Курс назад: чому польський досвід енергомодернізації виявився не потрібний Україні

П'ятниця, 14 лютого 2020, 09:00 — , Європейська правда

Ухвалення сучасного і прогресивного законодавства, фінансова підтримка західних партнерів, високий рівень підтримки в українському суспільстві. Здавалося б, ось ідеальний рецепт успішної реформи.

Та на практиці виявилося, що українська реформа енергомодернізації житлового фонду знову опинилася за крок від провалу.

Що ж сталося? І чому всіх зусиль прихильників європейського підходу до термомодернізації може виявитися недостатньо?

Насамперед, кілька слів про реформу. Україні пощастило – після довгих "боїв" з прихильниками збереження радянської системи було ухвалене нове законодавство, не просто адаптоване до європейського (а єдиного стандарту з цього питання в ЄС не існує), а таке, що переймає найбільш успішний і близький до українських реалій досвід.

Йдеться про досвід Польщі – адже польська реформа термомодернізації житлового фонду вважається найуспішнішою серед постсоціалістичних країн. Ключова умова цієї реформи – мінімальна участь держави (як центральної, так і місцевої влади) з акцентом на розвиток ринку послуг управління житловим фондом.

Практика показала: саме така модель є найбільш життєздатною. Для порівняння, Литва, де інвестиції в термомодернізацію освоює місцева влада, істотно відстає від Польщі за обсягами енергомодернізації. Переконатися в цьому можна на власні очі, просто побувавши в цих двох країнах.

Саме тому для міжнародних донорів принциповою була адаптація польського підходу – питання термомодернізації мають вирішувати власники будинку, вони ж повинні розпоряджатися кредитними коштами. Звичайно, така ініціатива зустрічала опір місцевої влади – але зрештою саме цей підхід був закладений при створенні профільного закону, що запустив роботу Фонду енергоефективності.

Минув рік – і робота Фонду знову під загрозою. Причиною проблеми став низький рівень звернень українців за грантами на енергозберігаючий ремонт.

Як наслідок, бюджет Фонду енергоефективності – а це істотна частина його річних бюджетів у 2018-2019 роках (сумарно – понад 2,8 млрд грн), – був практично не витрачений. Аналогічним чином може виявитися не використаним і цьогорічний бюджет – близько 1,6 млрд грн.

Вихід із цієї ситуації в уряді бачать у можливості залучити місцеву владу до "освоєння" цих грошей.

За даними ЄвроПравди, зараз в уряді обговорюють зміни до базового закону, підзаконних актів і статуту Фонду, мета яких – дозволити не лише громадянам, але й місцевій владі стати одержувачами грантів на термомодернізацію.

Чому це небезпечно?

Такий крок не просто суперечить принципам європейської реформи, яка реалізується Україною, – він ставить під сумнів саму можливість реалізації такої реформи.

Але спершу – пару слів про те, чому старт роботи Фонду енергоефективності виявився не надто успішним.

Причина перша – об'єктивна. Усе нове вимагає часу. У вже згаданій Польщі аналогічний фонд повноцінно запрацював лише після п'яти років роботи. Було б дивно вимагати від українського фонду таких самих результатів з першого ж року роботи.

Однак, крім цього, існують і дві суб'єктивні причини.

Одна з них – бюрократичні труднощі з оформленням гранту. За експертними оцінками, процедура отримання цих грантів описана як вкрай складна для користувачів.

Варто нагадати, що в Польщі розвиток аналогічного фонду відбувалося одночасно зі становленням ринку управителів житловим фондом – професіоналів, які пропонували послуги в тому числі і з організації термомодернізації будинку, від оформлення кредиту до контролю за якістю проведених робіт.

В Україні ж усе це доводиться робити самим мешканцям, які часто не мають відповідної компетенції. А до того ж – не знають, як працює Фонд і як виконати усі його вимоги.

Ця проблема ускладнена тим, що в Україні досі діє держпрограма "Теплі кредити". Вона була запущена як "підготовка" населення до запуску роботи Фонду, однак нині програми працюють одночасно, конкуруючи між собою.

І нехай обсяг кредитних ліній на "теплі кредити" істотно поступається можливостям Фонду, їх отримання вимагає набагато менше зусиль з боку мешканців. І цей фактор часто виявляється вирішальним!

Зокрема, якщо на теплі кредити з бюджету щорічно виділялося по 380-400 млн грн, в останні два роки сюди перерозподілялася і частина коштів Фонду енергоефективності.

За таких умов очікувати успішного старту роботи Фонду було б надто самовпевнено.

Та замість того, щоби провести роботу над помилками, в уряді вирішили повернутися до старих і перевірених рецептів. Тобто – повернути місцеву владу до "освоєння" цих коштів.

 І це поверне нас до звичної практики, коли рішення ухвалюватимуть не власники житла, а чиновники.

Немає сумнівів, що вони здатні "освоїти" ці кошти, але чи здатні вони зробити це ефективно? Адже суть європейської реформи полягає в тому, що власники житла краще за чиновників знають, яка модернізація потрібна їхнього будинку. І, беручи на себе частину фінансування, вони забезпечать кращий контроль за ефективним використанням коштів, ніж держава.

Звісно, така система не до душі багатьом. В першу чергу – місцевій владі, яку позбавляють такого приємного і зручного інструменту. В тому числі політичного – згадаймо, як перед виборами екстрено починаються ремонтні роботи в під'їздах.

І не варто заспокоювати себе, що відкат реформи – лише тимчасовий крок. Як відомо, немає нічого постійнішого, ніж тимчасове.

Саме тому, допустивши відкат європейської реформи, потім буде дуже складно повернути її до правильного формату.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua