Під час саміту НАТО у Вільнюсі лідери країн "Групи семи" (G7) оголосили спільну декларацію щодо майбутніх безпекових зобов’язань для України.

Декларація відкрита для українських партнерів поза сімкою та вже 12 додаткових країн висловили згоду доєднатися до ініціативи.

Однак узгодження самих зобов’язань ще попереду. 3 серпня почалися перемовини з США.

Про те, чому є ризики, що безпекові зобов'язання можуть лишитися на рівні політичних угод, і чим українська рамкова декларація відрізняється від аналогічних безпекових відносин США з Ізраїлем та Тайванем – у цікавій статті юриста-міжнародника Михайла Солдатенка Ізраїльська модель з українським акцентом: якими можуть бути безпекові "гарантії" США.

Запити України до партнерів щодо надання довгострокових та юридично обов’язкових безпекових гарантій лунають від минулого року. У вересні українські пропозиції були викладені у документі, що отримав назву "Київський безпековий договір" або Kyiv Security Compact.

Декларація G7 є першим кроком до задоволення українських очікувань.

Безпекові зобов’язання, про які йдеться в декларації G7, є відмінними від положень договорів про взаємну оборону, які можуть передбачати допомогу аж до застосування союзницьких збройних сил (найвідомішим є Вашингтонський договір НАТО із відомою 5-ю статтею).

Натомість декларація G7 передбачає, що Україна та її безпекові партнери узгодять "конкретні двосторонні довгострокові зобов’язання та домовленості", мета яких – допомогти Києву посилити свою спроможність для самооборони на роки вперед. Серед потенційних зобов’язань – передача новітніх видів озброєння, розвиток українського ВПК, підтримка в кіберпросторі та надання розвідданих, а також економічна допомога для підтримки "української економічної стабільності та стійкості, у тому числі через зусилля з реконструкції та відновлення".

Це не повною мірою те, про що просила Україна в "Київському безпековому договорі". 

Декларація G7 наповнена загальним фразами з метою "негайно" розпочати перемовини, але немає ясності, яким буде результат цих перемовин з кожною країною. Також декларація не була підписана, а лишилася на рівні політичної заяви від імені "лідерів G7"; тож не виключене бажання деяких лідерів обмежити кількість і силу обіцянок на цьому етапі.

І на додаток, у документі взагалі відсутнє слово "гарантії", яке, утім, досі використовує Київ.

Раніше не раз лунала думка, що прикладом для домовленостей з Україною може бути безпекова співпраця між США та Ізраїлем.

У випадку Ізраїля США декларують непохитне зобов'язання підтримувати так звану якісну військову перевагу Ізраїлю над арміями сусідів, що означає "технологічну та тактичну перевагу для стримування та, якщо треба, подолання кількісно переважаючих сил супротивника". Для досягнення цього Ізраїль покладається на "краще обладнання та тренування, аби компенсувати менший розмір території та населення, ніж у більшості його потенційних супротивників".

Однак важливо розуміти, що безпекове середовище Ізраїлю відрізняється від українського. Достатньо згадати, що потенційні супротивники Ізраїлю не мають ядерної зброї, як Росія. 

У випадку з Тайванем ціллю є задоволення потреб Тайбея в самообороні без вимоги встановлення якісної військової переваги над Китаєм, який має ядерну зброю. Однак у випадку Тайваню важливим стримувальним фактором для Китаю довгий час була також політика так званої "стратегічної невизначеності" щодо залучення американської армії до захисту Тайваню, а останнім часом президент США прямо заявляє про можливість захисту острова. Щодо України подібних заяв не лунає.

Україна послідовно наполягає на оформленні необхідних їй безпекових зобов’язань у формі договору, обов’язкового до виконання відповідно до міжнародного права.

Першим способом є ратифікація майбутніх безпекових угод України в парламентах партнерів, що може зробити їх частиною внутрішнього законодавства держав-партнерів.

Другим способом забезпечення участі парламентів, хоча і менш бажаним, може бути угода, подібна за формою до меморандуму між США і Ізраїлем, із кодифікацією в окремому законі підходу до підтримки України, як це зробив Конгрес США у випадку Ізраїля та Тайваню.

Докладніше – у матеріалі Михайла Солдатенка Ізраїльська модель з українським акцентом: якими можуть бути безпекові "гарантії" США.