Європейський Союз фактично переписує правила глобального газового ринку, запроваджуючи контроль за викидами метану у всьому ланцюгу постачання – включно з імпортом.

Втрати та викиди метану давно перестали бути лише екологічною проблемою. Це газ, який визначатиме не лише темпи глобального потепління в найближчі десятиліття, а й долю економік та держав. 

Скорочення викидів метану називають "ручним гальмом" глобального потепління: метан має у понад 80 разів більшу здатність поглинати теплове випромінювання, ніж CO₂, і на відміну від нього швидко розкладається в атмосфері.

Тому "охолоджуючий" ефект від зменшення викидів метану для атмосфери відчутний практично одразу. 

Європейський Союз зробив із цього простий, але далекосяжний висновок.

Якщо метан настільки важливий, його не можна регулювати лише всередині ЄС. Контроль має охоплювати весь ланцюг постачання газу – включно з імпортом.

Так з’явився новий Метановий регламент ЄС, який фактично змінює правила гри на глобальному газовому ринку. Його логіка радикальна у своїй простоті: будь-які поставки газу, які потрапляють на європейський ринок, мають бути прозорими та підзвітними.

Тобто постачальники повинні показати, звідки газ походить і скільки метану було викинуто на кожному етапі – від видобутку до постачання покупцям у ЄС.

Ця законодавча ініціатива має далекосяжні наслідки. Це спроба ЄС створити новий стандарт для міжнародної торгівлі енергією та нову регуляторну рамку для виробників та постачальників викопного палива в усьому світі.

Для ЄС це питання кліматичної відповідальності та послідовності у впровадженні "Зеленого курсу". Для постачальників викопного палива – питання доступу до ринків та конкурентоспроможності.

Не дивно, що саме на цьому ґрунті склалася нова трансатлантична напруга.

США сьогодні є ключовим постачальником скрапленого природного газу (СПГ) до Європи. І водночас – країною, де регулювання викидів метану залишається значно більш політизованим і нестабільним. З приходом адміністрації Дональда Трампа розрив між США та ЄС у поглядах, цінностях та інтересах став загрозливим.

Для Білого дому нова регуляторна рамка ЄС сприймалась як приклад "зеленої протекціоністської політики". Вимоги ЄС щодо підзвітності та прозорості імпортного газу створюють додаткові бар’єри для експорту СПГ зі США, підвищують витрати виробників і, що найважливіше, поширюють регуляторну юрисдикцію ЄС далеко за його межі.

Для Брюсселя натомість це питання логіки. Якщо не вимагати прозорості від імпорту викопного палива, будь-яка внутрішня кліматична політика втрачає сенс. Викиди просто "переносяться" в інші країни, а ефективність внутрішніх політик нівелюється.

Питання викидів метану в енергетичному секторі загрожувало стати лінією розлому між Європою і США.

Подібно до того, як раніше це сталося з вуглецевим регулюванням.

26 березня Європейський парламент підтримав текст нової торговельної угоди між ЄС і США, в якій Брюсселю вдалося закріпити принципово важливу норму про захист власної територіальної цілісності та встановити запобіжники у торговельних відносинах.

Раніше американська сторона фактично сигналізувала готовність використати припинення поставок СПГ як важіль впливу у відповідь на європейські вимоги. Втім, у фінальній версії домовленостей Вашингтон відступив від цих погроз.

Це виглядає як стримана, але показова дипломатична перемога Європи: ЄС не лише зберіг доступ до критичних енергетичних ресурсів, а й продемонстрував, що готовий відстоювати власні регуляторні підходи навіть під тиском ключового торговельного партнера.

Запобіжні заходи в тексті договору включають пункт, який обумовлює зниження імпортних мит з боку ЄС виконанням Вашингтоном своєї сторони угоди, пункт про припинення дії, згідно з яким тарифні пільги ЄС закінчуються 31 березня 2028 року, а також пункт про відкликання угоди, якщо Вашингтон порушить умови угоди або у разі демпінгового сплеску імпорту товарів зі США.

На цьому тлі дискусії щодо метанового регулювання виглядають особливо показово.

Цього тижня у Мілані проходить конференція "Метан-250", що охоплює одразу кілька ключових вимірів проблеми викидів метану у ланцюгах постачання енергії – від наукових даних до фінансування і політики.

Окрема увага приділяється тому, що метан – це не лише про клімат. Це ще й про нові правила гри на енергетичних ринках.

Така зміна оптики відкриває нові можливості для політики, але водночас ускладнює її, додаючи нових акторів та інтереси.

Метан дедалі частіше описують як "екстрене гальмо" для клімату.

Це інструмент, який може дати швидкий результат у той час, коли загальна декарбонізація економіки потребує десятиліть. Але, як і будь-яке гальмо, він працює лише тоді, коли хтось наважується його натиснути. І тут політика ЄС знову виходить на перший план.

Для України ця історія має особливе значення. З одного боку, імплементація європейських правил щодо метану є частиною євроінтеграції. Вона неминуче змінить регулювання в енергетичному секторі і вимагатиме нових інституційних рішень.

З іншого боку, це питання далеко не лише про зобов’язання. Це також про можливості.

Україна має значний потенціал для скорочення втрат та утилізації суттєвих обсягів газу, який сьогодні просто втрачається через застарілі технології та брак постійного моніторингу інфраструктури. Йдеться не лише про зменшення викидів, а й про додатковий ресурс газу, який може посилити енергетичну безпеку країни у критичний момент.

У цьому сенсі метан – це приклад рідкісної ситуації, коли кліматична політика, економіка і безпека сходяться в одній точці.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту "Підтримка імплементації Метанового Регламенту ЄС в Україні" за підтримки Програми підтримки інтеграції України до ЄС (Ukraine2EU)