Небажаний трибунал. Хто у Європі гальмує суд над Путіним, а хто – допомагає Україні
24 лютого, у річницю повномасштабного вторгнення, від лідерів усіх ключових європейських держав пролунали заяви на підтримку України та про важливість встановлення "справедливого тривалого миру".
Цей термін давно став загальновживаним. Втім, життя доводить, що його зміст досі багато хто розуміє по-різному.
Офіційні заяви української влади щодо цього – вельми послідовні. Слово "справедливість" означає, зокрема, що злочини, у тому числі найтяжчі, не можуть лишатися безкарними. Що мають бути компенсації постраждалим і вироки тим, хто відповідальний за протиправну агресію – включно з найвищим керівництвом РФ.
Але низка західних лідерів та столиць свідомо гальмують цей процес.
Так, це серйозне звинувачення. Але воно має тверді підстави.
Причому серед тих, хто чинить негідно у цьому питанні, є також безсумнівні друзі України. Ті, хто входить до кола лідерів з допомоги ЗСУ. Ті, чия підтримка є одним з ключових факторів, що дозволяє Україні економічно триматися на плаву.
Хтось, як-от Нідерланди, гальмує створення трибуналу достатньо відкрито. Гаага декларує намір розтягнути на кілька років ті процеси, які вона сама раніше робила у стислі терміни. Причому робить це навіть публічно – зокрема, на форумі Justice conference цього тижня у Києві. А непублічно – висуває наперед нереалістичну вартість створення трибуналу, включивши до неї задачі, потреба в яких є сумнівною, розповідають джерела "ЄП".
Інші держави-лідери використовують фінансову невизначеність як привід, щоб лишити все у підвішеному стані. А Рада Європи – інституція, яка взялася за створення трибуналу, – заявляє, що "зробила все, що могла".
Україна доволі жорстко наполягає на тому, що поступки щодо правосуддя для агресора є неприпустимими, і, на щастя, ми не одні на цій позиції. Зокрема, на боці Києва – інституції ЄС.
Про те, що відбувається, що може бути причиною такої "зради" та що може зрушити ситуацію з місця – у статті "Європейської правди".
Трибунал зірваних обіцянок
Спершу – дуже коротко про те, на якому етапі зараз перебуває ця історія.
Ідею створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України юристи-міжнародники почали обговорювати ще навесні 2022 року.
Від початку великої війни у світовій спільноті закріпилася думка, що напад Росії на Україну є грубим порушенням міжнародного права і заслуговує на покарання – але чинне міжнародне право не містить норм та механізмів для розслідування, яке б дозволило юридично довести провину російських керівників і притягнути їх до відповідальності.
Виходило так, що керівництво держави, що є постійним членом Радбезу ООН, може робити будь-що і має гарантію безкарності. І цей прецедент не всім подобався.
Дискусії про створення спецтрибуналу були непростими, але навесні 2025 року нарешті вдалося вийти на компроміс.
9 травня на урочистому засіданні у Львові представники кількадесяти держав ухвалили рішення про "новий Нюрнберзький трибунал" ("ЄП" розповідала про деталі цієї домовленості). Наприкінці червня президент Зеленський у Страсбурзі підписав угоду з Радою Європи (РЄ) про створення трибуналу щодо злочину агресії (тут ми пояснювали юридичні наслідки угоди).
Тоді здавалося, що жорна міжнародного права почали провертатися і скоро будуть готові до того, щоби зламати російський імунітет. Тоді лунали дуже оптимістичні оцінки. Генсек Ради Європи Ален Берсе в інтерв'ю "ЄП" заявляв, що до кінця 2025 року пройде ще кілька етапів. Точно має бути підписана багатостороння угода з усіма іншими державами-учасницями трибуналу, заявляв він, і навіть припускав можливість, що дійде до практичного запуску цього спецсуду для розслідування дій російської верхівки.
"Наша амбіція – створити трибунал вже цього року", – казав генсек. Утім, 2025 рік давно закінчився.
Тепер генсек РЄ намагається не згадувати про власні обіцянки і відкидає відповідальність організації. "Рада Європи свою справу зробила, тепер справа за політиками", – заявив він під час нещодавнього візиту до Києва. Схоже пояснення Берсе повторив і цього тижня, в онлайн-виступі на Justice conference.
Його заяви – не до кінця щирі.
Насправді наступні юридичні і політичні кроки має зробити орган Ради Європи – Комітет міністрів (КМРЄ), який зараз уникає рішень. КМРЄ мав схвалити проєкт міжнародного багатостороннього договору про заснування спецтрибуналу. Потім Рада Європи має скликати дипломатичну конференцію для його підписання державами, що підтримують покарання агресора. Все це мало відбутися ще у 2025-му, але досі невідомо, коли Рада Європи зробить хоча б перший крок.
Тому зараз Ален Берсе намагається публічно відгородитися від цієї затримки і каже, що він, мовляв, не впливає на позицію держав-членів. Ті теж запевняють, що вони не проти трибуналу і, мовляв, їм просто треба більше часу.
А пояснення столицями причини затримки звучить максимально нещиро.
Ціна безкарності Росії
Особливу роль у створенні майбутнього спецтрибуналу мають Нідерланди.
Ще у 2023 році, на ранній стадії переговорів про трибунал, учасники цього процесу домовилися, що новий судовий орган працюватиме у Гаазі, розповідала у ті часи "ЄвроПравда".
Аргументів на користь того, щоби створити "трибунал для Путіна" саме у Гаазі, не бракувало. Це і символізм (Гаага є такою собі столицею міжнародного правосуддя), і практичні міркування (наприклад, можливість долучити персонал і приміщення інших міжнародних судів). Зрештою, Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії (МТКЮ), де судили Слободана Мілошевича та воєнних злочинців балканських війн, зараз припинив реальну роботу, а приміщення лишаються.
За даними "ЄП", у нідерландській урядовій команді спершу були не в захваті від перспективи, що їхня країна стане місцем, де, ймовірно, судитимуть Путіна – але й заперечувати не стали, тож усі вважали це вирішеною справою. Зрештою, тезу про розміщення ще не створеного суду в Гаазі почали включати до політичних заяв і до документів.
Голландці також давали сигнали, що ставляться до ідеї всерйоз. В уряді створили посаду "спецпосланника з питань Спецтрибуналу", на яку призначили досвідченого дипломата Ар’єна Ейтерлінде.
Цього тижня він приїхав до Києва.
Тут спецпосланець раптом почав натякати, що питання про трибунал у Гаазі ще не вирішене.
За його словами, Гаага готова прийняти трибунал лише за кількох умов, передусім фінансових. І ці умови не виконані.
"Ми казали постійно ще від часів переговорів, що Нідерланди готові розмістити трибунал, але якщо будуть виконані певні умови", – заявив він у виступі. Серед цих умов дипломат назвав "наявність широкої міжнародної політичної та фінансової підтримки" та "достатнє фінансове покриття і підтримка від інших держав, щоб дати певність, що Нідерланди зможуть виконати це завдання".
Причому йдеться про серйозні гроші.
Гаага представила партнерам варіанти фінансування, які вийшли далеко за межі очікувань – і за сумою, і за масштабом. Наприклад, уряд пропонує, щоби партнери побудували принципово новий, суперзахищений ізолятор для підсудних. Його вартість, як кажуть джерела, в Нідерландах оцінили у 70 млн євро (!). І це – на додаток до щорічного бюджету, що оцінюється у десятки мільйонів щороку.
Якщо ви не чули про ці цифри – не дивуйтеся. У Гаазі та у Страсбурзі вирішили про них не говорити публічно. Але цього вистачило, щоб зупинити процес – адже інші країни сказали, що не готові стільки платити. Зокрема, немає готовності з боку четвірки найбільших платників до бюджету РЄ, а це Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія.
Але замість того, щоби переконувати голландців поступитися, вони почали затягувати процес. Мовляв, без бюджету ми не можемо ратифікувати документи. Діалог триває, але дуууже неспішно – наприклад, Ейтерлінде каже, що лише "за кілька місяців" поїде до Страсбурга для дискусії про це.
Хоча цілком очевидно, що заявлені Гаагою витрати є надлишковими.
"Вони кажуть, що для можливого затримання російської верхівки має бути надзвичайна безпека цього ізолятора. І це має затримати створення суду, серйозно?! І це після того, як ми досягли згоди про те, що ключові процеси будуть in absentia, тобто заочно?" – такі обурення одного зі співрозмовників "ЄвроПравди", причетних до створення спецтрибуналу, в ці дні доводилося чути багаторазово, у тому числі у кулуарах Justice conference.
Об’єднуючою думкою була впевненість, що це – свідоме, штучне гальмування.
І якщо українці говорили про це лише у неформальних розмовах, то західні політики дозволяли собі більше відвертості.
"Як бачимо, Нідерланди самі не дуже розуміють, скільки буде коштувати трибунал, і це стало таким собі приводом, штучним поясненням для європейських та інших учасників, щоби сказати: ми не можемо приєднатися, бо ми не можемо взяти фінансові зобов'язання, поки ми не розуміємо, скільки це коштує", – пояснив сказав естонський депутат Еерік-Нійлес Кросс, доповідач Парламентської асамблеї Ради Європи з питань спецтрибуналу, що виступав після Ейтерлінде.
Втім, нідерландський представник не надто і приховував, що уряд не поспішає запускати роботу суду для російської верхівки.
Не відмовляти, але гальмувати
Якщо про суперечки навколо фінансування (а також про те, що цей процес спільно гальмують Гаага та ключові європейські столиці) непублічно говорили й раніше, то ще одна заява спецпосланця уряду Нідерландів, схоже, стала новим поворотом.
"Ми маємо на меті побачити формування основи трибуналу (skeleton tribunal) у Нідерландах у першій половині 2028 року", – заявив Ейтерлінде. Він не став говорити про подальші прогнози, але якщо йдеться про формування лише базової структури майбутнього суду тільки у 2028-му, то логічно чекати, що повноцінна робота та офіційні звинувачення будуть ще пізніше.
Також Ейтерлінде запевнив, що це – строки, які ґрунтуються на досвіді інших трибуналів. Але це – відверта неправда.
До прикладу, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії, який в Україні часто спрощено називають "Гаазьким трибуналом", міжнародна спільнота вирішила створити у лютому 1993-го – тоді з’явилася принципова резолюція Ради безпеки ООН про це (це можна вважати аналогом того рішення, що Україна і РЄ підписали у червні 2025-го). Але вже за три місяці була затверджена змістовна угода (крок, який зараз Рада Європа не наважується зробити), до кінця того ж 1993-го була побудована уся структура суду і схвалені його правила, а у 1994 році трибунал виніс перший вирок.
Причому вважають, що організація трибуналу щодо Югославії була особливо складним завданням, бо це був перший після Нюрнберга міжнародний кримінальний спецсуд.
Спецтрибунал щодо агресії РФ має досвід, на якому може ґрунтуватися – але нас тепер переконують, що замість 10 місяців, які знадобилися для повноцінного запуску трибуналу у 1993 році, тепер лише створення базової команди суду забере три роки (з червня 2025-го по 2028-й).
Складно сприймати це інакше, ніж свідоме затягування процесу.
І, варто повторитися, питання тут не лише до Нідерландів.
Ключові члени Ради Європи (від Німеччини до Італії і далі), які толерують і підтримують затримку – так само поділяють відповідальність за те, що процес притягнення лідерів РФ до відповідальності відтерміновується.
Генсек Ради Європи Ален Берсе, який намагається умити руки і перекласти відповідальність на абстрактних політиків замість того, щоби публічно і за кожної нагоди штовхати процес – цим лише доводить, що і для нього цей сценарій є комфортним.
Якою ж є реальна причина їхніх спільних дій, спрямованих на затягування процесу?
Доведеної відповіді немає, але у кулуарах київської конференції найчастіше звучала думка про зв’язок з мирним процесом. "Ми ж розуміємо, що цим готові пожертвувати у переговорах з Путіним у першу чергу – тому краще хай суд не буде створений", – пояснив можливу логіку один зі співрозмовників "ЄП".
"Без справедливості не буде гідного миру"
Фраза, винесена у підзаголовок – це цитата президента Зеленського на зустрічі з генсеком Берсе, про яку той згадав цього тижня, говорячи про свій візит до України на початку лютого.
Попри дії партнерів, позиція Києва лишається незмінною. На форумі у Києві українські посадовці доклали усіх зусиль, щоби переконати партнерів: ні, Україна не поступиться у питанні трибуналу. Понад те, схоже, що цей сигнал був основною ідеєю, навіщо у дні річниці повномасштабного вторгнення у Києві зібрали цю юридичну конференцію.
"Такі війни або завершуються справедливим рішенням, або війна неодмінно повертається знову, у ще більш масштабній та небезпечній формі. Мир без відповідальності – це пауза у бойових діях, але точно не вирішення проблеми. Мир без наслідків для агресора – це його запрошення для повторення цих дій у різних куточках світу та приклад для інших авторитарних режимів", – переконував іноземців новий очільник Офісу президента Кирило Буданов.
"Амністії не буде. Міжнародні злочинці не мають права на амністію", – підтримав його міністр закордонних справ Андрій Сибіга.
Крім того, спершу Сибіга, а потім заступник глави ОПУ Сергій Кислиця один за одним запевнили учасників, що Україна вже відмовилася від такого сценарію на тристоронніх перемовинах з росіянами. "Одна із причин, чому так званий 28-пунктний план миру трансформувався у 20 пунктів – це те, українська сторона заявила, що ми не будемо обговорювати таку можливість (щодо відмови від притягнення керівництва РФ до відповідальності. – ЄП)", – розповів Кислиця.
Чи досягли їхні переконування результату – невідомо. Але варто також зауважити, що в України є і однодумці на цьому шляху.
Зокрема, північноєвропейські і балтійські країни 24 лютого випустили спільну з Україною заяву лідерів, де йдеться, "що Спеціальний трибунал для розслідування злочину агресії проти України є пріоритетним завданням". "Наприклад, ми в Естонії вирішили, що будемо у процесі незалежно від ціни, незалежно від того, скільки коштуватиме спецтрибунал", – заявив Еерік-Нійлес Кросс.
На нашому боці також Євросоюз як інституція. Щоб розірвати мовчазну блокаду у Раді Європі, ЄС виділив перші кошти (10 млн євро) на підготовку до запуску трибуналу.
Але без реального політичного тиску на ті країни, які ухвалюють ключові рішення, процес не зсунеться з глухої точки.
Наразі ключове значення мають дві речі. По-перше – чи зміниться нещира та навіть ганебна позиція офіційної Гааги після призначення нового уряду Нідерландів. І друге – чи буде публічно та непублічно звучати теза про те, що справедливість, нехай навіть із заочними вироками – це неодмінна складова повоєнного врегулювання. Наразі Київ про це говорить, але нам потрібна підтримка партнерів, якої поки що бракує.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"