Європа за доби гонки озброєнь: як Україні реагувати на смерть ракетного договору США та РФ

Вівторок, 6 серпня 2019, 15:17 — , для Європейської правди
Фото: echo24.cz

2 серпня було скасовано Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД), підписаний ще за часів холодної війни президентом Рейганом та генеральним секретарем Горбачовим.

Подія ця, поза сумнівом, матиме значні наслідки для стратегічної стабільності в цілому світі. Та зараз хотілося б зупинитись на Європі як континенті, що, мабуть, найпершим відчує наслідки загибелі ДРСМД.

Адже припинення дії договору та розгортання РФ націлених на територію Європи ракет є стратегічним питанням саме для Європи.

Неєдина Європа

Загалом ми можемо визначити серед європейських держав НАТО низку груп, всередині яких учасники мають близькі позиції щодо призупинення дії Договору.

Зокрема, перша група може бути представлена ​​державами, які вважаються найближчими союзниками США і завжди розглядали загрозу з боку нової російської ракети 9М729 (розгортання якої у 2017 році стало причиною появи претензій до Москви щодо порушення ДРСМД) як достатньо достовірну.

Читайте також
Ракети без обмежень: які наслідки для України матиме вихід США з ядерної угоди з РФ

До цієї групи належать Велика Британія та Польща. Вони повністю підтримують припинення дії Договору з боку США як сильну і логічну відповідь Росії і не виключають розгортання американських ракет на їхній землі.

Друга група об’єднує держави, які все ж підтримують кроки США щодо призупинення дії Договору, але лише через трансатлантичну солідарність.

Ці держави переважно були незадоволені рішенням США, оскільки вони можуть поставити їх у дуже незручне становище. Держави цієї групи або проводять доволі незалежну від США стратегічну позицію (як Франція), або більше зацікавлені у південному напрямі (як Італія), або, відчуваючи загрозу з боку Росії, просто налаштовані на діалог із нею (як Німеччина).

Разом із цим, необхідно зазначити, що в Європі поряд з існуванням досить різновекторних позицій є чітке розуміння головної стратегічної небезпеки: розділення НАТО внаслідок кризи ДРСМД.

Це розуміння веде до активних намагань усіх європейських держав зберегти ключову стратегічну лінію, а саме цілісність і солідарність позицій усіх держав Європи задля збереження єдиної політичної лінії і щодо потенційних американських пропозицій, і щодо потенційних російських загроз.

Що ж до можливих сценаріїв розвитку подій у зв’язку із припиненням ДРСМД у серпні 2019 року, варто виділити декілька можливих варіантів розвитку подій.

Сценарій 1. Домінування контролю над озброєннями

Насамперед йдеться про підготовку Європою нової угоди щодо контролю над ракетами середнього радіусу дії не лише між США та РФ, але й із залученням Китаю.

На жаль, хоча задіяти КНР є логічним і дуже бажаним кроком, його реалізація практично заблокована непохитною позицією Пекіна. Китай готовий обговорювати питання контролю над озброєннями з Москвою і Вашингтоном лише тоді, коли обидві держави скоротять свої ядерні арсенали до рівнів китайського (тобто у три й більше разів лише за стратегічними носіями).

Інший варіант – обійтися без Китаю, досягши якщо не угоди, то певної домовленості між США та РФ щодо відмови від розміщення ракет середнього радіусу дії у Європі та на європейській частини території РФ. Також імовірно, що Москва відстоюватиме необхідність обмеження розташованих у Європі систем ПРО США.

Однак домовленість у цьому напрямку залишається не дуже ймовірною.

По-перше, російське МЗС вже 2 серпня запропонувало мораторій на розгортання РСД у Європі, який не був підтриманий НАТО. Адже якщо мораторію на розміщення ракет РФ дотримуватиметься так само, як і у випадку з 9М729 (російській версії у Брюсселі майже ніхто не вірить, Москва досі не визнає, що вона порушувала ДРСМД та що 9М729 є ракетою, яка суперечить його духу), то і мораторій не матиме сенсу як дієвий для європейської безпеки.

Певні гарантії щодо нерозміщення ракет середнього радіусу дії в Європі є необхідними з точки зору європейських країн, особливо Німеччини, однак такі напівкроки вже не відповідають сучасному клімату відносин між РФ та США. 

Та якщо двом ядерним гігантам вдасться домовитися щодо продовження Договору СНО ще на п’ять років, це могло б стати сприятливою основою для подальших домовленостей у сфері РСМД. 

Сценарій 2. Мілітаризація Європи

На сьогодні відомі плани європейських держав щодо розвинення власної оборонної інфраструктури.

Це насамперед наступальні озброєння, серед яких можуть бути американські бомбардувальники або навіть, у найгіршому випадку, ракети середнього радіусу дії, націлені на РФ. Відомо, що ракети середнього радіусу, що зараз виробляють у США, можуть поступити на озброєння в Європі десь у 2020 році.

Варто припустити, що Сполучені Штати намагатимуся домовитися з європейськими союзниками щодо розміщення нових ракет, хай навіть із конвенційними боєголовками замість ядерних. Цілком ймовірно, йтиметься про оборонні системи типу Patriot, а також надання нинішнім системам ПРО технічних можливостей перехоплення крилатих ракет.

Ця ідея може отримати втілення у життя, утім, її мінусом є велика вартість систем Patriot, тобто навряд чи їх використовуватимуть більшість країн Європи.

Крім того, розміщення нових ракет США у Європі (навіть із конвенційними боєголовками) стане знаком для Москви щодо розміщення та націлювання на Європу власних ракет.

Навіть будування нових сайтів ПРО (або надання сучасним більш вдосконалених можливостей, наприклад щодо перехоплення крилатих ракет, або загалом ракет середнього радіусу) погіршуватиме відносини з Росією, які вже і так у дуже поганому стані, і дуже ймовірно, підштовхне Москву до розгорнення ракет середньої дальності на власній європейській території.

Крім того, тематика ПРО, так само, як і розгортання нових американських ракет на території Європи, знову сприятиме розділенню європейських держав на ті, для кого загроза РФ є більш реальною, і на тих, хто більше симпатизує Росії і не бажає її провокувати.

Сценарій 3. Компромісний

Оскільки будь-якої моделі у чистому вигляді практично не існує, найреалістичнішою буде саме ситуація, в якій стануть помітні ознаки як першого, так і другого сценаріїв. 

Зокрема, здоровий глузд та тиск з боку Європи врешті-решт примусять Вашингтон замислитись над продовженням Договору СНО, причому розміщення американських ракет середньої дальності у Європі також стане питанням торгу й можливих поступок у діалозі між США та Росією.

Інше питання – це оборонні системи, які американський істеблішмент в останні двадцять років вважав священними та які завжди виносилися за рамки будь-якого торгу у відносинах із Росією.

Тобто можна вбачати, що навіть у разі досягнення певного компромісу щодо взаємної стриманості в наступальних озброєннях системи ПРО потроху розвиватимуться як у кількісному, так і у якісному вимірах, що забезпечить "повзучу гонку озброєнь".

Така гонка триватиме не лише у відносинах США-РФ, але й, безперечно, торкнеться європейських держав, особливо тих, що розташовані у безпосередній географічній близькості до Росії.

Висновки для України

Які наслідки загибель ДРСМД матиме для України і як нам поводитись у цій ситуації?

По-перше, варто звернутися до заяви нашого МЗС, яка з’явилася 2 серпня внаслідок загибелі ДРСМД, а точніше – висловити солідарність з тими українськими експертами, що вважають ганебним відмежування нашого МЗС від договору.

Як США, так і Росія вважають Україну членом Договору.

Про це свідчать навіть існування "Закону про правонаступництво міжнародних договорів" у нас, а також Віденська конвенція про правонаступництво. Дуже прикро, що ми зараз намагаємось позбавитись будь-якої, навіть моральної, відповідальності за договір, який ми виконали і навіть входили до постійної комісії з верифікації його виконання.

Які причини такої позиції нашого МЗС – комплекс меншовартості чи просто відсутність бажання щось робити, визнаючи свою відповідальність (адже якщо ми не членом договору, то і робити точно нічого не треба) – не відомо, втім, така позиція виглядає доволі жалюгідною.

По-друге, МЗС заявило про майбутні консультації з НАТО з приводу загибелі ДРСМД.

Тобто можна уявити кілька сценаріїв того, як може діяти Україна.

Перший із них – створення спільної ПРО з НАТО, що має декілька наслідків. З одного боку, такий крок сприятиме зближенню України з Альянсом і особливо зі США. З іншого, така співпраця є найбільш небажаною для Росії, яка завжди має комплекс уразливості і в цьому сенсі сприймає Україну як стратегічно важливий елемент.

Знаючи про це, НАТО навряд чи піде на тісне співробітництво з Україною, адже відносини з Росією та побудова з нею грамотного стратегічного діалогу стає завданням номер один для Європи в умовах загибелі ДРСМД.

Альтернативний варіант – створення Києвом власних ракетних сил середнього радіусу дії, про що йшлося у виступах попереднього президента.

З одного боку, ідея є коштовною і може не принести очікуваного результату – посилення стримування РФ. З іншого – це наразі єдиний реалістичний варіант зміцнення обороноздатності України.

Чи виправдають себе такі інвестиції, покаже час, однак поки що варто розробити стратегію, що міститиме серйозні оцінки сценаріїв створення Україною ракетних сил малої та середньої дальності.

Автор: Поліна Сіновець,

керівник Центру з питань нерозповсюдження ядерної зброї

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua