Гроші ЄС замість активів Росії: чому рішення про 90 млрд є втраченою можливістю для Європи
Після перемоги в Угорщині партії "Тиса" Європейський Союз зрештою розблокував свій кредит у 90 млрд євро на підтримку України, поклавши край місяцям політичного паралічу.
Однак при цьому, як виглядає, Брюссель віддав перевагу швидкому рішенню замість змінотворчого.
Те, що могло стати визначальним моментом у відповіді Європи на війну Росії, натомість стало прикладом обережності.
Ще у грудні 2025 року ЄС зважився на рішення, яке забезпечило короткострокове полегшення для Києва, але ціною відмови від значно амбітнішого – і потенційно переламного – плану: задіяння так званого репараційного кредиту. Тобто – коли б для фінансування України задіяли заморожені російські активи.
Однією з ключових переваг цього було би те, що Росія уже платила б за завдану Україні шкоду. Поки що ЄС відмовився від такого інструменту – але рано чи пізно до нього повернеться.
90 мільярдів плюс невизначеність для України
Взяти для Києва гроші із заморожених активів РФ вперше запропонувала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у вересні 2025 року під час традиційного щорічного звернення "Стан Союзу".
Однак натомість вже у грудні минулого року глави держав і урядів ЄС погодили пакет на 90 млрд євро для покриття нагальних фінансових потреб України, оцінених приблизно у 135 млрд євро на 2026–2027 роки.
Згодом це рішення понад чотири місяці залишалося заблокованим через вето Угорщини в Раді ЄС.
Лише 23 квітня 2026 року – після завершення 16-річного антиєвропейського, проросійського політичного курсу Віктора Орбана – глухий кут було подолано.
Виконавчий регламент Ради передбачає виділення 23 млрд євро на зміцнення оборонно-промислового потенціалу України та 16,7 млрд – на загальну економічну підтримку протягом 2026 року. Очікується, що подібний пакет буде надано і в 2027-му.
Водночас довгострокова визначеність залишається крихкою.
Новий прем’єр-міністр Болгарії Румен Радев сигналізує про більш "прагматичний" підхід до Кремля, тоді як популістські уряди Словаччини та Чехії продовжують ставити під сумнів сталість європейської підтримки України.
90-мільярдний кредит для Києва є, безперечно, значним кроком.
Це найбільший фінансовий пакет ЄС для України на сьогодні, який частково компенсує скорочення допомоги з боку США за адміністрації Дональда Трампа. Він також руйнує давнє табу, нормалізуючи використання спільного боргу ЄС для підтримки третьої країни. Ймовірно, цей інструмент застосовуватиметься й надалі.
І хоча цей безпрецедентний кредит для підтримки України є важливою віхою, він не відповідає ширшим стратегічним амбіціям ЄС щодо неї.
Натомість інший, запропонований Єврокомісією "репараційний кредит" ЄС міг би фундаментально змінити як стійкість України, так і розрахунки витрат Росії.
На жаль, ЄС втратив таку можливість, не скористався своїм найпотужнішим важелем впливу: замороженими на його території коштами Росії.
Чому взяти російські гроші було би краще
Євросоюз контролює майже 80% російських суверенних активів у країнах G7, приблизно 210 млрд євро, переважно через бельгійський депозитарій Euroclear та люксембурзький Clearstream.
Досі Брюссель зосереджувався лише на перенаправленні приблизно 3 млрд євро щорічних надприбутків від цих активів, залишаючи самі кошти недоторканими.
З ухваленням 90-мільярдного кредиту підтримки України політичний імпульс для їх мобілізації фактично зник. Тоді як цей "репараційний кредит" від ЄС міг би стати трансформаційним за кількома напрямами.
У фінансовому плані він міг забезпечити пакет підтримки, понад удвічі більший за нинішній кредит, закривши приблизно 20 млрд євро дефіциту військового фінансування України.
Запропонована конструкція була водночас інноваційною та фінансово обґрунтованою: російські суверенні активи виступали б заставою для кредитів Україні, які погашалися б за рахунок майбутніх репарацій після припинення російської агресії. Лише після того, як Росія таким чином компенсує витрати кредиторів – ЄС мав би отримати право повернути заморожені активи Центральному банку Росії.
Ключовим є те, що цей механізм зберігав би за Росією юридичне право власності на активи, уникаючи їх прямої конфіскації та, відповідно, не порушуючи міжнародне право.
Водночас такий кредит встановлював би чіткий принцип:
Росія платить за завдану шкоду.
Інтегруючи репарації у фінансову архітектуру, ЄС також посилив би свої позиції на будь-яких майбутніх мирних переговорах.
З юридичної точки зору "репараційний кредит" пропонував гнучкішу альтернативу. Його можна було б ухвалити кваліфікованою більшістю відповідно до статті 212 Договору про функціонування ЄС.
І, що важливо, він за нормального перебігу подій не потребував би змін до Багаторічної фінансової рамки Євросоюзу. А уникнення необхідності її перегляду усунуло б вимогу одностайності, яка зрештою дозволила Угорщині заблокувати кредит підтримки України. У результаті країна кілька місяців перебувала у стані фінансової невизначеності.
Крім того, задіяння "репараційного кредиту" дозволило б уникнути проблемного прецеденту вибіркового звільнення окремих держав-членів – таких як Угорщина, Словаччина та Чехія – від колективних фінансових зобов’язань.
Хоча це переважно символічно, такі винятки ризикують нормалізувати модель "колективних дій без колективної відповідальності", заохочуючи політичне блокування.
У геополітичному вимірі "репараційний кредит" міг би стати переломним моментом.
Він позиціонував би ЄС як глобального лідера в інноваційному фінансуванні воєн, потенційно створивши прецедент для інших акторів – насамперед США.
Ще важливіше, що він (так само, як це сталося за схеми з виділенням Україні 90 млрд. – ЄП) створив би відчутний тиск на Москву, безпосередньо пов’язавши фінансові наслідки з продовженням війни.
До активів РФ ще доведеться повернутися
Незважаючи на відмову ЄС задіяти російські заморожені активи для поточного фінансування України, дискусія про них не зникне.
Вартість відбудови України, як очікується, перевищить 500 млрд євро.
При цьому ЄС, ймовірно, нестиме значну частку витрат – як безпосередньо, так і опосередковано – у час, коли бюджетні можливості обмежені, а нові власні ресурси залишаються недостатніми.
Тому повернення до питання використання заморожених російських суверенних активів є неминучим. Тим більше, що модель "репараційного кредиту" залишається не лише прагматичною, а й справедливою.
Україна має всі шанси стати наріжним каменем майбутньої архітектури безпеки Європи.
Забезпечення її довгострокової стабільності потребує не лише фінансової підтримки, а й стратегічного бачення – чого ЄС наразі не продемонстрував повною мірою.
Автор: Давіде Дженіні,
кандидат наук з права та політики ЄС у Дублінському міському університеті,
Центр ім. Жана Моне з європейських студій Києво-Могилянської академії,
для "Європейської правди"