Чому ЄС має не затягувати з членством України і як пришвидшити цей процес

Протягом багатьох років Євросоюз розглядав своє розширення як повільний, технократичний і загалом передбачуваний процес. Країни-кандидати крок за кроком адаптувалися до правил ЄС, тоді як сам він залишався геополітично стабільним.

Україна змінила цю реальність.

Сьогодні розширення відбувається в умовах війни, відбудови, геополітичного суперництва та економічної переорієнтації. А ЄС досі не має інституційних інструментів, щоб керувати цими процесами спільно.

Виникає свого роду конфлікт між традицією та реальністю.

Про те, чому невизначеність у процесі євроінтеграції України може створити проблеми для ЄС і що робити Брюсселю, читайте в статті Ласло Бруста з Інституту демократії Центральноєвропейського університету Не швидко, але й не безкінечно: як Євросоюз має змінити підхід до вступу України. Далі – стислий її виклад. 

ЄС же часто поводиться так, ніби затримка процесу вступу не має негативних наслідків. Але у випадку України вона дорого коштує.

Адже невизначеність заважає не тільки в процесі відбудови української економіки, яка вже триває, а й створює політичні ризики всередині самої України.

Досвід Західних Балкан показує: коли вступ довго залишається відкритим у часі процесом, тобто не має часових рамок, геополітична орієнтація знову може стати предметом внутрішньополітичної конкуренції.

З іншого боку, Брюссель цілком обґрунтовано остерігається внутрішньополітичної негативної реакції в країнах ЄС.

Майбутній вступ України вплине на сільськогосподарські ринки, політику згуртованості, промислову конкуренцію та бюджетну політику Євросоюзу. Деякі уряди побоюються, що швидка інтеграція може спричинити внутрішню напругу в їхніх країнах та посилити антиєвропейські сили.

Це і є головним глухим кутом.

Затримка вступу України послаблює стратегічну цінність розширення – але швидка її інтеграція без запобіжників ризикує підірвати політичну підтримку розширення всередині ЄС. 

Отже, питання в тому, чи здатен Євросоюз побудувати інституції, що можуть керувати інтеграцією в умовах невизначеності.

Наразі політика ЄС щодо України є фрагментованою, а не цілісною. ЄС не має цілісної стратегії для поступової інтеграції України ще до повноправного членства. 

Євросоюзу слід створити скоординовану систему, яка об’єднає політику розширення, інструменти відбудови, секторальну інтеграцію та промислову політику ЄС в єдиний стратегічний процес. Наразі цей інструмент відсутній.

Водночас ідеї у цьому напрямку з’являються в українських експертних дискусіях.

Економісти Тимофій Милованов і Герард Роланд запропонували створення Агентства відбудови та європейської інтеграції України (UREIA), яке б координувало відбудову з підготовкою до вступу в ЄС. Частково ідея перегукується зі створенням Адміністрації економічного співробітництва часів "плану Маршалла".

Та більш загально питання полягає не в інституційному дизайні як такому. А у тому, що відбудова, розширення та економічна інтеграція більше не можуть розглядатися як окремі процеси.

Якщо Європа не зможе створити надійний шлях поступової інтеграції для України, невизначеність лише зростатиме – економічно, політично та геополітично.

Більше того, ставки виходять далеко за межі самої України.

Питання в тому, чи здатен ЄС адаптувати власні інституції до світу, в якому розширення знову стало стратегічним інструментом, а не лише технократичним процесом?

Натомість Україна показує, чому Європі потрібна інша модель розширення.

Докладніше – в матеріалі Ласло Бруста Не швидко, але й не безкінечно: як Євросоюз має змінити підхід до вступу України.