом не варто дивуватися.

Рада Європи вже досить давно перебуває в екзистенційній кризі, поступово втрачаючи здатність протистояти антидемократичним процесам в державах-членах, сприяти утвердженню там верховенства права.

Організація так і не змогла перетравити вступ до неї відверто неготових і не завжди націлених на проєвропейський розвиток країн СНД.

У результаті всередині Ради Європи виник негативний вплив так званого "міні-СРСР" з Росією на чолі. Та й недосконалих, м’яко кажучи, західних політиків також не бракує.

Цю поступову зміну ролі й ваги організації добре видно на прикладі України.

Для нас РЄ та її Парламентська Асамблея були колись важливим арбітром: від початку членства і десь до Помаранчевої революції. Слово Страсбурга звучало вагомо під час непростих внутрішніх процесів та часто їх коригувало – наприклад, у тому ж випадку з медведчуківським референдумом. Багаторічну доповідачку Моніторинового комітету ПАРЄ по Україні Ханне Северинсен знали у нас мабуть краще, ніж деяких вітчизняних політиків.

Але це в минулому. Роль політичного арбітра в Україні давно перейняв Європейський Союз.

На жаль та на шкоду для нас, він також перебуває нині в кризі. Це інша історія – хоча процеси та дискусії стосовно санкцій проти Росії дуже нагадують ті, що відбуваються в Парламентській Асамблеї РЄ.

В інтересах Кремля – розвал Євросоюзу та, звісно, перетворення Ради Європи на бутафорську організацію,

яка ні на що би не впливала й не створювала жодних проблем.

У цьому сенсі можливе майбутнє зняття санкцій з російської делегації в ПАРЄ – хоча і не вирішальний, однак політично важливий для росіян крок.

Торік Рада Європи вже проковтнула російський закон, який дозволяє не виконувати рішення Європейського Суду з прав людини – одного зі стовпів організації. Ще раніше проковтнула анексію Криму і влаштовану Кремлем війну на Донбасі.

Як на здорову голову, до Росії вже давно мала би бути застосована стаття 8 Статуту Ради Європи, яка передбачає тимчасове призупинення представництва країни в організації. Натомість в Страсбурзі посилюються тенденції до підтвердження повноважень делегації нелегітимного російського парламенту.

Це як ніби вручити лопату своєму могильнику, який згодом цією лопатою з радістю дарувальника закопає й поставить на могилі квітку. Або п’ятикутну зірочку.

Для України важливо зараз, аби проблема та небезпека були добре усвідомлені в Страсбурзі. І не лише в ньому: депутати ПАРЄ є представниками національних парламентів та політикумів, тому значною мірою питання вирішується в європейських столицях.

У будь-якому разі Київ має виробити чітку й логічну стратегію на випадок, коли все піде за гіршим сценарієм.

Звичайно, призупинення роботи української делегації в асамблеї є одним із природних варіантів.

Бо загалом мало сенсу в такій ПАРЄ, яка слугуватиме демократичним дахом для авторитарних антиєвропейських режимів чи легітимізуватиме їх.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Реклама: