Вчора сталося диво: Євросоюз погодився відкрити переговори про вступ України в ЄС.

Звісно, нинішні події є чудовим приводом святкувати дипломатичну перемогу.

Але треба також усвідомлювати, що попереду на нас може чекати нова проблема. Яка доповнить угорський опір (адже той ніколи не зникне) і може стати навіть серйознішою за нього. Це – проблема держав Західних Балкан.

Про те, як це пов’язане – у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Чому Західні Балкани можуть перетворитися на основну проблему на шляху України в ЄС.

Історія руху до ЄС держав Західних Балкан триває вже понад 20 років. Ще влітку 2003 року усі держави регіону отримали визнання європейської перспективи (перший щабель на дорозі до вступу). Але відтоді тільки одна держава – Хорватія – досягла успіху й у 2013 році стала повноправним членом ЄС.

Але найголовніше – те, що всі інші за ці 20 років не показали прогресу, якого варто було б очікувати від держав-кандидатів.

Ба більше, зараз рух усіх балканських держав до ЄС зупинився.

Нещодавно ми публікували рейтинг євроінтеграції-2023, заснований на офіційних даних ЄК. Це дослідження оцінює швидкість реформ в Україні та в інших державах. І ось тут в усіх балканських державах ситуація катастрофічна.

Таке враження, що за 20 років вони втратили віру в те, що колись вступлять до ЄС.  А тому, навіть маючи відкритий переговорний процес, зупинили адаптацію свого законодавства до європейських норм.

Ви спитаєте, до чого тут Україна?

А до того, що наш прогрес уже узалежнюють від балканського. І з плином часу ця тенденція лише наростає.

Перед самітом-2023 Київ відчув це особливо сильно, коли представники австрійського уряду висунули ультиматум: вони не підтримають рішення почати переговори з Україною, доки інші держави ЄС не погодяться на той самий крок із "австрійським фаворитом" на Балканах – Боснією.

Але вже зараз від австрійців та від політиків деяких інших держав регіону доводиться чути розвиток цієї тези: вони кажуть, що вступ України в ЄС можливий лише разом з якоюсь із балканських держав.

Бо, мовляв, "несправедливо", що країни Балкан, які 20 років стояли у передпокої, там і лишаться, тоді як Київ швидко досягне омріяного членства.

Якщо далі Україна буде справді проводити реформи (а не лише імітувати їх); якщо європейська інтеграція стане пріоритетом для усіх політичних сил, як ми нерідко бачимо останнім часом (наприклад, під час виконання 7 критеріїв ЄС; востаннє – під час ухвалення закону про права нацменшин) – то ми обженемо Балкани доволі швидко.

Тож навіть за рік-два балканська проблема може стати дуже реальною для України.

То, може, якась із держав Балкан зараз також покаже високий клас євроінтеграції та разом з нами попрямує до швидкого вступу в ЄС?

На жаль, зараз немає жодних підстав на це сподіватися.

Що це означає для України?

Треба усвідомлювати: на шляху до ЄС викликом можуть виявитися не лише наші реформи та швидкість їхнього проведення, а й ситуація в інших державах.

Можна і треба співпрацювати з цими країнами й намагатися відродити їхню віру в можливість вступу до ЄС.

А одночасно нам, розпочавши переговори про вступ, треба буде вести активну роботу в кількох європейських столицях – з друзями країн на Західних Балканах, передусім у Відні, Любляні та Римі, переконуючи, що в той момент, коли Україна буде готова до вступу, вона має стати новим членом ЄС.

Навіть якщо Балкани – переважно з власної вини – все ще перебуватимуть у зоні невизначеності.

Докладніше – у матеріалі Сергія Сидоренка Чому Західні Балкани можуть перетворитися на основну проблему на шляху України в ЄС.