Україна готує китайську проблему: чому урядова обіцянка може дорого коштувати державі
Україна може відкрити свій ринок для китайського імпорту.
Це стане можливим у випадку створення зони вільної торгівлі з Китаєм. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено. 8 листопада під час візиту до Пекіна перший віце-прем’єр та міністр економіки Степан Кубів запропонував "розпочати спільні консультації щодо передумов створення зони вільної торгівлі Україна-Китай".
Вже ця заява є сенсаційною. Хоча б тому, що наприкінці минулого року уряд ухвалив великий документ за назвою "Експортна стратегія України", який мав стати визначальним для МЕРТ – а заява Кубіва повністю йому суперечить.
Стратегія містить аналіз того, з якими країнами ми можемо досягти збільшення торгівлі і яким шляхом. Після її ухвалення в уряді запевняли, що відтепер будуть вести переговори про можливість лібералізації торгівлі, лише опираючись на згадану Стратегію (не дарма вона містить Дорожню карту стратегічного розвитку торгівлі на період 2017-2021 років).
ЄвроПравда була залучена як експерт до розробки стратегії, тому ми можемо стверджувати напевно: ідея утворення ЗВТ з Китаєм не лише не увійшла до остаточного тексту документа, але й навіть не розглядалася всерйоз в якості можливого сценарію.
Адже попри величезну привабливість китайського ринку, українські компанії не просто не мають інтересу у створенні ЗВТ, а й відверто вважають цей шлях небезпечним для української економіки.
Річ у тім, що Китай активно застосовує протекціоністську політику, внаслідок чого блокує небажаний імпорт, одночасно демпінгуючи на зовнішніх ринках. У такій ситуації створення ЗВТ ніяк не вирішувало проблеми українських експортерів. Натомість, коментуючи можливі шляхи до збільшення товарообігу з Китаєм, бізнес акцентував увагу саме на боротьбі з нетарифними обмеженнями.
Саме тому в уряді досі воліли ігнорувати пропозиції китайських урядовців почати переговори про вільну торгівлю, а такі ідеї Пекін висловлював неодноразово.
Тож пропозиція Степана Кубіва про ЗВТ Україна-Китай видається більш ніж дивною.
У перші дні після того, як пролунала ця новина, більшість співрозмовників ЄП у Міністерстві економічного розвитку воліли тлумачити її як дипломатичну хитрість – мовляв, ідеться не про початок переговорів (для чого потрібне окреме рішення уряду), а лише про консультації.
"Обіцяти – не означає одружитися, а консультації – не переговори. Ми можемо проконсультуватися, вирішити, що нам це не підходить, і попрощатися", – неофіційно пояснив один із профільних чиновників.
Втім, кілька джерел вже тоді дали протилежну оцінку, кажучи, що заява про ЗВТ є не "хитрістю", а серйозним наміром. На їхню думку, Кубів у Пекіні виконував інструкцію, отриману з адміністрації президента.
Саме тому ЄвроПравда надіслала інформаційний запит у Мінекономрозвитку. Ми попросили відповісти, чи є розрахунки економічного ефекту від утворення такої ЗВТ (зокрема, щодо ризиків відкриття вітчизняного ринку для імпорту з Китаю) та чи були запити від українського бізнесу щодо такої лібералізації. Ми отримали лише формальну відповідь, де стверджується, що Китай є "важливим для України торговельним партнером та посідає друге місце в імпорті товарів та п'яте місце в експорті".
Разом із тим у міністерстві непрямо визнали, що досліджень економічного ефекту від ЗВТ не було. "Ринки Китаю визначаються такими, що знаходяться у фокусі для експорту українських товарів та послуг. Разом з тим, для подальшої роботи має бути проведено аналіз, визначено можливості та форми оптимального доступу українських товарів та послуг до цього ринку", – йдеться в офіційній відповіді.
Одночасно на "Економічній правді" з’явилася стаття за підписом першого віце-прем’єра Степана Кубіва "Китай у фокусі української торговельної політики".
Ця публікація до певної міри дає відповідь на інші наші питання.
Із тверджень Кубіва (який, нагадаємо, є другою особою в уряді) у цій статті випливає, що Україна – всупереч власній експортній стратегії – дійсно готова створювати режим вільної торгівлі з Піднебесною. "Україна вже має міцні торговельні зв’язки з ЄС, зробила відчутний прогрес у розширенні доступу на ринки Північної Америки. Наступний крок – Китай", – пише друга особа в уряді.
При цьому Степан Кубів переконує, що такий режим "жодним чином не означає, що найближчим часом Україну заполонить дешевий китайський імпорт".
"Переговорний процес триває не один рік і, я впевнений, українська переговорна команда в жодному випадку не погодиться на умови, невигідні для України. В умовах, коли в найближчі 5 років наш товарообіг потенційно може зрости до 20 млрд на рік, зона вільної торгівлі Україна-Китай означатиме лише додаткові вигоди для української промисловості", – пише голова Мінекономрозвитку.
Що характерно, пишучи про перспективи торгівлі з Китаєм, Степан Кубів навів лише статистику українського експорту в цю країну – у січні-серпні цього року він склав $1,32 млрд, збільшившись за рік на $12 млн. При цьому перший віце-прем’єр не уточнює, що це означає зростання лише на 0,9%.
Але є значно важливіші цифри, які урядовець не став зайвий раз демонструвати.
Приміром, те, що імпорт китайських товарів за вказаний період склав $4,52 млрд, а його зростання склало 28,4%.
Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі з Китаєм цьогоріч лише за перші три квартали досягло $3,2 млрд!
Так само воно було негативним і в попередні роки: у 2017 році склало $3,6 млрд, а у 2016 – $2,85 млрд.
Більше того, наразі США та ЄС вводять все нові захисні заходи проти китайського імпорту. У такій ситуації лібералізація торгівлі виглядає ще більш недоречною – китайський імпорт, витіснений із ЄС та США, може ринути в Україну. І тоді від'ємне сальдо нашої торгівлі може зрости в рази!
Як взагалі можна говорити про відкриття ринку, маючи такий колосальний дефіцит двосторонньої торгівлі та потужне зростання імпорту з Китаю? Немає сумнівів, що ризики такого кроку чудово розуміють і в уряді. Але тоді чому ми обіцяємо Китаю консультації про ЗВТ?
Поки можемо лише висловити припущення: пообіцявши Китаю ЗВТ, Україна, не виключено, прагне отримати зустрічні бонуси. Можливо, навіть до виборів, ще не створивши ЗВТ – а лише за обіцянки.
Така оцінка підкріплюється звітом про роботу української делегації у Китаї, висновки якого стали відомі ЄвроПравді.
Зокрема, у Китаї, відповідаючи на пропозицію України, висловили готовність розпочати консультації з нами про ЗВТ (хто би сумнівався). Більше того, у Пекіні певні, що вільна торгівля сприятиме багаторазовому зростанню товарообігу наших країн – аж до $50 млрд у перспективі.
Також Китай обіцяє лобіювати приєднання України до формату 16+1 – площадки із взаємодії Піднебесної із східноєвропейськими членами ЄС та балканськими країнами, в рамках якої Пекін реалізує численні інвестиційні проекти.
Друга обіцянка Китаю – розширити співпрацю у фінансовій сфері, у тому числі через СВОП. Йдеться про обмін центробанків обсягами національної валюти – крок, який дозволить Нацбанку збільшити свої валютні резерви, віддавши в Китай менш стійку гривню.
Домовленість про відкриття СВОП була одним із ключових результатів візиту в Китай Віктора Януковича та подавалася як одне із ключових досягнень попереднього президента на азійському напрямку.
У документі відзначається, що наразі обсяг СВОП між країнами дорівнює $15 млрд. Очевидно, це помилка – підписана за часів Януковича угода стосувалася СВОП в обсязі 15 млрд юанів, що дорівнює біля $2,5 млрд. Більше того, статистика НБУ показує, що наразі юань складає лише 4% золотовалютних резервів – а це близько $750 млн.
Видається дуже схожим на те, що українська влада хоче продемонструвати вражаючий зовнішньоекономічний успіх – не лише на Заході, а й на Сході. Однак інструмент для забезпечення цього успіху виглядає вкрай небезпечним.
Достатньо нагадати про торговельну війну, що наразі триває між США та Китаєм. Через це Вашингтон дуже ревно ставиться до відносин своїх союзників з Пекіном. Так, у серпні поставка українських авіадвигунів у Китай (цілком легальна!) викликала гостре обурення у США.
Тож ситуація, коли ми хочемо бути офіційним союзником США, та водночас прагнемо укласти торговельну угоду з країною, яка веде торгову війну із Штатами, здатна суттєво ускладнити наші переговори з Вашингтоном.
Так само бажання створити ЗВТ з Китаєм ставить під сумнів раніше озвучений план Петра Порошенка укласти митний союз із ЄС – і від якого президент досі формально не відмовився. Хоча чинний режим торгівлі з ЄС не суперечить можливості укладання торговельних угод із третіми країнами, митний союз є більш глибокою формою інтеграції.
Втім, не менш небезпечною є ситуація, якщо Україна справді хоче надурити Пекін і лише "погратися" з ним в обіцянки про ЗВТ.
Китай не дозволить так із собою поводитися. І коли за декілька років – нехай навіть за іншого уряду та, можливо, й президента – Україна використає політичні бонуси й вирішить вийти з процесу, відмовившись від створення ЗВТ, у Пекіна будуть усі підстави вважати себе ошуканим.
І Піднебесна матиме достатньо можливостей, щоб відповісти Україні на такий обман.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"