Починаючи з 24 лютого в українському і незалежному білоруському медіаполі не вщухає дискусія про те, чи вступить армія Білорусі у війну проти України.

За ці дев'ять місяців було безліч повідомлень про те, що така операція готується або незабаром розпочнеться.

Однак вони не підтвердилися, армія Лукашенка в бойових діях в Україні (поки що) участі не бере. І саме цей факт лягає в основу популярної концепції "Лукашенко чинить опір тиску Москви".

Про те, чи відповідає ця концепція реальному стану речей (це дасть змогу правильніше оцінити рівень загроз із білоруського плацдарму), читайте в статті аналітика Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Павла Слюнькіна Чому формат участі Білорусі у війні проти України вже не залежить від Лукашенка.

Перш за все, динаміка білорусько-російських економічних відносин останніх місяців, як мінімум, ставить під сумнів теорію про "спротив" Лукашенка.

Наприклад, Росія надала Білорусі відстрочку виплат за кредитами на суму понад $1 млрд і видала новий на суму $1,74 млрд.

Коли під санкціями опинився увесь обсяг експорту білоруських калійних добрив, що приносив до бюджету Білорусі мільярди доларів на рік, саме Росія надала свою інфраструктуру для їхнього обходу й у такий спосіб урятувала одну з найважливіших галузей економіки Білорусі від загрози банкрутства.

Москва поступилася усім вимогам Мінська навіть щодо "податкового маневру", який був каменем спотикання між сторонами останні п'ять років і потенційні втрати від якого білоруський Мінфін оцінював у $12 млрд.

Багато в чому саме російський фактор дає змогу зберігати макроекономічну стабільність Білорусі й уникати серйозних соціальних потрясінь.

Росія має величезну кількість інструментів примусу свого сателіта до лояльності та покірності.

Раніше, коли їй не подобалася поведінка білоруського режиму, вона використовувала саме економічні важелі впливу на нього. Але що з перерахованого вище хоча б віддалено нагадує українській владі "тиск" Москви на Лукашенка зараз?

Якщо аналізувати військову, політичну чи інформаційну сфери, то й тут складно знайти бодай якісь ознаки міфічного спротиву Лукашенку.

Лукашенко робить усе те, чого від нього й очікують у Кремлі. Якщо хтось із білорусів і чинить спротив сучасному російському нацизму, то точно не він.

З перших днів війни всередині Білорусі та в білоруських емігрантських колах зародився рух опору.

Інформатори в Білорусі відстежують переміщення російських військ, вильоти авіації та запуски ракет, фіксують підозрілі процеси всередині своїх організацій і передають цю інформацію білоруським моніторинговим проєктам на кшталт "Білоруський Гаюн" або українській розвідці.

Загальна кількість таких інформаторів у Білорусі перевищує кілька десятків тисяч осіб.

І це при тому, що ризики для кожного з цих людей дуже високі.

Найімовірніше, саме негативне ставлення білоруського суспільства і є тим чинником, який поки що стримує обидва режими від відправки білоруської армії в Україну.

На даний момент немає ані загрози другої хвилі нападу з території Білорусі, ані підключення її армії до бойових дій.

Росія відчуває брак техніки та особового складу, а білоруська армія, як і раніше, не має військового досвіду.

Україна ж після дев'яти місяців війни набагато краще готова до відбиття такого нападу: мости на українсько-білоруському кордоні підірвані, дороги і поля заміновані. Там тепер є і рови, і бетонна стіна, і ефективна повітряна розвідка.

Приховати підготовку до введення військ Білорусі або формування нового російського ударного угруповання буде просто неможливо.

Тому такий розвиток подій ні для кого більше не стане сюрпризом.

Однак попри це, підвищення готовності до гіпотетичного сценарію, за якого армія Білорусі буде залучена до бойових дій (оборонних або наступальних), білоруською владою активно проводиться.

Докладніше – у статті Павла Слюнькіна Чому формат участі Білорусі у війні проти України вже не залежить від Лукашенка.