Французький філософ та письменник Бернар-Анрі Леві є одним із найпослідовнiших прихильників ідеї об'єднаної Європи, а також противником ісламського фундаменталізму. 

Не будучи політиком, він проте має значний вплив на формування зовнішнього курсу Франції. Зокрема, його позицію часто називали визначальною у формуванні курсу на повалення лівійського диктатора Муаммара Каддафі. 

А ще Леві – перший француз, що виступив 2014 року на Майдані. Не менш важливо, що Леві є одним із найвпливовіших мислителів, що протистоять нинішньому євроскептицизму та аргументам на кшталт "Європа не має альтернативи співпраці з путінською Росією".    

Обговорити ці аргументи з філософом ми змогли під час 13-ї щорічної зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES).

– Часто говорять про кризу проекту Європейського Союзу. Чи відповідає це дійсності?

– Ні, але ЄС дійсно знаходиться у дуже поганому стані. І, мабуть, наближається до катастрофи. Але є надія все ж таки утримати Європу цілою і відродити цей проект.

Наприклад, інтегруючи Україну. Це був би дуже добрий спосіб наповнити ЄС новими смислами.

В Європі чомусь усі думають, що Україна – це тягар, але я гадаю, що Україна – це благословення для ЄС.

З двох причин. Перша причина – що ви, українці, вірите в Європу, а ми вже не вірим, або, принаймні, вірим вже менше, ніж раніше.

По-друге, тому що європейська ідея в особі українців знаходить новий зміст. Тому що для нас об’єднана Європа все частіше стає порожніми словами. Коли я чую думку про Європу українських інтелектуалів, я бачу, що це життєдайний зміст.

– Але зараз Європа стоїть не лише перед українським, а й перед російським вибором. Все частіше кажуть про потребу миритися із нинішньою Росією. Чи є шанс змінити цi настрої?

– Я дуже сподіваюсь, що Європа візьме за взірець Україну в тому, як треба поводитися з Росією.

Тому що мета сучасної Росії дуже зрозуміла. Її мета – зруйнувати Європейський Союз, замінити роз’єднану Європу новим устроєм.

Новий європейський устрій, на думку Росії, має бути на підставі російської парадигми.

Ми, європейці, недостатньо це усвідомлюємо і недостатньо цьому опираємось. І ми маємо брати уроки в Києва, як чинити опір, як бути завзятим. 

– Як виглядає альтернативна Європа, яку вам намагаються нав’язати?

– Інша географія, інша форма федералізму і політична культура, що уже суперечитиме демократичним засадам, популістська Європа на підставі архаїчних, націоналістичних, шовіністичних цінностей. Все, що докорінно суперечить тому, що заклали в поняття єдиної Європи її батьки-засновники.

– В ЄС, особливо у Франції, поширена думка про єдину Європу від французького Бреста до Владивостока. Чи має ця ідея перспективу?

– Європа – це не суто географія, це політичне, ідеологічне, духовне поняття. Теперішня Росія жодним чином не може стати частиною Європейського Союзу.

Теперішня Росія спирається на зовсім інші цінності: ксенофобія, націоналізм, культ крові, культ походження, культ не народу, а натовпу.

Це все суперечить цінностям Європи.

Європа – це духовна земля, на якій Росії немає місця, натомість Україна його має.

– Російська пропаганда доводить зворотне. Що Європа втратила свою духовність, а Росія є її оплотом.

– Правда в тому, що Росія, справді, відданіша своїм власним базовим цінностям, ніж ми, європейці, віддані власним цінностям. Вони вірять у свої цінності, а ми у свої – дедалі менше.

Але наші цінності протилежні.

– Як ви вважаєте, в чому причина нинішньої слабкості європейських цінностей? 

– Немає лідерів, що мають захищати ці цінності. Крім того, завжди важко проповідувати ідею (спрямовану на майбутнє), набагато легше проповідувати коріння.

– Наскільки довіра до європейських цінностей була підірвана міграційною кризою?

– Я не думаю, що ця криза підриває віру. Швидше навпаки, причина в тому, що європейські цінності підірвані – саме це є причиною того, що ми маємо складнощі з біженцями.

Криза не послабила європейську систему, навпаки – слабкість європейських цінностей не дала нам змоги розібратися з цією кризою.

Потужна Європа дала би собі раду.

– Чому РФ так легко знайшла спільну мову з європейськими правими? 

– Бо вони поважають силу.

Для них Путін – це людина, що сміливо заявляє на повний голос про свої цінності, наприклад, націоналізм. Принаймні саме такі думки я чую, багато чую у Франції.

Вони кажуть: "Путін боронить націоналістичні цінності своєї країни, він пишається своєю країною". Ми маємо так само пишатися Францією, як він пишається Росією. Ми ним захоплюємося через це". І все таке інше.

– Виходить, що націоналізм – це супротивник європейських цінностей? Питання невипадкове, адже зараз в Україні війна призвела до національного відродження. Але одночасно чути голоси, що такі настрої суперечать європейському дискурсу.

– Саме тому нам треба якомога швидше інтегрувати Україну в Європу! Адже Україна може не завжди залишатися проєвропейською.

Я знаю, що в Україні націоналістичні спрямування доволі потужні. Я знаю, що Україна була однією з країн, де були потужні антисемітські настрої. Я знаю, що за привид ходить українською землею.

Але я вважаю, що переломним моментом стала революція на Майдані. Ця революція стала шансом для України, метафізичною нагодою.

Європа мала скористатися цією нагодою, схопитися за неї.

– З іншого боку, багато східноєвропейських держав, які були лідерами у просуваннi в Європу, також піддалися таким настроям. Чи можна говорити про загальноєвропейську тенденцію відродження крайнього націоналізму?

– Так, це всесвітнє явище – націоналізм, шовінізм, расизм, антисемітизм, всі ці речі треба забути, поховати під більшою ідеєю. Саме під європейською ідеєю. Прапор Європи майорить високо чи вiн приспущений?

Якщо європейський прапор спущено, тоді всі етнічні духи європейської землі повилазять і знову ходитимуть.

– Зараз він скоріше спущений чи ні?

– Спущений.

– Як ви гадаєте, коли це відбулося, коли був переломний етап зміни настроїв у Європі?

– 1989 рік. З перемоги, здобутої тоді, все й почалося.

Тому що цю перемогу було неправильно витлумачено. Європейські еліти і європейські народи витлумачили поразку комунізму як кінець гри – мовляв, історія завершилася, європейська ідея перемогла, тепер можна зручно умоститися в потязі історії і відпочивати.

Я б сказав, що саме тоді парадоксальним чином й почався цей спад.

– Але за ці 26 років Європа досягла багато чого. Вона зробила інституційний розвиток як єдина держава, змогла розширитися і інтегрувати Східну Європу.

– Це тільки півдороги. Всі ці установи чи інституції не працюватимуть, якщо не буде ще одного політичного кроку вперед – політичної федерації.

– Але фактична більшість проти неї, принаймні зараз, навіть у Східній Європі. Більш того, є думка, що проблема полягала в тому, що європейська інтеграція відбувалася дуже швидко.

– Більшість історично важливих процесів перебігає ось так квапливо.

– Все ж таки про майбутнє Європи. Як ви думаєте, виходить, що єдине, що може врятувати Європу – це поява якогось лідера, який матиме європейську ідею. Чи можливо це в такій перспективі?

– Так, я би з цим твердженням погодився. Бувають історичні моменти, коли саме поява окремої постаті, чоловіка чи жінки, все змінює.

– Чому на цю роль не підійшла Меркель? 

– Для будь-якого німецького повоєнного лідера дуже важко і незручно відігравати таку роль, навіть для такої потужної постаті, як Меркель.

Її особисто я дуже шаную і високо ціную. У кризі біженців вона діяла дуже рішуче і сміливо. З українського питання – так само.

Але для німецького повоєнного політика відігравати таку роль все ще дуже незручно.

– Тоді хто? Чи бачите ви такого політика?

– Я цього не знаю. Можу лише висловити бажання: було би непогано, щоб це виявився представник Франції.

Інтерв'ю взяв:

Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"