Катарські історії: як нова криза у Перській затоці загрожує інтересам України

Олександр Мішин, для Європейської правди _ Вівторок, 06 червня 2017, 16:07
Версія для друку Коментарі
Військова техніка в Катарі, фото Business Insider

 Минулий тиждень приніс великі випробування не лише євроатлантичній солідарності, яку підірвало рішення США залишити Паризьку угоду щодо клімату та жорстка позиція Трампа щодо військових бюджетів країн-членів НАТО.

Ще драматичніші події сколихнули арабський світ, який лише нещодавно розпочав консолідувати сили, щоби виступити єдиним фронтом проти загрози "іранської експансії" та породженої нею хвилі екстремізму.

Одна з найважливіших держав Перської затоки – емірат Катар – знову потрапила у велику дипломатичну колотнечу. Монархічні Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, а також залежні від них уряди Єгипту, Лівії та Ємену розпочали дипломатичну блокаду Катару та демонстративно розірвали з ним міждержавні відносини. До них долучилися острівні республіки Мальдіви та Маврикій, що є люксовими світовими курортами.

Арабські монархи довгий час були близькими союзниками Катару, активно й плідно співпрацювали з ним в рамках близькосхідного інтеграційного союзу – Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. Але в останні місяці Катар став об’єктом безпрецедентного тиску з боку союзників, які все більше почали нагадувати затятих ворогів.

Кожний наступний крок свідчить, що конфлікт лише наростатиме.

Хакери та фейки як знаряддя війни

Конфлікт навколо Катару назрівав кілька років поспіль.

Ставлення до офіційної Дохи інших монархічних урядів регіону стало підозрілим ще від початку "арабської весни" у 2011 році. Тоді катарці, фінансуючи політичні групи та екстремістські організації в інших арабських державах, змогли стати вагомим гравцем на Близькому Сході та в Північній Африці.

Складалося враження, що жодного істотного питання в регіоні без них вже не вирішити.

Це дратувало та нервувало іншого претендента на гегемонію – Саудівську Аравію, яку від кінця Другої світової війни вважали виключним місцевим авторитетом. Катар порушив монополію саудитів, і складалося враження, що екс-президент США Барак Обама більше прислухався до катарського еміра, ніж до позиції хранителя двох святинь ісламу, короля Саудівського королівства.

Зміна влади у Білому домі відновила баланс сили на користь саудитів. Про це красномовно свідчить той факт, що президент Трамп здійснив свій перший закордонний візит саме до цієї держави.

Одразу після завершення візиту Трампа у Катару, як за помахом чарівної палички, почалися проблеми.

Першою проблемою стала хакерська атака на сайт Національного агентства Катару (QNA). Хакери розмістили фейкову заяву еміра країни Таміма аль-Тані про намір відкликати посла з Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Кувейту та Єгипту через "напругу у відносинах Дохи з адміністрацією Трампа". У ще одному фальсифікованому медіа-матеріалі емір буцімто схвально відгукнувся про Іран та Ізраїль, а ХАМАС назвав законним представником палестинського народу.

Хоча Катар спростував ці всі матеріали та вибачився, уряди арабських країн використали фейки, аби розкрутити інформаційну війну проти катарців та демонізувати їх. Більше того, уряди Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну та Єгипту заблокували доступ до сайту катарського каналу Al-Jazeera та виключили його зі свого інформаційного простору.

Скріншот сайту presstv.ir

Так почалася блокада катарського інформаційного продукту в арабському світі.

А після "хакерської війни" почалася війна дипломатична, що переросла у масоване відкликання послів. Формальним приводом для її старту стала інформація про те, що катарці заплатили $1 млрд "Аль-Каїді" та спецслужбам Ірану за викуп членів родини катарського еміра, викрадених в Іраку, а це вважають прихованою формою фінансування терористів.

Розмаїття конфлікту

Та все це схоже на приводи, а не на причини подій, адже кожна з арабських держав має давні причини не любити або навіть ненавидіти Катар.

Вище згадано, що Саудівська Аравія не переносить гегемоністичних прагнень Дохи, яка мріє перебудувати арабський світ під себе. Як не парадоксально, але катарці і саудити є лише двома державами у світі, де ваххабітське вчення є визнаним. Але Катар сповідує більш ліберальний порівняно із Саудівської Аравією варіант цього вчення.

Емірати негативно ставляться до катарців через те, що останні активно втручаються у політичне життя в цій країні. В 2012 році еміратський осередок руху "Брати-мусульмани" планував захоплення влади в Дубаї; спроба перевороту тоді зазнала поразки.

Пізніше поліція Дубаї оголосила, що за цим інцидентом стояв Катар.

ОАЕ інвестували $3 млн в інформаційну кампанію проти Катару в американських ЗМІ, аби довести уряду США, що катарці є екстремістами.

Королівство Бахрейн конфліктує з Катаром через спірні шельфові території, багаті покладами природного газу; окрім того, Манама дуже занепокоєна зв’язками Дохи з іранцями. До 70% громадян Бахрейну – шиїти, що прагнуть возз’єднання з Іраном, проте влада в країні перебуває у руках сунітської меншини, яка орієнтується на Саудівську Аравію.

Найбільше не подобається діяльність Катару єгипетському уряду на чолі з президентом Абдель Фаттахом ас-Сісі. Останній здобув владу шляхом військового перевороту в 2013 році та повністю усунув з політичної арени президента Мохаммада Мурсі, який належить до все тих же "Братів-мусульман". В Досі це зустріли дуже хворобливо: емір Катару не визнав підсумки виборів 2014 року та президента ас-Сісі. Фактично він продовжує підтримувати єгипетських "Братів-мусульман", яких уряд Єгипту відносить до терористів.

До речі, для Єгипту розрив з Катаром є дуже болісним: попри ворожнечу між країнами, єгипетські гастарбайтери складають 11% населення Катару і пересилають значні обсяги грошових переказів на батьківщину. По суті, для Каїру санкції проти Катару стануть ударом по самому собі.

Щодо урядів Лівії та Ємену, то вони відкликають послів з Дохи за вказівками з Каїра та Ер-Ріяда відповідно. Ці держави досі не оговталися від наслідків "арабської весни" та не мають стабільних урядів.

У Лівії рішення про розрив відносин схвалив тимчасовий уряд у Тобруку, що контролюється проєгипетським ставлеником Халіфою Хафтаром. Офіційно визнаний уряд національної єдності на чолі з Фаізом Сараджем у Тріполі такого рішення не приймав, але він також не на боці Дохи: Сарадж жорстко конкурує за владу з урядом національного порятунку, що підтримується Катаром.

Що ж до Ємену, то уряд президента аль-Хаді також має обмежену легітимність та тримається на базі підтримки мусульманської коаліції на чолі з саудитами. Іран, що підтримує повстанців-шиїтів – головний ворог хиткого режиму аль-Хаді, а отже, підтримка боротьби з його союзниками є доволі природною.

Знову до Трампа

Маврикій та Мальдіви трохи випадають з картини опонентів Катару, та це – лише на перший погляд.  По-перше, обидві держави є люксовими курортами та прагнуть і далі приваблювати платоспроможних туристів з нафтових монархій.

По-друге, Мальдіви є ісламською державою, де домінує сунізм. Уряд Мальдівів отримує прибуток за рахунок туризму, тому його дуже непокоїть можливе посилення екстремістів у країні, що може вбити туристичну галузь.

Окрім того, минулого року Катар розпочав гру з провокуванням "антикорупційної революції" на Мальдівах. Канал Al-Jazeera зняв фільм про те, що президент республіки Абдулла Ямін Абдул Гаюм – затятий корупціонер, що постійно отримує чемодани з кешем, які навіть важко підняти, а урядовці Гаюма планували відмити понад $1,5 млрд, тоді як пересічні мальдівці жебракують.

Маврикій солідарний з Мальдівами, бо надзвичайно чутливий до зменшення туристичних потоків та втрати привабливості з боку іноземних інвесторів, які щедро збагачують цей "африканський Сінгапур".

Та головне, що поєднує усіх поточних ворогів Катару – приналежність лідерів цих держав до консервативних сил сучасного світу.

Це імпонує Дональду Трампу, бо він сам є прибічником "консервативного ренесансу".

У свою чергу катарці, яких вважають архітекторами "арабської весни" – це, можна сказати, революційні активісти. Адже вони усунули від влади чотири, здавалося б, вічних авторитарних режими – у Тунісі, Єгипті, Лівії та Ємені.

Такий підхід імпонував президенту-новатору Бараку Обамі. Але тепер у Вашингтоні дмуть інші вітри, і катарці лишилися в арабському світі на самоті. Це штовхає їх шукати будь-якої підтримки, і тому вони не гребують навіть послугами Ірану, що є ворогом сунітського світу.

Під час візиту Трампа до Саудівської Аравії, фото Al Jazeera

Українське відлуння

Та криза у Перській затоці здатна зачепити не лише регіон. Не варто забувати про значущість подій довкола Катару для Європи і, що важливо для нас - про їх важливість для України.

Основна сюжетна лінія в цьому контексті пов’язана з газовою тематикою, що є особливо чутливою для українців.

Дві газові війни між Україною та Росією змусили держави ЄС шукати нові альтернативні джерела постачання природного газу. Саме завдяки цьому Катар відшукав свою нішу на ринку Європи, посунувши росіян. В даний час до 4% природного газу, що споживає ЄС, є катарським. Так невеличка арабська країна стала вагомим постачальником цього ресурсу до Європи, спричинивши зниження цін на газ.

Це відчула також Україна, що нині купує газ на європейському ринку.

Але колотнеча довкола Катару може змінити цю ситуацію.

В якості наступного кроку з приборкання "революційного Катару" консервативний арабський блок розглядає ледь не транспортну блокаду держави.

У повітрі ця блокада вже почалася. Цілком імовірно, що наступним кроком стане морська блокада. Найпростіше закрити їх прохід через Суецький канал, та й у Перській затоці навігація може бути ускладнена. А отже, європейські споживачі певний час можуть не мати доступу до катарського скрапленого газу. Це автоматично спричинить зростання цін, в тому числі для України.

Звісно, такий розвиток подій не є гарантованим, але він цілком реальний. І якщо послаблення євроатлантичної солідарності несе політичні та військові ризики для України, то конфронтація між арабами – економічні.

Як на це відреагують пересічні українці, що не обізнані в тонкощах боротьби у Затоці, питання риторичне, оскільки цифри у комунальних платіжках – зрозуміліший аргумент, ніж запекла боротьба на, здавалось би, далекому Близькому Сході.

 

Автор: Олександр Мішин,

кандидат політичних наук, 

для "Європейської правди"

ЧИТАЙ ТАКОЖ
powered by lun.ua




Барбара Тот, Falter

Гібридна стратегія Себастьяна Курца: основні уроки австрійських виборів

Всі, хто вважав, що Курцу вдасться зупинити правих популістів, помилилися. У своїй передвиборчій кампанії він зробив ставку на теми безпеки та міграції, взявши на озброєння основні аргументи правих популістів.

Іван Божко, "Ільяшев і Партнери"

Грантовий ревізор: що дасть Україні створення Європейської прокуратури

Європейська прокуратура, яка повинна запрацювати за 3 роки, серед іншого, повинна зайнятися розслідуванням злочинів, пов'язаних з шахрайськими схемами з розкрадання коштів, виділених ЄС на різні українські програми.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter