Руслан Демченко – hostis publicus дипломатичної служби?

Понеділок, 27 жовтня 2014, 18:35 — Володимир Пузирко

"Європейська правда" отримала листа від Володимира Пузирка - одного з дипломатів, які були звільнені з МЗС після зміни влади в Україні.

Пузирко написав колонку на захист Руслана Демченка - першого заступника глави МЗС та "сірого кардинала" цього міністерства часів Януковича. Як відомо, наразі Демченко перейшов на роботу до адміністрації Порошенка, де працює радником президента - попри те, що за законом про люстрацію він має бути звільнений з державної служби.

Оскільки право "другої сторони" на представлення своєї позиції є непорушним, "Європейська правда" публікує думку Володимира Пузирка.

* * * * *

Опубліковані "Європейською правдою" статті "Дипломатична люстрація. Зелене світло сірому кардиналу МЗС?" та "'Європейський шлях' радника Порошенка. Загублений епізод" оголошують колишнього першого заступника глави українського МЗС, а тепер - радника президента Руслана Демченка hostis publicus - ворогом народу чи ворогом дипломатичної служби - та фактично починають його цькування.

Оскільки я був безпосереднім свідком описаних подій та переслідую мету їх об’єктивного висвітлення, дозвольте викласти власні спостереження на захист дипломатичної служби України в цілому і Руслана Демченка зокрема. Хоча я і не претендую на роль його адвоката.

Загальне зауваження – опис подій є одностороннім, враження автора статті склалися під впливом розмов з людьми, які не бачили усієї картини подій, а може просто зводять "особисті рахунки".

Руслан Демченко – дійсно впливова людина, і він є більше державним діячем, а не публічним політиком.

Як керівник-адміністратор він жорстко вимагає від працівників результатів роботи, а не імітації процесу, що багатьом не подобається.

Отже, декілька додаткових аспектів діяльності МЗС України за час підготовки до підписання Угоди про асоціацію, які через закритість дипломатичної служби не є загальновідомими, проте не є службовою інформацією.

1. У 2013 році підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом було головним завданням для дипломатів. У міністерстві двічі на тиждень, під керівництвом Руслана Демченка, проводились внутрішні наради щодо підготовки до укладення Угоди.

На мою думку, без його контролю проект угоди готували б до підписання ще до сьогодні. Була проведена величезна робота з внутрішньовідомчого погодження і уточнення автентичного перекладу остаточного тексту Угоди.

2. У вересні 2013 року, після завершення роботи перекладачів, МЗС України виступило ініціатором протокольного рішення Кабміну щодо схвалення Угоди про асоціацію з ЄС. Кабмін також рекомендував президенту України її підписати.

В той же час формальним ініціатором "фатального" рішення Кабміну 21 листопада 2013 року щодо призупинення процесу було не МЗС, а Мінпромполітики. МЗС формально постфактум надало свої зауваження до розпорядження Кабміну від 21 листопада 2013 року, хоча певні політичні і юридичні зауваження не були враховані.

3. Руслан Демченко не зупиняв процесу підготовки Угоди, оскільки надія на її підписання в дипломатів залишалася до останнього моменту. Для підготовки Угоди до підписання працівники представництва України при ЄС перевезли з Києва до Брюсселю спеціальний вантаж – український "договірний" папір.

Без погодження з Демченком це було б неможливо.

Незважаючи на формальне призупинення Кабміном процесу підготовки Угоди про асоціацію текст був роздрукований на цьому договірному папері в Брюсселі і Угода була передана до Вільнюсу для можливого підписання 29 листопада 2013 року.

4. Руслан Демченко також не виключав можливості підписання лише політичної частини Угоди про асоціацію у Вільнюсі 29 листопада 2013 року, і з цією метою дипломати були готові до відповідних дій – розділу Угоди на два окремих документи.

Як відомо, Україна так її і підписала – спочатку політичну, а потім економічну частину.

5. За безпосередню участь у подіях на Євромайдані не був звільнений жоден працівник дипломатичної служби. "Дипломатичної фронди" не було, це зависока оцінка ситуації. Були два письмових звернення працівників дипломатичної служби, розміщені в соцмережі, але це не можна назвати боротьбою Конде проти Мазаріні.

Правом на відставку з дипломатичних працівників в ранзі надзвичайного і повноважного посла ніхто не скористався. Достроково відкликали лише генконсула в Стамбулі Богдана Яременка за висловлену ним особисту думку в соцмережі, але не думаю, що рішення про його відкликання приймали в міністерстві.

6. Під час Євромайдану МЗС на належному рівні забезпечило роботу (зустріч, супровід, переклад) чисельних іноземних делегацій високих посадових осіб іноземних держав в безпрецедентних умовах. Це була унікальна робота працівників дипломатичного протоколу міністерства, а Руслан Демченко був куратором Департаменту державного протоколу.

7. Міністерство, в тому числі за участю Демченка, провело свою частину роботи щодо підготовки та оформлення політичних домовленостей за участю іноземних дипломатів 20-21 лютого 2014 року – Угоди про врегулювання кризи від 21 лютого 2014 року, хоча 18-21 лютого 2014 року на робочих місцях в МЗС були присутні одиниці.

Тому не думаю, що Руслан Демченко є "людиною, яка особисто доклалася до того, щоб Угоду про асоціацію не було підписано у Вільнюсі", що означає проголошення його ворогом дипломатичної служби чи зрадником національних інтересів України.

Навпаки. Судити про людей можна за їхніми вчинками, а не за словами.

Автор: Володимир Пузирко, надзвичайний і повноважний посланник першого класу, директор договірно-правового департаменту МЗС (2010-2014 рр.)

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua