Мільярди на зброю попри брак довіри? Як Україна та ЄС будують спільну зовнішню політику
Майже в усіх сферах опис рівня зближення України з ЄС можна починати словами: "щоб бути в готовності до вступу – треба зробити ще дуже багато; попереду десь половина шляху". Це коректно і щодо важкої промисловості, і щодо "аграрки", і у сфері демократії; а подекуди й про половину роботи нема підстав говорити.
Та є виняток, де все інакше. Де Україна може казати про свою "без п'яти хвилин готовність до вступу". І це навіть не одна переговорна глава, а цілий кластер.
У вступних переговорах це – кластер №6, що має назву "Міжнародні відносини" і включає дві глави. За обома звіт ЄС ставить Україні оцінку "добре", тобто четвірку за п'ятибальною шкалою.
І дійсно, у міжнародно-політичному зближенні з Європою нам не варто применшувати свої здобутки. Україна інтегрована в європейський політичний діалог як ніхто інший з кандидатів. Ми доєднуємося до усіх зовнішньополітичних рішень ЄС, які відкриті для держав-кандидатів.
Але особливо показова картина – у галузі безпеки. Ми є частиною усіх нових безпекових ініціатив Євросоюзу, причому європейці самі прагнуть долучити нас навіть там, де українські дипломати очікували, що за гідне представництво ще доведеться поборотися. І усі твердження про "брак довіри" та про проблеми України магічним чином втрачають вагу, коли йдеться про співпрацю ВПК.
Та попри всі ці ознаки, оцінка ЄК невблаганна. Навіть тут Україна ще не отримала "відмінно", або принаймні "п'ятірку з мінусом".
Де є простір для зближення? Чи є розуміння в України, що треба робити?
Про це говорили урядовці, депутати та експерти у київському "Єврохабі". Як і раніше, ця розмова проходила у режимі "не під запис", тож ми переповідаємо її зміст, не називаючи імен.
"ЄвроПравда" продовжує цикл публікацій "Кухня євроінтеграції". Ми вже розповідали про стан справ у царині правосуддя та держуправління (тобто за кластером "Основи"); про створення спільного ринку з ЄС та про підтримку конкурентоздатності українського бізнесу. А також – про очікувані зміни в транспортній сфері, які зачеплять всіх українців, та про найбільш чутливу для ЄС аграрну галузь.
Оцінка "добре", але не "відмінно"
Ми неодноразово пояснювали, що оцінка прогресу держав-кандидатів, викладена у щорічних звітах про розширення, є технічною, а не політичною. Підрозділи Єврокомісії оцінюють кожного кандидата за великою кількістю ідентичних критеріїв, і якщо відповідності немає – то що поробиш, її дійсно немає.
Утім, "четвірка" України не означає, що нам лишилося зробити 25% роботи, щоб досягти рівня держави-члена. Ситуація не настільки лінійна.
Насправді ми виконали майже усі задачі за шостим кластером. Бо тих задач там і було небагато.
Саме через це, до речі, Україна хоче відкрити цей кластер одним з перших.
Вже є домовленість Єврокомісії з державами-членами, затверджена усіма країнами ЄС, крім Угорщини – що відразу після розблокування угорцями переговорів за кластером "Основи" відкриються ще два кластери – №2 та №6.
Другий кластер (про внутрішній ринок) – складний, об'ємний. Щодо нього треба буде провести багато роботи. А шостий – це кластер, де Україна, як вірять в уряді, зможе показати дуже швидкий успіх. Адже, нагадаємо, зараз за обома главами цього кластера маємо оцінку "добре".
Але парадоксальна ситуація: оцінка за першою з цих глав (№30, "Зовнішні відносини") каже, що Україна "завмерла". Маючи дуже високу оцінку три роки поспіль, Україна всі ці роки показує дуже низький рівень прогресу, лише "на одиничку". Мовляв, ми досягли стелі і вище стрибнути не можемо.
Як пояснює представник уряду, причина в тому, що до вступу Україна мало що може зробити. "Ця глава – про міжнародну торгівлю, про торгові угоди, які ми маємо і які, звісно ж, поки не узгоджені з ЄС", – каже посадовець.
І дійсно, у 30-й главі ЄС звертає увагу на те, що Україна веде самостійну торговельну політику – і без осяжної перспективи вступу, або хоча б створення митного союзу Україна-ЄС, Київ не відмовлятиметься від двосторонніх угод з неєвропейськими партнерами.
Тож за главою №30 ми дійсно якщо не досягли стелі, то перебуваємо поруч.
На контрасті до цього, за другою главою кластера (№31, "Закордонна, безпекова і оборонна політика"), де Україна теж отримала 4 бали – ситуація зовсім інша.
Тут третій рік поспіль звіт каже про "добрий прогрес"… Але підсумкова оцінка за главу від цього не змінюється. Як було 4 бали у 2023-му, так і лишається у 2025-му. Хоча, наприклад, Чорногорія дотягла до п'ятірки.
Відмінності, що створили проблеми, є показовими.
Наприклад, Україна має синхронізувати свої санкційні механізми з європейськими.
Так само, як це вже зробили чорногорці. Але чи не потягне це потребу зняти санкції з тих, щодо кого в ЄС обмежень немає, починаючи з політичного опонента влади Петра Порошенка? Це відкрите питання, і від нього багато що залежить.
Також Україна має завершити імплементацію Римського статуту. Перші спроби зробити це були незграбними, і добре, що їх вдалося зупинити, але далі у парламенті робота, схоже, завмерла.
А от проблему долучення України до спільних рішень ЄС, схоже, вдалося зняти. Україна, за статистикою Єврокомісії, зараз долучається до 99% резолюцій Євросоюзу. Чорногорія, втім, довела цей показник до 100%.
Євросоюз у часи війн та безпекових криз
Вступ до ЄС вимагає від кандидатів долучатися не лише до існуючих форматів, а й до тих, які лише розгортаються. У безпекових питаннях, за якими ЄС лише "шукає себе" і формує нові процедури та правила, це особливо актуально.
Втім, Україна тут не лише пасе задніх – навпаки, ЄС сам зацікавлений максимально залучити Україну до своїх ініціатив.
І, що особливо важливо, тут співпраця йде легко не лише на рівні політиків, а й між бюрократами. Це украй важливо, бо без спільного бачення, "вміння говорити однією професійною мовою", будь-які спільні інтереси можуть розбитися о бюрократичні перепони.
"Але тут, на скринінгу щодо шостого кластера, ми реально побачили, що в безпековій та оборонній сфері Україна з Євросоюзом оперують не лише в одній рамці цінностей, а й в одній рамці навіть таких більш адміністративно-технічних процесів", – ділився з учасниками один з учасників скринінгових зустрічей.
Останні місяці довели, що ця оцінка не була хибною.
Те, наскільки європейці готові до співпраці з Україною, довело, зокрема, розгортання нової ініціативи SAFE (Security Action for Europe), яку держави ЄС затвердили цього року.
Ця ініціатива передбачає 150 млрд євро кредитних коштів на розвиток оборонних індустрій, з правом, але без обов'язку долучати до проєктів Україну. Попередні заявки щодо можливого використання цього кредиту держави-члени почали формувати лише восени.
Картина перевищила найбільш оптимістичні очікування Києва.
"Щоб ви розуміли, у жовтні у нас було розуміння лише про двох партнерів, які напевно обіцяли, що включать до своїх національних планів кредити для України. А за останньою інформацією, з 19 держав, що подалися до ЄК, 15 зазначили у своїх повідомленнях, що вони підтримують Україну", – поділився на зустрічі "кухні" один з посадовців, відповідальний за цей напрямок.
Обсяги фінансування українських підприємств ОПК, утім, невідомі. Тут ясність з'явиться, коли будуть сформовані детальні заявки – орієнтовно у березні 2026 року.
У цій програмі йдеться про кредитні кошти. Та окрім цього, країни-члени ЄС можуть претендувати на безповоротну допомогу (зокрема, на розробку нової зброї). Для цього в ЄС готують до запуску іншу програму за назвою EDIP (European Defence Industrial Program). Це – нова ініціатива вартістю 1,5 млрд євро, Рада ЄС схвалила її лише цього тижня.
Ще на етапі розробки програми ЄС передбачив, що п'ята частина цих коштів – 300 млн євро – мають піти учасникам з України.
Щоправда, спершу Україна має виконати низку умов.
Зокрема, щодо забезпечення європейських правил витрачання бюджетних коштів у ВПК, а також побудови механізмів співпраці з ЄС у сфері інновацій.
"Ми вже розпочали аналіз і формування нормативних пропозицій, які треба буде внести до парламенту", – анонсував урядовець, відповідальний за цю сферу. Сумнівів у тому, що це будуть реалістичні задачі, від нього не пролунало – у цей список не увійшли звичні "глобальні" вимоги ЄС до України.
Бо у залученні українського ВПК до інноваційних програм українці зацікавлені так само, як і представники ЄС.
Довіра є. Але її треба втримати
"Зовнішня політика та безпека завжди були найслабшими ланками для взаємодії в Європейському Союзі", – влучно зауважив один з учасників дискусії – і це дійсно так. Держави ЄС десятиріччями опиралися запровадженню спільних регулювань у безпековій сфері, наполягаючи, що це – сфера виключних національних повноважень.
Російська війна це змінила, хоч і не відразу. Зараз є тверде розуміння: без України Європа не буде готова до оборони. І це помітно як у практичній співпраці, так і у стратегічному плануванні.
"В Євросоюзі на рівні політичного керівництва формується розуміння, що будь-який інструмент, який би вони запроваджували у ВПК, неможливий без нашої участі. У тому числі – без нашого "полігону", щоб випробувати інновації в бою", – пояснив посадовець, відповідальний за діалог про EDIP. "Насправді в Європейському Союзі вже визнають, що Україна є центром їхньої безпеки. Зараз це вже стає загальноприйнятим фактом, європейські політики прийшли до цього усвідомлення", – погоджується інший учасник зустрічі.
Причому – і це очевидний логічний висновок – додатково до усвідомлення ролі України у європейській безпеці низку столиць підштовхнув Дональд Трамп, який, вже не надто ховаючись, привчає світ до думки, що скоро США можуть залишити європейський безпековий театр. У цьому разі роль української армії з її унікальними бойовими навичками додатково зростає.
І це може стати додатковим запобіжником від втрати довіри до України (і для бажання бути з нею в єдиному безпековому просторі) в окремих "ризикових" країнах. Бо залучення України як складової власної безпеки у такому разі буде потрібне їм самим!
Втім, усі ці міркування будуть чинними лише у разі стійкого припинення вогню.
Треба визнавати: в іншому разі зростає небезпека, що Україна викликатиме підтримку і співчуття – але не готовність до інтеграції.
Також важливо, що довіра є дієвою, лише коли вона двостороння. І тут є ще одна добра новина. На дискусії прозвучали дані поки що закритого дослідження, проведеного у листопаді. Один з його ключових результатів: те, що ЄС залишається лідером за довірою серед міжнародних партнерів України. Понад 70% опитаних українців заявили, що довіряють Євросоюзу, і це показник навіть дещо виріс за рік (а рівень довіри США, як нескладно здогадатися, за рік катастрофічно впав).
"А коли ми запитали в українців, наскільки ви вважаєте, чи ЄС робить достатньо для того, щоб Україна перемогла у війні з Росією, то більшість українців – 57% – відповіли, що достатньо. 40% сказали, що недостатньо", – розповів один з учасників обговорення.
Ці дані можуть дивувати. Цілком імовірно, що вони не збігатимуться з "бульбашкою" багатьох читачів. Але вони є соціологічно репрезентативними і представляють населення України.
Напевно, ЄС лишається єдиним острівцем довіри для багатьох в Україні на тлі багатьох інших світових гравців. І так само Україна лишається острівцем довіри у сфері безпеки для Євросоюзу.
А це, зрештою, закладає ґрунт для безпекової співпраці та інтеграції – що, власне, Україна та ЄС роблять вже зараз, не чекаючи на початок формальних вступних переговорів за кластером №6.
Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко,
редактори "Європейської правди"
Стаття підготовлена за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом". Публікація представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження"