Як ЄС врахував помилки та запропонував нову схему фіндопомоги Україні

Дискусія про репараційний кредит протягом останніх місяців все більше нагадує розмови про міст, який треба збудувати над прірвою: усі бачать потребу, усі визнають важливість, але ніхто не може знайти конструкцію, яка не розвалиться від першого подуву політичного вітру.

Європейська комісія довгий час балансувала між амбітним планом використати з цією метою заморожені резерви російського Центробанку і побоюваннями країн-членів перед юридичними наслідками.

Про нову модель фінансування України, яка має шанси на схвалення, читайте в статті члена правління Центру Дністрянського Сергія Верланова Друга спроба знайти гроші для України: які шанси у нової ідеї ЄС щодо заморожених активів. Далі – стислий її виклад. 

Згідно зі старою моделлю, яка вже відійшла на другий план, ЄС планував випустити спеціальні облігації, які мав би придбати саме Euroclear, використовуючи грошові залишки, що лежали на його рахунках після знерухомлення російських резервів та ліквідації інвестиційних активів.

Це була майстерно зібрана фінансова конструкція: Єврокомісія фактично пропонувала обміняти бездіяльні активи на працюючий механізм допомоги Україні, а майбутні репарації мали виступити природним способом повернення коштів.

Але ця модель не спрацювала тому, що спиралася на участь тих, хто не був готовий її реалізувати.

На цьому тлі народилася нова пропозиція, набагато простіша з точки зору технічних амбіцій, проте значно стійкіша політично.

Відповідно до неї, ЄС відмовився від ідеї перетворювати знерухомлені активи РФ на джерело готівки. Тепер гроші для України надходитимуть з ринку, через традиційний механізм розміщення європейських облігацій, так само, як у випадку програми NextGenerationEU.

Європейський Союз виходить до інвесторів, продає їм боргові інструменти і отримує кошти, не потребуючи ані участі ЄЦБ, ані втручання Euroclear.

Російські активи при цьому нікуди не зникають, а стають політико-юридичною заставою.

Вони не переказуються, не конвертуються, не продаються. Вони просто лежать, і їхня знерухомленість стає гарантією того, що коли Росія таки опиниться в юридичному режимі міжнародних репараційних зобов’язань, ці активи будуть використані для погашення кредиту.

Уся логіка інструменту переноситься на майбутнє, але без шкоди для України, яка отримує необхідне фінансування вже зараз.

У цьому новому механізмі важливу роль відіграють фінансові гарантії країн-членів, які розподілені пропорційно до їхнього ВВП.

Німеччина, яка, за оцінками, може покривати понад чверть цього "страхового поліса", забезпечує політико-фінансову вагу всієї конструкції. Фактично її участь робить цей механізм не тільки фінансовим, а й стратегічним рішенням ЄС.

Натомість Бельгія отримує необхідну страховку від ризиків, пов’язаних зі зберіганням активів РФ, і таким чином усуває власне вето, яке раніше блокувало будь-які кроки вперед.

Окремим важливим аспектом, який радикально змінює політичну логіку процесу, є те, що для ухвалення цієї моделі більше не потрібна одностайність країн Євросоюзу.

Ця модель має значно вищі шанси бути підтриманою на майбутньому саміті Європейської ради 18-19 грудня. 

Проте ризики все одно зберігаються. Про них в повній версії статті. 

Загалом новий механізм відходить від хиткої залежності від окремих держав та інституцій і перетворюється на інструмент, у якому члени Європейського Союзу беруть відповідальність на себе.

Він використовує російські активи не як безпосереднє джерело ліквідності, а як юридичну заставу сьогодні і важіль політичного впливу в майбутньому.

Ця модель вперше робить репараційний кредит не просто ідеєю, а реалістичним рішенням.

Докладніше – в матеріалі Сергія Верланова Друга спроба знайти гроші для України: які шанси у нової ідеї ЄС щодо заморожених активів