Безпекова політика ЄС: чи можливий компроміс між Парижем і Берліном

Вівторок, 20 листопада 2018, 15:00 — , Фрайбурзький університет
Фото: Süddeutsche.de

Під тиском Німеччини політика Франції у стосунках з Москвою відійшла від традиційно проросійського курсу.

 

Ця думка, озвучена відомим істориком, однією з небагатьох провісників, які передбачали в 1980-ті роки розпад Радянського Союзу, Елен Каррер д'Анкосс, пролунала ще тоді, коли міністром закордонних справ ФРН був Зігмар Габріель.

Тоді така оцінка видавалася трохи дивною – Габріель, зберігаючи вірність лінії свого попередника Франка-Вальтера Штайнмаєра, не бажав обривати зв'язки з Росією і, зокрема, підтримав проект будівництва газопроводу "Північний потік-2".

Зі вступом Гайко Мааса на посаду міністра закордонних справ ця соціал-демократична традиція обірвалася.

Варто нагадати, що йдеться про дуже давню традицію. Саме СДПН стала тією політичною силою, яка після Другої світової війни прагнула досягти взаєморозуміння з Москвою. Ця політика була продовжена і за часів правління наступних соціал-демократичних канцлерів Гельмута Шмідта і – особливо – Герхарда Шредера.

Водночас Йошка Фішер, міністр закордонних справ від Партії Зелених, так само як і спадкоємиця Шредера Ангела Меркель, навпаки, дотримувався сильнішої орієнтації на США. Але в період великих коаліцій з 2005 по 2009 і з 2013 до 2018 року міністри закордонних справ того часу Штайнмаєр і Габріель подбали про те, щоби не допустити повного розриву з Москвою.

Читайте також
"Військовий потік-2": як новий газопровід допоможе флоту Росії у Балтійському морі

І ось цьому стримуючому елементу в політиці Німеччини стосовно Росії загрожує загибель. Відразу ж після свого вступу на посаду Маас настільки критично відгукнувся про політику Москви, що вніс сум'яття навіть серед членів правління СДПН.

Тепер він виступає за "нову східну політику", яка має менше орієнтуватися на Росію і зосередитися на країнах Центральної та Східної Європи.

Зокрема, важливим фактором в євразійській архітектоніці безпеки є Польща, яку довгий час серйозно не брали до уваги. У цьому контексті належить оживити "Веймарський трикутник", тобто структуру, біля колиски якої в 1991 році стояли Німеччина, Франція і Польща і яка на сьогодні спить непробудним сном.

Та тут в гру вступає Франція.

Різниця підходів Парижа і Берліна багато в чому пояснюється їхнім геополітичним розташуванням: якщо після розвалу Східного блоку Німеччина опинилася в центрі Європи, Франція відсунулася на її південно-західний фланг.

Іншими словами, Париж більше дивиться на Південь, а Берлін – на Схід.

Отже, з точки зору Парижа найбільша небезпека загрожує Європі не зі Сходу, а з Півдня, де розпадаються країни, відбуваються громадянські війни, терор ісламістів і спостерігається масовий потік біженців.

Це пояснюється і історичними зв'язками Франції зі своїми колишніми колоніями в Північній і Тропічній Африці, а також все ще досить високим рівнем економічної зацікавленості. Останнім часом до цього слід додати і теми міграції, тероризму, а також наркоторгівлі.

Читайте також
Операція "Наступник": хто очолить партію Меркель після її відставки

Тому Париж у відповідь на свою підтримку німецької "східної політики" вимагає більш активних зусиль з боку Берліна насамперед в Африці. Завдяки участі бундесверу в операції в Малі федеральному канцлеру Ангелі Меркель вдалося певною мірою піти назустріч цим побажанням.

З моменту сплеску міграції в 2015 році ця тема в плані безпеки стала пріоритетною і для Берліна.

Все ж залишаються розбіжності в інтересах у зв'язку з різним геополітичним розташуванням обох країн.

Це посилюють і відмінності в політичній культурі, які особливо помітні в оборонній політиці: "Історія Німеччини і культура ухвалення стратегічних рішень не дозволяють вдаватися до таких форм військового втручання і військової активності, як у Франції", йдеться в одній з публікацій "Німецького фонду Маршалла".

Особливо чітко ці розбіжності даються взнаки на рівні спільної політики ЄС у сфері безпеки та постійного структурованого співробітництва (Pesco). У той час як, на думку "Німецького фонду Маршалла", Париж в питанні Pesco сповідує досить амбітний підхід, який передбачає залучення небагатьох готових до співпраці суб'єктів, Берлін виступає за "інклюзивний" підхід з максимальною кількістю учасників, і йому вдалося наполягти на своєму.

З урахуванням 25 країн досягти помітного прогресу навряд чи вдасться.

Таким чином, складне становище європейської політики в галузі оборони поки що збережеться.

До цього слід додати ослаблення внутрішньополітичних позицій Макрона і Меркель.

Але оскільки осередків криз не стає менше, політичним елітам у Берліні й Парижі - а також у Варшаві! – варто було б звернути свій погляд на цілісний підхід: Європі загалом загрожує небезпека як з Півдня, так і зі Сходу незалежно від геополітичної прив'язки в кожному окремому випадку.

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними змінами

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.