П'ять газових міфів: погляд із ЄС на українські енергетичні реформи

Четвер, 15 листопада 2018, 15:12 — , енергетичний експерт, Словаччина

Коли зовнішній спостерігач роками стежить за публічними дискусіями в Україні щодо енергетики, найбільше його дивує живучість міфів.

Багато аргументів, які раз за разом виголошують українські політики, абсолютно не відповідають дійсності. Однак ці міфи, схоже, влаштовують усіх. І тому ніхто не поспішає їх спростовувати.

Варто розглянути шість найпоширеніших і найбільш живучих міфів.

Міф 1. В Україні видобувають достатньо свого газу, щоб покрити потреби населення

Читайте також
Новий газовий транзит: про що домовилися Україна, ЄС та Росія в Берліні

Якщо подивимося на дані видобутку і споживання газу в Україні за останні роки, то побачимо, що внутрішній видобуток становить приблизно 20 млрд кубометрів, тоді як населення (безпосередньо і через центральне опалення) споживає майже 18 млрд.

Але проблема в тому, що з 20 млрд кубометрів внутрішнього видобутку приблизно 20% (5 млрд) видобувають приватні компанії, в тому числі з іноземним капіталом.

Продукції "Укргазвидобування" на рівні менше 15 млрд кубометрів не вистачить, щоби цілком покрити потреби населення. Чому це важливо?

Хоча б тому, що змушувати приватний бізнес продавати свій газ за ціною нижчою, ніж на ринку, держава не має права. Інакше треба забути про реформи і знову будувати централізовану радянську економіку.

Міф 2. Газ українського видобутку дешевий

Як запевняють громадян України, справедлива і рентабельна ціна для населення – на рівні $90 (2500 грн) за тисячу кубометрів.

Якщо це правда, то варто поставити дуже просте запитання: чому ж тоді ми не спостерігаємо в Україні газову лихоманку? Чому "Укргазвидобування" довгі роки не показують добрих прибутків? Чому українські та зарубіжні інвестори не розвивають свій видобуток до тієї міри, щоби повністю забезпечити країну власним газом?

І чому всі ці компанії не конкурують за ринок збуту – адже за справедливої ​​вартості газу в $90 ці продажі мали би бути дуже прибутковими. Якщо ми не бачимо і натяку на такий бум, отже, аргумент про дешевий газ не дуже-то й правдивий.

Що ж насправді? Ми знаємо, що витрати на видобуток різко знижуються, тільки коли родовище досягне свого піку. При цьому українські родовища – малі або середні, у них складна геологія, а поклади – глибокі.

Тому пік настає досить швидко, і його тривалість набагато коротша, ніж, скажімо, на гігантських полях Сибіру.

Так, на старих родовищах, які вже знаходяться в стадії зниження видобутку, економічна ефективність цілком досяжна і за ціною в $90.

Але якщо ми хочемо бурити нові свердловини, інвестувати в збереження чи збільшення видобутку, якщо хочемо проводити роботи з інтенсифікації видобутку на старих родовищах, то це різко збільшує собівартість видобутку. І тоді середній показник витрат (старі й нові свердловини) сягає рівня близько $200 за тисячу кубометрів.

Додамо до цього витрати на кондицію газу, його транспортування і розподіл, всі ренти і податки – і отримаємо ціну, співставною з імпортним газом, але лише стосовно тарифів для промисловості, де ціна – набагато вища, ніж на регульованому закритому ринку для населення.

Міф 3. Ціна для промисловості має бути вища, ніж для населення

У всіх стандартних економіках (а отже, і в таких, де немає впливу Міжнародного валютного фонду) ціна одиниці енергоносія (кубометра або кіловат-години) для населення вища, і набагато, ніж для промислових споживачів.

Це має дуже просту логіку. Як і з усіма товарами, купуючи більше, клієнт отримує нижчу ціну.

Якщо ми маємо в Україні те, що кубометр газу або кіловат-година для населення коштують набагато менше, ніж для промислового споживача, то це нестандартна ситуація.

Виходить, що бізнес має доплачувати за населення.

І тим самим він втрачає свою конкурентоспроможність, скорочує робочі місця і зарплати.

Міф 4. Європа (і "Газпром") потребуватиме українського транзиту і після 2020 року

Доля української "труби" остаточно вирішиться вже наступного року.

Читайте також
Обіцянки без гарантій: якою має бути позиція України в переговорах про "Північний потік-2"

Якщо "Газпрому" вдасться повністю збудувати "Північний потік-2" і другу гілку "Турецького потоку", підготувавши і внутрішньоєвропейську систему розподілу, транзит через Україну вже не буде потрібний взагалі.

Парадоксально, але в цьому "Газпрому" допомагає і відмова Польщі від закупівлі його газу – у російського монополіста з'являться зайві 10-12 млрд кубометрів для інших покупців в Центральній і Північно-Західній Європі.

Також на ринок вплинуть нові поставки з Азербайджану і з чорноморського шельфу Румунії (Болгарія вже заявила про зниження транзиту через Україну). Якщо до цього додамо нові поставки скрапленого газу із США та інших країн, то європейський ринок буде без проблем забезпечений і без українського транзиту.

Тому в керівництва України й "Нафтогазу" часу для дискусії вже немає. "Вікно можливостей" закривається, і Україні треба найближчими місяцями запропонувати своїм європейським партнерам, окрім критики "Північного потоку-2", реальне рішення щодо транзиту, яке вони зможуть підтримати.

В іншому випадку економічно доцільний транзит газу через Україну залишиться в минулому.

Міф 5. Європі, особливо сусідам України, будуть потрібні її газові сховища

У Європі, в тому числі Центральної, особливо після газової кризи 2009 року, з'явилися нові потужності в газосховищах. Сам "Газпром" орендував або брав участь у будівництві деяких з них.

Тому сусіди України, за винятком Польщі, вже мають досить газосховищ, щоб не залежати від України.

Більше того, після побудови трубопровідного з'єднання Польща–Словаччина і Варшава отримає альтернативу українським сховищам.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.