Подолати кризу: чому псуються відносини з Польщею і що може їх перезапустити
Польща незмінно залишається одним із найважливіших союзників України у боротьбі з агресією РФ. Попри це ставлення поляків до українців і України поступово змінюється.
Ентузіазм 2022 року давно зник. Чи слід побоюватися, що його замінить взаємна неприязнь і ворожість?
Це питання ставлять собі не тільки українці, які проживають у Польщі і зазнають утисків і навіть актів насильства на польських вулицях. Їхня кількість стрімко зростає, про що свідчать не тільки повідомлення ЗМІ, а й поліцейська статистика.
Останні дослідження взаємин між поляками та українцями, опубліковані наприкінці січня польським аналітичним центром імені Юліуша Мерошевського, показують, що
у 2025 році 36% українців зазнали у Польщі недоброзичливого ставлення.
Для порівняння, у 2022 році цей показник становив лише 5%, а у часи до повномасштабного вторгнення він досягав 13%.
Найбільше турбує не лише сама цифра, а й той факт, що вона систематично зростає з 2023 року, коли становила 21%.
І звичайно, найбільше занепокоєні цим самі українці, адже зміна суспільних настроїв пов'язана зі зміною політичної атмосфери.
Проте соціологія одночасно дає надію, демонструючи шлях поступового налагодження відносин українців та поляків.
Курс на загравання з правими
Тема допомоги українським іммігрантам, які проживають у Польщі, стала однією з важливих під час президентської виборчої кампанії 2025 року. Саме Рафал Тшасковський, кандидат від ліберальної партії, висунув ідею обмежити виплату допомоги у розмірі 800 злотих на кожну дитину лише тими випадками, коли батьки працюють.
Така ініціатива не допомогла виграти вибори, але, безсумнівно, сприяла зміні підходу до української тематики.
Її політична інструменталізація та апелювання до зростаючої в суспільстві неприязні перестали бути прерогативою правих сил, а стали спільною справою та полем змагання за нові ініціативи, що демонструють "твердість" політиків.
На політичному рівні цю зміну досить легко пояснити.
Політики коаліції на чолі з Дональдом Туском, які перебувають при владі з 2023 року, побоюються посилення правих сил, зокрема зростаючої підтримки крайніх правих.
Про це свідчить несподівана позиція Конфедерації польської корони Гжегожа Брауна – відповідно до результатів січневого дослідження CBOS, за цю ультраправу політичну силу готові проголосувати майже 10% виборців.
У такій ситуації ліберальні політики посилаються на теорію "відбирання кисню" у правих і намагаються перейняти близькі їм теми. Тим самим сподіваючись забрати собі найбільш помірковану частину правого електорату.
Саме тому Дональд Туск підкреслює своє жорстке ставлення до імміграції, доводячи, що його уряд робить більше в боротьбі з нелегальною імміграцією, ніж будь-коли робив уряд "Права і справедливості".
Подібну твердість польський прем'єр демонструє і щодо Німеччини, щоб його не можна було звинуватити – як часто намагався зробити найбільший противник Туска, Ярослав Качинський – у виконанні вказівок Берліна.
Навіть європейська політика та відносини з Брюсселем підпорядковані цій логіці, і саме нинішній уряд Туска ставить під сумнів багато європейських рішень, таких як "Зелений курс" або торговельна угода з МЕРКОСУР.
Страх чи класова ненависть?
Чи не загрожує зміна суспільних настроїв щодо українців корекцією зовнішнього курсу Варшави?
І чи не перестане Польща бути союзником України у таких питаннях, як військова допомога або підтримка європейської інтеграції?
Шукаючи відповіді на ці питання, варто детальніше розглянути результати соціальних опитувань у Польщі.
Хорошим відправним пунктом є згадані дослідження Центру імені Мерошевського. Так, останнє дослідження фіксує тривожну тенденцію: доброзичливість до українців систематично зменшується, так само падає й готовність допомагати українським іммігрантам, і навіть підтримка європейських прагнень України.
Наразі позитивне ставлення до українців, які проживають у Польщі, декларують 39% опитаних, негативне – 35%.
Однак чітко видно, що на цю оцінку впливає статус мігранта, адже
українців, які проживають в Україні, позитивно сприймають 45% опитаних, негативно – 20%.
Це важлива інформація, оскільки вона показує, що українці в Польщі стали частиною ширшого процесу зростання страху перед міграцією, який спостерігається не тільки в Польщі, а й у всій Європі, а також у Сполучених Штатах.
В Польщі українці є найбільшою групою серед іммігрантів, тому для багатьох поляків вони стали уособленням цього процесу, що викликає побоювання. До того ж Польща дуже швидко з країни емігрантів перетворилася на державу з однією з найвищих у світі динамік імміграції.
Достатньо згадати 2004 рік, коли після вступу до Європейського Союзу сотні тисяч поляків поїхали до Великої Британії, Ірландії та Швеції, які тоді першими відкрили свої ринки праці. Потім настав 2014 рік і перша хвиля імміграції з України. Ну і звичайно – 2022 рік.
Будь-який соціолог пояснить, що за такої динаміки та інтенсивності руху мас людей неминуче виникають складні реакції в громадах, які приймають мігрантів. Ці реакції залежатимуть від багатьох факторів: ситуації на ринку праці, сприйняття культурних відмінностей, доступу до послуг та соціальних виплат.
З очевидних причин не вдалося, як це намагалися зробити кілька років тому політики "Конфедерації", налякати поляків перспективою конкуренції з боку українців на ринку праці.
Навпаки, українські іммігранти виявилися силою, яка надзвичайно допомогла польській економіці в ситуації наростання демографічної кризи та нестачі робочої сили.
Натомість джерелом невдоволення серед поляків вже кілька років є доступ до державних послуг, особливо до охорони здоров'я та освіти.
Поява додаткових користувачів цих послуг стала природним підґрунтям для побоювань, що українці "витісняють" поляків з черг до лікарів чи дитячих садків. Однак більш складною є проблема загальної неприязні до виплати іммігрантам фінансової допомоги, такої як 800 злотих на кожну дитину.
Яскравий доказ цього – відповідно до минулорічного дослідження IBRiS, згадану ініціативу Тшасковського з передвиборчої кампанії підтримали 88% опитаних.
Але чи була ця неприязнь мотивована виключно неприязню до українських іммігрантів?
Ще під час виборчої кампанії до Сейму і Сенату в 2023 році ми помітили в дослідженнях, які проводили у Фонді імені Стефана Баторія, що в Польщі панує сильна неприязнь до безумовних виплат соціальної допомоги, які називають "роздаванням".
Звісно, поляки готові допомагати тим, хто на це заслуговує, тобто працюючим. Однак ті, хто не працює з власної вини, не заслуговують на підтримку.
У цій думці простежується чіткий класовий компонент – саме представники середнього класу, переконані, що досягли свого статусу важкою особистою працею, не схильні ділитися плодами свого успіху з "ледарями" та "соціальними паразитами".
Що може розвернути тренд?
Оцінюючи нинішні настрої, не можна також ігнорувати історичну перспективу.
Сьогоднішні оцінки взаємних відносин між Польщею та Україною ми відносимо до надзвичайного 2022 року. Тодішній ентузіазм та заангажованість на користь українців та України були дійсно надзвичайними як за масштабами, так і за характером.
Ця дивовижна позитивна реакція досі потребує пояснення.
Чи була реакція на гуманітарну кризу, спричинену війною, виразом польської солідарності з Україною?
Або ж вона виражала емпатію окремих поляків і польок до трагічної долі конкретних українців і українок?
Солідарність та емпатія, хоча і можуть призводити до схожих результатів, є різними механізмами мобілізації до дії. Перша більше апелює до соціальних та раціональних механізмів; соціальна мобілізація, заснована на солідарності, зазвичай має більш тривалий характер.
Друга більше покладається на індивідуальні емоції, а тому дії, засновані на ній, швидше згасають і піддаються змінам настроїв.
Варто також згадати ситуацію перших днів української незалежності.
Польща була першою державою, яка визнала українську декларацію незалежності. При цьому польська влада зробила це в ситуації, коли позитивне ставлення до українців декларувало лише близько 10% поляків, а негативне – понад 60%.
Минуло багато років, перш ніж позитивні оцінки почали переважати негативні. Ще у 2019 році дослідження CBOS показало, що 31% опитаних добре оцінюють українців, а 41% – погано.
Ці результати свідчать про те, що нинішня зміна не обов'язково означає катастрофу, а скоріше корекцію, що полягає у поверненні до історичної тенденції.
Що робити, щоб ця тенденція мала позитивний вектор і була спрямована на поліпшення відносин, а не на подальше погіршення?
Простої відповіді немає. Але дослідження Центру імені Мерошевського дає підказку.
У Польщі зростає переконання у наявності спільних інтересів з Україною.
У цьому переконані 42% опитаних, тоді як у 2024 році цей відсоток становив лише 19%.
Зростає також переконання, що нашим відносинам загрожують істотні загрози. Станом на кінець 2025 року так вважають 61% поляків, тоді як роком раніше цей показник був майже вдвічі меншим – лише 35%.
Парадоксально, але обидві ці оцінки несуть позитивну інформацію. Адже вони показують, що поляки бачать, як багато ми маємо спільного з Україною, що може бути основою для дискусії про конкретні питання та конкретні рішення і дії.
Прикладом цього може бути пошук формули для дуже важливого для поляків питання ексгумації осіб, вбитих на території України, зокрема під час Волинської різанини. У сучасному вимірі можна навести приклади дедалі інтенсивнішої співпраці в галузі обміну досвідом щодо безпеки та стійкості.
Зрештою, не можна забувати, що навіть якщо ми спостерігаємо коливання настроїв, що відображаються в узагальнених статистичних даних, завжди є громадські організації та окремі особи, які працюють за лаштунками, щоб допомогти українським іммігрантам та Україні, яка веде війну проти російського агресора.
Результатом їхньої роботи є чергова мобілізація та сотні генераторів електроенергії, які були відправлені з Польщі до України.
Автор: Едвін Бендик,
голова правління Фонду Стефана Баторія (Польща)