Роковини Трампа: чого досяг президент США і чи можливий успішний опір його діям

20 січня минулого року Дональд Трамп вдруге розпочав виконання повноважень президента США. 

Попри те, що позаду – лише чверть його другої президентської каденції, Трампу вже вдалося зруйнувати міжнародну безпекову систему, налаштувати проти себе союзників, а разом – і втратити підтримку значної частини своїх виборців.

Чи здатні низькі рейтинги підтримки, а разом із тим – проміжні вибори, що наближаються, змусити Трампа скорегувати свою політику? Чи можливий внутрішній опір цьому курсу з боку Республіканської партії? І чому залишаються пасивними демократи? 

Усі ці питання "ЄвроПравда" поставила директору Центру міжнародних досліджень, доценту кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова Володимиру Дубовику. Далі – його пряма мова. 

На шляху до авторитаризму

За цей рік стало остаточно зрозуміло, що Америка дійсно потихеньку рухається до м'якого авторитаризму.

Такого в її історії, мабуть, не було ніколи. Звісно, були певні винятки – президентство Лінкольна під час громадянської війни, або дії президента Рузвельта під час Великої депресії та Другої світової, коли для впливу на ситуацію використовувалися не дуже демократичні важелі. Але нинішня ситуація все одно виглядає унікальною. 

І на жаль, інституції не дуже витримують цей тиск. Все-таки вони були побудовані таким чином, коли і президент, і інші політичні гравці гратимуть за правилами.

Проте якщо ти демонстративно відкидаєш ці правила, тобі вдається зламати систему. 

Ну, і остання ланка спротиву – суди. Це трохи схоже на нашу ситуацію з правовою сферою. Наприклад, є статистика, за якою з тих суддів, яких призначив свого часу президент Трамп, 92% приймають рішення на його користь. Також на його користь ухвалюють рішення більш ніж 60% суддів, призначених іншими президентами-республіканцями. І лише 24% суддів, призначених президентами-демократами.

А Трамп дуже активно працював у сфері призначення судів, набагато активніше, аніж демократи. 

І в цьому контексті всі згадують одну дуже відому цитату Бенджаміна Франкліна. Після прийняття Конституції журналісти запитали його, яким буде американський устрій. Той відповів: "Republic, if you can keep it" ("Республіка, якщо ви можете її захистити").

Це стало дуже актуальним, адже для всіх стало неочікуваним, як тепер поводяться всі, хто хоч якось залежний від державного фінансування: університети, недержавні організації. Ніхто не очікував, що президент зможе так змінити сутність життя в країні.

Чого Трамп добився за рік?

Трампу не вдалося досягти хоч якихось завдань, які він сам ставив перед виборами. 

Звичайно, з точки зору контролю над нелегальною міграцією він може рапортувати про певні успіхи – вдалося вислати з країни певну частину нелегальних мігрантів, припинився їхній приплив з-за кордону… І для якоїсь частини американців, мабуть, це дійсно є позитивним досягненням. 

Але, по-перше, у порівнянні з тими мільйонами людей, які живуть у США нелегально, ці досягнення виглядають справжніми дрібницями. А по-друге, це не вирішує проблему, адже і за Байдена, і за Обами висилали дуже багато людей. До речі, за Обами висилали більше, аніж за першого президентського терміну Трампа. 

Тому просто депортаціями це питання вирішити неможливо, потрібні кроки для легалізації певної частини нелегальних мігрантів, щоб дати їм можливість та стимули стати нормальною частиною американського суспільства.

Але адміністрація Трампа цього робити не хоче, вони вже піднімають гасла про чистоту націй, про те, що мігранти розмивають націю, а тому їх треба тільки висилати. 

Електоральна база Трампа аплодує цьому, до цього в принципі схвально ставилася значна частина суспільства – принаймні у порівнянні з іншими кроками Трампа, ці дії мають найбільший ступінь підтримки. 

Але навіть тут, коли суспільство бачить, яких рис ці дії вже набули, коли на вулицях Міннеаполіса йде фактично громадянська війна, є напруга і в інших містах, то це вже сприймається дещо інакше. 

Так само, коли людей депортують без жодних підстав, тільки тому, що їх безпідставно зарахували до криміналу, коли жодні їхні права не поважають... Після цього багато хто вже схаменувся.

Тобто часто люди виступають за вирішення проблеми нелегальної міграції, часто за більш жорстку політику в цьому питанні, але не до тієї міри, як це зараз робить Трамп.

Не кажучи вже про те, що кожен літак, який відвозить якусь кількість нелегалів за кордон, коштує дуже дорого – і це також, в принципі, розходиться з обіцянками Трампа заощаджувати гроші.

А в інших питаннях, я думаю, взагалі немає підстав говорити про хоч якісь досягнення.

Інфляцію Дональд Трамп так і не приборкав. Він виграв вибори насамперед через високу інфляцію у виборчому 2024 році. Я навіть думаю, що без цього зростання цін у Трампа не було б шансів на перемогу. 

Але зараз інфляція не просто залишається стабільною – вона навіть прискорилася. 

Хоча з іншого боку, варто визнати: нові тарифи Трампа поки не призвели до серйозного стрибка цін, як прогнозувалося. Але, тим не менше, така повзуча інфляція залишається і впливає на настрої виборців. 

Інше питання – скорочення витрат на медичну сферу, що вже стало проблемою для багатьох американців. Багато хто за цей рік почув, що певні медичні операції, які раніше фінансувалися державою, тепер платні.

Ще одна гаряча тема – звільнення держслужбовців. Так, серед звільнених немає прихильників Трампа, але такі масові звільнення не дуже добре сприймаються суспільством. Коли людина віддано працювала багато років, виконувала свої обов'язки, а її звільняють без жодної причини. 

Тим більше, що звільнення торкнулися не лише міністерств, а й пожежників чи, наприклад, лісників. І це вже має певний резонанс у суспільстві.

Тому я думаю, що записати Трампу у позитив щось у внутрішній політиці навряд чи вдасться.

Америка без союзників

Що стосується зовнішньої політики, то звісно, що Трамп вихваляється, що він дуже успішний, що він закінчив чимало війн, щоправда, постійно називаючи різну кількість.

Але це, звісно, повна маячня, бо жодних успіхів тут немає. Скоріше навпаки – погіршення і загострення відносин з ключовими партнерами, але одночасно – відступання від справжніх конфліктів із Китаєм та РФ – усе це призводить до того, що і зовнішню політику також навряд чи можна оцінити як успішну.

Відбувається свідоме руйнування всіх засад, на яких будувалася американська зовнішня політика, і намагання перетворити світ на джунглі замість якогось світового порядку.

Як наслідок, американська міць і вплив у світі, які будувались на мережі альянсів, які плекали десятиріччями, зменшуються. 

Однак у форматі America alone Сполучені Штати навряд чи можуть досягти тих цілей, які вони ж анонсують. 

Попри те, що Стівен Міллер, основний ідеолог такого підходу та радник президента Трампа, доводить протилежне. Мовляв, ми – хижак, ми – великий гравець, а тому будемо робити все, що нам заманеться. Та вже зараз зрозуміло – на якомусь етапі на це просто не вистачить сил. 

І тому вони поки що обирають для себе не дуже потужних противників, таких як Венесуела. Натомість у відносинах із Москвою чи Пекіном немає жодної принциповості.

Європа поки йшла на поступки Трампу, поводилася дуже обережно, в першу чергу – через залежність внаслідок війни з РФ. Пріоритет був у збереженні трансатлантичної взаємодії, спробах залучення США до спільної позиції.

Але Гренландія може стати переломом. 

Схоже, Трампу вклали в голову думку, що Данія не має права на Гренландію, не здатна її захистити, і всі лише на словах проти, що Гренландію анексують Сполучені Штати. 

Тому він не очікує опору Європи, і це може стати холодним душем для нього. 

А це – дуже некомфортна ситуація для Трампа. Бо він зіткнеться з доволі монолітним блоком протидії. Не кажучи про те, що більшість американців не підтримують агресивних намірів щодо Гренландії. 

Трамп між Україною та Путіним

Щодо України позиція Трампа навряд чи вже зміниться. 

Він точно не є на боці України, але тут головне, щоб він просто не був на боці Росії, не підігрував Росії. Бо зараз іноді виглядає так, що руками Трампа Росія тисне на Україну.

З іншого боку, серед простих американців підтримка України залишається високою і навіть зростає. Більш того, вона зростає навіть серед республіканців.

Але Трамп точно не буде змінювати свій курс виходячи лише з того, що, наприклад, 60% американців хочуть продовження підтримки України. 

Так само й проміжні вибори навряд чи зможуть радикально змінити його зовнішньополітичну позицію, зокрема щодо Росії та України.

Хоча якщо до Конгресу пройде чимала група політиків, які підтримують Україну, це може бути сигналом і для Трампа. Але я не очікую того, що таких людей буде настільки багато, щоб це вплинуло на Трампа. 

Так, перемога демократів, а вони мають усі шанси отримати більшість у Палаті представників, може мати певний вплив на зовнішній курс. Але радикальної зміни чекати не варто. Хіба що блокування найбільш одіозних ініціатив Трампа. 

В усьому іншому ми в США залежимо більше від виконавчої влади, аніж від законодавчої.

Так, демократична більшість зможе прийняти якийсь закон, у тому числі – щодо підтримки України, але реалізовувати його буде президент Трамп. І робитиме це на свій розсуд. 

Чи буде опір всередині Республіканської партії? 

Наразі Трамп може дозволити собі робити все що завгодно, нехай навіть це призведе до падіння рейтингів. Проте нинішнє падіння його рейтингів – це все ж таки дзвіночок. Адже він людина амбітна і не може це ігнорувати. 

Хоча схоже, що в оточенні президента США відбувається певна фільтрація інформації – до нього доносять лише позитивні новини, створюючи весь час "теплу ванну".

А тому він може і не дуже знати про свої реальні рейтинги, а коли до нього доходить якась частина інформації, він розлючується і навіть одного разу запропонував подати в суд на тих соціологів.

Але врешті-решт Трамп все ж нервує через рейтинги.

Адже він розуміє, що незабаром будуть проміжні вибори – вони вже маячать на горизонті. Нещодавно Трамп на зустрічі з республіканською фракцією у Конгресі заявив, що очікує, що після цих виборів демократи відразу ж почнуть проти нього процес імпічменту.

В цій ситуації республіканці поводяться по-різному. Наразі не бачу ознак готовності до відкритого "повстання" проти Трампа. Так, є кілька сенаторів і конгресменів, які критикують окремі його дії, зокрема підхід до України. Але це переважно ті, хто не планує висуватися на новий термін, а тому не потребують підтримки Трампа та можуть собі дозволити таку критику. 

З іншого боку, більшість республіканців все ж таки продовжують поважати Трампа. Хоча є і винятки на кшталт Марджорі Тейлор Грін, яка була дуже близька до нього і також очолювала неформальну "антиукраїнську фракцію" у Палаті представників, і вона пішла звідти після конфлікту з Трампом. 

Ми ще не знаємо, наскільки глибоким є цей конфлікт, але бачимо певний розкол у трампістському MAGA-русі, насамперед через зовнішню політику, адже Трамп обіцяв, що більше не буде жодних війн, що не буде втручання в інші конфлікти у світі. 

А замість цього бачимо Венесуелу, погрози щодо Гренландії, Куби чи Мексики – тому багато хто з колишніх прихильників Трампа вважає, що він їх зрадив та підігрує військово-промисловому комплексу та неоконам і глобалістам. 

Але чималій частині трампістів така політика "заходить", оскільки вони бачать у цьому велич Америки. Їм подобається, що президент рішучий, вдарив кулаком по столу, надіслав війська і таке інше. 

Що стосується Республіканської партії загалом, то, звичайно, там вже хвилюються щодо проміжних виборів, про те, що якщо Трамп буде таким токсичним, з невисоким рейтингом та без серйозних досягнень, то він відверне від себе частину своєї бази, а нових виборців республіканці не знайдуть.

А відповідно, Трамп може потягнути за собою партію.

Тому я не став би очікувати якогось партійного "повстання" проти Трампа. Але з іншого боку, не можна виключати й певний пасивний спротив чи відсторонення частини представників партії від нього. 

Конфлікт із союзниками через бажання анексувати Гренландію явно не матиме підтримки в партії.

Мало хто може дозволити собі сказати, що він підтримує в цьому Трампа. Особливо якщо Трамп піде на пряму агресію.

В такому випадку внутрішній опір можливий.

Демократи без єдиного курсу

На цьому тлі Демократична партія радше пливе за течією. Вони ніяк не можуть обрати собі нову тактику. 

Вони бачать, що немає вже нормального контакту з виборцями, що вони наче втратили значну частину того електорату, який свого часу приводив до президентства і Обаму, і Байдена.

Вони не знають, як його – виборця – повернути, не знають, де знайти нові голоси. І вже трохи панікують через те, що традиційні електоральні групи, наприклад передмістя великих міст, чи навіть афроамериканці та "латинос", за них вже не голосують. Не кажучи вже про робітничий клас, про "синіх комірців", про профспілки, які раніше мали потужну роль у підтримці демократів.

У Демократичній партії досі немає розуміння, що робити далі, за рахунок чого можна вийти з нинішньої кризи.

Незрозуміло, як виходити з цієї кризи ідеологічно, і як тактично – тобто кого тепер висувати в лідери. Чи то прогресистів – і активніше атакувати Трампа, чи центристів, у яких має бути більше шансів на перемогу. Чи, наприклад, тих, хто має добрий контакт з людьми з невисокими статками. Бо зараз виглядає так, що партії помінялися місцями, й саме республіканці позиціонують себе як захисники "простих людей". 

На тлі цієї невпевненості ми бачимо Камалу Гарріс, яка наче хоче повернутися у велику політику, але це навряд чи перспективний шлях для партії.

В Демпартії немає навіть консенсусу щодо дій Трампа. Одні вимагають жорстко опонувати йому, інші кажуть, що не треба так робити, адже Трамп все ж таки популярний серед частини суспільства, а тому коли ми його критикуємо, ми входимо з ними у конфлікт. Та додають, що жорстка критика не завадила йому повернутися у Білий дім. 

Ну і врешті-решт, ще є одна течія, представники якої кажуть, що Трамп сам себе знищить, що він наробить помилок, і це буде очевидно виборцям, тож не варто активно втручатися. Тож, за таким підходом, коли виборці побачать, що Трамп ніяк не зміг покращити їхнє життя, вони самі зрозуміють, що настав час щось змінювати.

Третій термін Трампа

Дональд Трамп – дуже амбітна людина, і я не думаю, що настане момент, коли він скаже: ну, я вже все зробив, я втомився, мабуть, вже час відпочивати.

Таке можливо лише в ситуації різкого погіршення стану здоров'я (а він людина немолода), і то лише з умовою: це має бути помітно, усім і приховати це буде неможливо. 

Якщо він захоче висуватися ще на один термін, переконати Трампа відмовитися від цього буде дуже важко. Те, що це буде конституційне порушення або щонайменше – відхід від американської політичної норми, саме по собі його не зупинить. 

Спілкувався Юрій Панченко, 

редактор "Європейської правди"