"Європейська правда" продовжує публікації за підсумками Мюнхенської безпекової конференції, головною темою якого для України, безперечно, став план з 12 пунктів.

Ми вже публікували статтю про те, хто готував та хто намагався зупинити цей антиукраїнський план, а також колонки депутаток від опозиційних фракцій – "Голосу" ("12 ідей про те, як зруйнувати Україну") та "Євросолідарності" ("Який вибір ставить перед Зеленським "мюнхенська змова"")

Тепер до вашої уваги – думки із правлячої партії.

У колонці голови української делегації у ПАРЄ, депутатка від "Слуги народу"  Єлизавети Ясько – про те, чому думки з цих "12 кроків" є цілком прийнятними для багатьох європейських політиків, а також про те, чим відрізняються підписи українських та західних політиків під документом, що викликав такий резонанс.

* * * * *

Після відвідання Мюнхенського безпекової конференції на цих вихідних лишилося переконання, що скандальні "12 пунктів" – це документ, який став результатом, по-перше, нехтування агресором Мінськими домовленостями, а по-друге – бажання "експертів" нав‘язати Україні неукраїнський порядок денний.

В умовах, коли Росія, всупереч здоровому глузду та власним національним інтересам, відмовляється виконувати безпековий блок Мінських угод, у низки політиків, дипломатів, експертів час від часу виникає спокуса запропонувати "план" вирішення конфлікту не на ґрунті міжнародного права та поваги до українського суверенітету, а у відповідності до права сили.

Тобто за рахунок інтересів України.

І Мюнхен не став місцем першої зустрічі України із цим бажанням. Приміром, в ПАРЄ я зустрічала людей, що мислять так само чином, як і автори "12 пунктів".

Було б занадто просто називати їх "путінськими агентами" чи "кремлівськими друзями".

Ними рухає різна мотивація.

Хтось думає про те, що "поганий мир кращий, ніж хороша війна". Хтось каже, що "треба вести діалог та творити велику Європу від Атлантики до Владивостока". Є ті, хто наївно, майже по-дитячому вірить у один чи кілька міфів російсько-радянської пропаганди.

Але все вищенаведене  не стосується авторів з Росії та України; з цими людьми все зрозуміло та однозначно.

Документи, які вони готують, навіть цікаво читати – можна зрозуміти, як мислять наші ідейні та політичні опоненти. Але їх не можна брати до виконання, з кількох простих причин.

Подібні "хитрі плани" не завжди пишуться з метою нанести шкоду – часом їх готують люди, які просто не знають України, не усвідомлюють справжньої причини війни та жахливої ситуації на окупованих територіях. Зрештою, вони не розуміють (чи удають, що не розуміють, або й просто не хочуть знати) суті агресивної зовнішньої політики Росії.

Нам кажуть, що Росії потрібен діалог.

Це так. Росія справді дуже хоче діалогу, торгівлі та дружби зі США, Канадою, Великою Британією, НАТО, ЄС та Україною (навіть тоді, коли веде огидну пропаганду проти них у власних медіа або через ботоферми).

Проблема в тому, що Москва хоче такого діалогу на своїх умовах – із визнанням анексії Криму, визнанням пострадянського простору зоною ексклюзивного впливу Росії, а режиму Асада легітимним, зі створенням режиму найбільшого сприяння в експорті енергоносіїв тощо.

Але це не діалог, а диктат.

Диктат під гуркіт гармат, смак крові та запах отруйних газів.

"12 пунктів" – це не план припинення війни в Україні та Європі. Це план зняття санкцій з Росії, і нічого більше. Проте не санкції стали причиною війни, а навпаки. Усунувши причину, буде змога подумати про припинення наслідків.

Мене особисто найбільше зачепив останній, 12й пункт документа. Я маю досвід реалізації культурних проєктів і переконана, що ідентичність нової України формується не на основі "хитрих планів" чи міжнародних форумів. Вона формується в Україні, серед людей – на вулицях, виставках, фестивалях, кінопрем’єрах. І, безперечно, на фронті та у залі засідань Верховної Ради, де сидять представники всієї країни.

Коли за п’ять років після Мінських домовленостей, ми бачимо подібні "12 пунктів", то це – історія про позбавлення ілюзій. Ілюзій про те, що війна вирішиться сама собою, що Росія отямиться і покається, що могутні друзі переможуть всіх наших ворогів, що можна дуже легко і просто закінчити війну.

Так не буває.

Політика і війна – це важка, довга і командна гра зі швидкою зміною правил. Я хочу, щоб Україна перемогла у цій грі. 

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора