Не зберегти, а прискорити: що має зробити Зе-команда для зближення України з ЄС

П'ятниця, 16 серпня 2019, 08:40 — Ольга Стефанішина і команда Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції
Фото пресслужби президента України

Інтеграція України до ЄС та НАТО сьогодні вже не просто мрія, а чітке завдання, яке виконується крок за кроком на щоденній основі та охоплює практично всі сфери нашого життя. 

Йдеться не про точкові зміни і не лише про високі політичні рішення. Для прикладу, затверджений урядом План заходів з виконання Угоди про асоціацію включає 1943 завдання, за виконання яких відповідальні 106 органів влади України. Угода про асоціацію (УА) передбачає наближення українського законодавства до європейського у більше ніж 24 секторах. Саме це означатиме впровадження у нашій державі європейських стандартів – від транспорту до безпеки харчування, від охорони праці до створення нової системи сертифікації промпродукції.

Те саме стосується нашого руху до НАТО, хоч ми й не маємо тут договору, подібного до УА. Україна реформує безпековий сектор та прагне впровадити натівські стандарти не лише для зближення з Альянсом, а передусім для самої себе, адже реальна необхідність цих реформ вже давно назріла і від початку російської агресії стала більше ніж очевидною.

Долати цей шлях можливо лише за умов ефективної координації та неухильного виконання взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань

Сьогодні в уряді є майже всі необхідні складові для цього.

Від 2016 року в складі уряду працює віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, діє Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції. У рамках реформи державного управління у 10 міністерствах створено директорати з питань стратегічного планування та європейської інтеграції. Зрештою (і це, мабуть, є найпотужнішою рушійною силою!) в уряді зібралася віддана команда євроінтеграторів. 

Від здобутків до проблем

Отже, були створені підстави для того, щоби євроінтеграція перетворилася на технократичний процес. Та на практиці – чим системнішим ставав наш рух до виконання Угоди з ЄС, тим очевиднішими ставали його слабкі сторони.

Одним з найслабших елементів цього механізму став парламент.

Боротьба за ухвалення кожного із системних європейських законопроєктів забирала не менше півроку. Це гальмування мало різні причини. 

Занадто системні рішення лякали депутатів, які керувалися власними бізнес-інтересами і не могли прорахувати як впровадження європейських норм впливатиме на їхній бізнес.

Також ми та наші партнери з ЄС не раз ставали свідками зриву голосувань через популізм або через те, що міністерство взагалі не працювало з профільним комітетом. Часто саме Урядовому офісу замість міністерства доводилося працювати з ВР, бо політичні торги, до яких долучалося керівництво міністерств, часто виявлялися важливішими за порядок денний реформ.

Реформа системи державного управління стартувала одночасно з процесом виконання Угоди, і деякі міністерства досі не отримали елементарної спроможності навіть технічно "обслуговувати" процес євроінтеграції, не кажучи вже про те, щоб пропонувати комплексні, багаторівневі рішення. 

Дуже часто це призводило до "роботи задля фейсбуку". 

Говорячи простими словами – євроінтеграція не вкладалася у рамки середньостатистичної свідомості українського бюрократа. 

А ще виконання УА припало на час, коли і влада, і суспільство ще не мають поваги до правил, а тому обирають, дотримуватись їх чи ні, базуючись на власному світосприйнятті. Через це багато прогресивних рішень не були втілені, а деякі прогресивні норми розбилися об радянські підходи до їх впровадження.

І, на жаль, досі не вдалося закріпити в уряді та парламенті розуміння того, що євроінтеграція стосується абсолютно тих самих речей, якими вони займаються щодня, формуючи політику держави.

Що треба зробити "на європейському фронті"?

Угода про асоціацію із ЄС має величезний трансформаційний потенціал, який досі не розкритий навіть на чверть.

Зокрема, нам необхідно принципово інакше (тобто активніше) працювати над змінами до законодавства у секторі фінансових послуг. 

Щоби наростити безмитний експорт до ЄС, маємо використати можливості, які дає конвенція ПанЄвроМед (про спільне виробництво з іншими країнами, що мають вільну торгівлю з Євросоюзом).

Україна має спростити митні процедури у торгівлі з ЄС, шлях до чого відкриє наше приєднання до Конвенції про спільний режим транзиту та Конвенції про спрощення формальностей у торгівлі товарами (відповідні законопроєкти подані до Ради, але лежать там без руху).

У торговельній сфері пріоритетом є розширення безмитного експорту з України до ЄС. Можливість такого перегляду з’являється на п’ятий рік виконання Угоди, та роботу над визначенням його параметрів треба починати якнайшвидше. Проте перепоною для цього може стати наявність у наших відносинах з ЄС так званих "торговельних подразників", а саме мораторію на експорт лісу та оподаткування ПДВ операцій з експорту олійних культур.

Інший пріоритет: українські підприємці мають отримати доступ до ринку державних закупівель ЄС у комунальному та інфраструктурному секторах, а також до закупівель, які проводять концесії.

Також важливим питанням, над яким треба думати вже зараз, є спроможність наших національних судів у майбутньому забезпечити належне функціонування спільного з ЄС ринку принаймні в окремих секторах. Щоби Євросоюз був готовий до глибшої інтеграції з Україною, він має довіряти українському суду, бути певним, що той вирішуватиме суперечки між українськими та європейськими бізнесами та споживачами на основі права. 

Та треба визнати, що для ефективного виконання асоціації недостатньо спроможності урядовців.

Європейська інтеграція потребує потужної політичної підтримки.

Ключовою проблема, з якою ми стикнулися у 2016 році, та найбільшим викликом роботи на держслужбі була відсутність культури наступництва ключових державних процесів. Сьогодні ми вже занадто "далеко зайшли", щоб починати усе з початку або ж наступати на ті самі граблі. 

Тому в умовах перехідного періоду стратегічно важливим є збереження досягнутого – і інституцій, і напрацювань, і інструментів.

На останньому зупинимося окремо. 

Сьогодні динаміку прогресу України – кожної галузі, кожної урядової структури – можна відслідкувати у спеціальному моніторинговому інструменті під назвою "Пульс Угоди". Він мав полегшити розуміння дій держави з боку секторальних експертів, він мав показати, що робить уряд на шляху до ЄС, і водночас у режимі реального часу давав можливість кожному громадянину побачити, де Україна буксує найбільше, де ми маємо найтриваліше відставання у виконанні УА.

Цей інструмент за своєю задумкою мав стати публічним, і профільні урядовці неодноразово робили заяви про те, що він буде опублікований – але, на жаль, через спротив окремих політиків в уряді цього не сталося. Вже понад два роки "Пульс угоди" лишається доступним лише самим урядовцям. Це теж важливо – але недостатньо. 

Сподіваємося, що новий Кабінет міністрів вже на своєму першому засіданні ухвалить рішення про надання публічного доступу до інформації про прогрес на євроінтеграційному шляху.

Зміна влади, але не європейського курсу

Зміна уряду точно не має загальмувати зближення України та ЄС.

Чинна команда Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції готова передати новим урядовцям та парламентарям усю наявну інформацію, знання та досвід. Саме для цього ми підготували позиційний документ "Європейська та євроатлантична інтеграція", який вже оприлюднений на урядовому та євроінтеграційних порталах.

У цьому документі – коротке зведення про поточний стан євроінтеграційних процесів у різних секторах та у кожному з міністерств. Особливу увагу ми приділили слабким місцям, які протягом останніх п'яти років уповільнювали прогрес, а також можливостям, які європейська та євроатлантична інтеграція відкриває для України.

Позиційна книга – це відносно невеликий за обсягом документ.

Ми прагнули сконцентруватися на основному, але за потреби урядовці чи депутати можуть отримати розгорнуту інформацію з будь-якого питання.

Ми визначили законодавчі ініціативи в усіх сферах, які потребують першочергового розгляду новообраним парламентом, зокрема у сферах транспорту, податкової, митної, фінансової, промислової політики тощо.

Також ми намагались пояснити, у чому саме полягає зміст та мета європейської та євроатлантичної інтеграції у кожному із секторів, визначили перелік ключових українських та європейських стейкхолдерів.

Розуміючи вже згадувану обмежену інституційну спроможність частини українських міністерств, ми у кожному розділі зазначили, на яку фінансову та експертну допомогу міжнародних партнерів можуть розраховувати урядовці та парламентарі, а також визначили, як перейти на новий рівень управління цими ресурсами.

Це, звісно, не повний перелік того, що увійшло до позиційної книги європейської інтеграції України.

Там відзначені і "проривні точки", які дозволять Україні інтегруватись у європейські ланцюжки постачання та стати частиною європейського економічного та безпекового простору, там наведені рекомендації провідних українських та міжнародних think-tanks у конкретних секторах тощо.

Врахувавши ці поради, новий уряд та парламент не лише збережуть, а й багаторазово прискорять зближення України з ЄС. 

Проблема міжпартійних узгоджень, які гальмували більшість європейських законопроєктів у парламенті та створювали перепони в уряді, лишилася в минулому. Україна отримала шанс зробити стрибок у впровадженні реформ і не має права ним не скористатися. Тож ми щиро віримо, що прагматичний і технократичний підхід до реалізації Угоди про асоціацію має лягти в основу євроінтеграційної політики у рамках нового політичного циклу.

Автори: 

команда Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції,

директорка Урядового офісу Ольга Стефанішина

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua