Чому обіцянки ЄС про конфіскацію росактивів так і залишилися гаслами і як це змінити

Чотири роки тому міжнародні партнери пообіцяли, що агресор заплатить за війну, але за цей час замість рішучих дій з’явилися компроміси та часткові рішення.

Аналітичний центр "Інститут законодавчих ідей", який з 2022 року системно моніторить і аналізує всю динаміку стягнення російських активів, систематизував накопичену практику у чотири ключові висновки, які демонструють, у якому стані сьогодні перебуває принцип "агресор заплатить".

Докладніше – в статті Тетяни Хутор та Андрія Климосюка з аналітичного центру "Інститут законодавчих ідей" Агресор заплатить? Чому не запрацювали механізми фінансового покарання РФ. Далі – стислий її виклад. 

Упродовж чотирьох років головна увага була прикута до заморожених суверенних активів Росії, які оцінюються у близько $300 млрд.

Після повномасштабного вторгнення здавалося, що їхня конфіскація – лише питання часу.

Проте згодом стало зрозуміло: прямої конфіскації не буде. Замість цього обрали компроміс – спрямовувати на підтримку України не самі активи, а доходи від них.

За чотири роки Захід пройшов шлях від обіцянок повної конфіскації до кредитів за рахунок власних платників податків.

Поки суверенні активи Росії не конфісковані, стабільність фінансування України залишається під ризиком, а питання повноцінного відшкодування шкоди відкладається.

Це означає, що робота над створенням правового механізму їх стягнення має продовжуватися – незалежно від складності процесу та позицій окремих держав.

Поки головна увага була прикута до суверенних активів Росії, тема стягнення приватних активів залишалася на другому плані.

Проблема не лише в законодавстві та складності його застосування, а й в активному спротиві з боку підсанкційних осіб.

Йдеться про менші суми, ніж у випадку з активами російського центробанку – орієнтовно понад $50 млрд. Однак є перевага – рішення щодо цих коштів ухвалюються окремими державами, в яких ці активи заморожені.

Вони не створюють системних ризиків для глобальної фінансової стабільності та не можуть бути заблоковані однією країною.

Навіть там, де законодавство дозволяє конфіскацію, процес іде повільно та наразі не має результатів.

Наразі немає жодного випадку повної конфіскації приватних заморожених активів з їх подальшою передачею Україні.

Питання не в тому, чи можлива конфіскація юридично. Питання в тому, чи є достатньо політичної волі знайти відповідні механізми та довести ці справи до кінця.

На відміну від міжнародних партнерів, в Україні механізм стягнення активів підсанкційних осіб реально працює.

Вищий антикорупційний суд виніс понад 76 рішень про застосування санкції стягнення активів. У результаті держава отримала понад 561 млн грн і $236 млн, а також сотні об’єктів нерухомості, транспортних засобів і корпоративних прав.

Окремо діє механізм примусового вилучення державного майна Росії та майна її резидентів. Завдяки йому держава вже націоналізувала корпоративні права та фінансові активи українських "дочок" Сбербанку і ВЕБ РФ, а також близько 1600 залізничних вагонів, що належали російським компаніям.

Однак початкова динаміка поступово сповільнюється.

Україна наразі залишається фактично єдиною юрисдикцією, де стягнення активів пособників агресії не лише передбачене законом, а й застосовується на практиці.

Ще один інструмент – штрафи та конфіскації за порушення санкцій. Вони уже приносять значні суми, але у більшості випадків залишаються в бюджетах інших держав.

Докладніше – в матеріалі Тетяни Хутор та Андрія Климосюка Агресор заплатить? Чому не запрацювали механізми фінансового покарання РФ.