Чехія – один із найнадійніших союзників України у протидії агресії РФ. Цей курс має лише посилитися після перемоги на останніх президентських виборах відставного генерала Петра Павела.

Але як Чехії вдалося зберегти проукраїнський курс за президентства Мілоша Земана – одного з найбільш проросійських голів держав Євросоюзу? Того самого Земана, який перед війною пропонував узаконити анексію Криму в обмін на виплату Україні компенсації? 

Це стало можливим завдяки продуманій системі розподілу владних повноважень.

У постсоціалістичну епоху Чехія обрала шлях парламентської демократії – на відміну від більшості країн колишнього Варшавського блоку, де будували президентську або змішану форму правління. 

Двопалатність, що не шкодить ефективності 

Вже з перших рядків чеської конституції бачиш, наскільки цей народ намагається позбутися жахів свого минулого. У XX столітті він двічі потрапляв у лапи жахливих диктатур не з власної волі, а під дулами танків. 

Тому в конституції прямо записано, що насильство не може бути засобом політичної боротьби. У тій же нормі визначено, що політична система заснована на вільній конкуренції політичних партій. 

Запобіжник від авторитаризму: як Хорватія після війни балансувала гілки влади

Це закладає принцип пропорційного представництва в нижній палаті парламенту, яка є ключовим інститутом системи чеської влади.  

Чеський парламент складається з двох палат: нижньої – Палати депутатів і верхньої – Сенату. 

До нижньої палати входять 200 депутатів, які обираються у 14 регіональних округах на пропорційній основі за відкритими списками на чотири роки. 

Сенат – це 81 сенатор, які обираються на шість років за мажоритарною системою. Третина Сенату оновлюється що два роки. 

Депутатом можна стати з 21-річного віку, а сенатором – з 40-річного.  

Палати парламенту не мають однакової сили. 

Законопроєкти подаються лише до Палати депутатів. А от право законодавчої ініціативи мають депутати, група депутатів, Сенат, уряд чи навіть влада регіонів.  

Звичайні закони Палата депутатів приймає простою більшістю від присутніх за умови, що в залі є не менше третини народних обранців. 

Такий низький кворум є рідкістю серед країн Заходу, проте він робить парламентську процедуру максимально ефективною і дозволяє ухвалювати потрібні державі рішення без будь-яких зволікань.  

Після ухвалення рішення в цілому у нижній палаті його розглядає палата верхня – Сенат. Він може упродовж 30 днів затвердити, відхилити або повернути проєкт до Палати депутатів з поправками. 

Якщо впродовж місяця Сенат не реагує на законопроєкт, він вважається прийнятим.  

Палата депутатів може врахувати думку Сенату або відкинути її, проголосувавши за рішення абсолютною більшістю усіх депутатів.  

Простіше ухвалення рішень у нижній палаті та жорсткі часові рамки для розгляду питань у верхній палаті робить чеський парламент значно ефективнішим за українську Верховну раду.

Президент з "плаваючими" повноваженнями

Хоча Чехія є парламентською республікою, наші західні друзі обирають свого номінального лідера всенародним голосуванням. Щоправда, ця практика з'явилася лише 10 років тому – до того президентів обирали у парламенті. 

Перехід до прямих виборів призвів до перемоги популіста Мілоша Земана. Тому частина політиків вважає цей крок помилкою – проте соціологічні опитування свідчать, що чехи тепер не хочуть відмовлятися від права безпосередньо обирати голову держави. 

Дуже неординарною є система висування кандидатів у президенти. Їх можуть пропонувати щонайменше двадцять членів Палати депутатів, десять і більше сенаторів або кожен громадянин Чехії, який досяг 18 років, якщо його пропозицію підтримали щонайменше 50 тисяч співгромадян.  

Президента обирають на п'ять років і ніхто не може бути обраний понад два рази поспіль.  

Часто говорять, що повноваження президента Чехії визначаються не конституційними повноваженнями, а авторитетом, який він має у суспільстві.

І це не випадково! Річ у тім, що чеський лідер має традиційні для парламентської республіки церемоніальні повноваження у сфері зовнішніх відносин: приймає вірчі грамоти іноземних послів та формує закордонні дипломатичні установи самої Чехії. 

Також він є верховним головнокомандувачем збройних сил, але на практиці питаннями війська здебільшого займається профільний міністр.  

Схожа ситуація – із формуванням уряду. 

Конституція надає президенту повноваження призначати прем’єра та інших міністрів. Однак жоден склад уряду не може працювати без згоди парламентарів. Тому президент лише номінує той склад урядовців, який йому пропонує парламентська більшість.  

Щоправда, постає питання: чи може президент відмовити у номінації міністру, внесеному урядом?

Про таку можливість думав ще Вацлав Гавел, проте не пішов на цей крок. Інша річ – Мілош Земан, який це право використовував, мотивуючи це тим, що, на відміну від уряду, він отримав свій мандат безпосередньо від народу. Втім, це ще не стало новою політичною традицією – значна роль тут залежатиме від курсу нового президента Петра Павела. 

Схожою є ситуація з призначенням суддів Конституційного суду, кандидатури яких рекомендує Сенат. Чеський лідер влади має дуже мало і здебільшого відповідає за державний церемоніал, а не фактичне управління країною.

Втім, чеська конституція, на відміну від української, дозволяє парламенту розширювати повноваження президента законами.  

Уряд з правом ультиматуму 

Склад уряду фактично визначає Палата депутатів – номінованим прем’єру та міністрам треба отримати від парламентарів вотум довіри не пізніше ніж через 30 днів після їхнього внесення президентом.

Тобто побути міністром у Чехії можна і без згоди парламенту, але дуже недовго.  

Якщо новопризначений уряд не отримує довіри від Палати депутатів, президент Чехії пропонує інших кандидатів. 

Уряд підзвітний і підконтрольний нижній палаті парламенту. Якщо законодавців не влаштовує якість роботи виконавчої влади, 50 і більше депутатів можуть подати заяву про недовіру до уряду. І якщо цю ініціативу підтримає абсолютна більшість депутатів, урядовцям доведеться шукати нову роботу.  

Важливо, що уряд бере активну участь в ухваленні законів. Він може висловлювати свою думку щодо законопроєктів, фактично блокуючи ті, які суперечать урядовій політиці. 

Якщо він не зробив цього упродовж тридцяти днів, це означає, що зауважень немає і урядовці покладаються на розсуд парламентарів.  

Натомість чеський уряд має дієвий важіль впливу на парламентарів.

У разі розгляду найважливіших для виконавчої влади законопроєктів прем’єр може ставити перед парламентом вимогу розглянути питання не більше ніж за три місяці, інакше урядовці підуть у відставку. 

Таке повноваження хоч і є жорстким, але дозволяє уникнути зволікань із розглядом найважливіших для країни питань. А також змушує уряд і парламент взаємодіяти швидко та ефективно.  

* * * * * 

Модель влади, яку прийняла Чехія в процесі демократизації суспільства, закономірно зробила країну успішною. Вона проста й ефективна, що сприяє швидкому ухваленню рішень. 

А злагоджена робота уряду і парламенту допомагає розв'язувати проблеми громадян, а не займатися нескінченною імітацією.  

Важливим висновком для України є те, що держава може існувати без всесильного вождя і нічого від того не втрачати, а навпаки – вигравати. Парламентська республіка дає дві чарівні речі, яких нам, українцям, так бракувало протягом усіх років незалежності – стабільність і прогрес.  

Тому навіть зараз, коли в умовах війни та сильного лідерства Володимира Зеленського в Україні є величезний запит на правління сильною рукою, не варто забувати, що після нашої перемоги неодмінно постане питання: як побудувати нову і кращу Україну без всеосяжної корупції, всесильних олігархів і нескінченних підкилимних домовленостей. 

Значна частина відповіді на це питання захована саме у тому, як ми керуємо своєю державою. 

І чеська модель може бути гарним прикладом життя після вождів, до якого ми неодмінно прийдемо.  

Автор: Назар Заболотний,

аналітик Центру спільних дій