Схоже, що Польща змінює свою політику щодо України.

Принаймні, такі висновки можна зробити з першої зустрічі президентів України та Польщі Володимира Зеленського та Анджея Дуди. Зустрічі, на якій тема історичних конфліктів раптом відійшла на другий план, а український президент отримав запрошення (та прийняв його) відвідати Польщу.

Маленький відступ: поступове охолодження українсько-польських відносин відбувається протягом щонайменше трьох останніх років. Минулого року ці відносини досягли "дна" – у Варшаві вважали, що Петро Порошенко обдурив їх, свідомо відмовившись від виконання своїх обіцянок, в першу чергу – скасувати мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт, даних у грудні 2017 році Анджею Дуді.

Київ своєю чергою дорікав Варшаві за появу додаткових подразників у двосторонніх відносинах, в першу чергу – прийняття нового статуту Інституту національної пам’яті з антиукраїнськими нормами. І хоча ці норми згодом були скасовані Конституційним судом, добитися виконання харківських домовленостей Польщі так і не вдалося.

Певне потепління у відносинах відбулося наприкінці минулого року, що стало реакцією Варшави на агресію РФ на Азові. Втім, під час українських президентських виборів Польща зробила ставку на зміну українського президента, щоправда, довгий час опікуючи перемогу Юлії Тимошенко.

Перемога Володимира Зеленського стала для Варшави шансом на прорив у відносинах із Києвом. Саме тому перша зустріч Зеленського із польським колегою мала дати відповідь на питання, яку стратегію обере Варшава.

Посилення тиску на Київ, вимагаючи термінового виконання "Харкова"? Чи, може, стратегію "задушення в обіймах".

Короткі звіти пресслужб обох президентів про зустріч у Брюсселі дають аргументи на користь другого сценарію.

Якщо останні роки Петро Порошенко не отримував запрошень відвідати Польщу, а Анджей Дуда, приїхавши минулого року в Україну на річницю Волинської трагедії, відмовився від спільних заходів із українською стороною, то Зеленський з ходу отримав запрошення.

Це дає підстави припустити, що у найближчі місяці нас чекає певне покращення відносин із Польщею, включаючи "розморозку" співпраці у низці секторів (в тому числі – і в "оборонці").

Інше питання, як довго триватиме цей "медовий місяць".

Питання небезпідставне, адже наша сусідка лише увійшла у довгий електоральний цикл. Після травневих виборів до Європарламенту (які, попри очікування, впевнено виграла партія влади), восени на Польщу чекають парламентські вибори, а навесні наступного року – й президентські.

Перемога "Права і справедливості" на виборах до Європарламенту (а найголовніше – програш ультраправих популістів з Конфедерації незалежної Польщі та "Кукіз'15") в цьому контексті грає швидше на руку Україні.

Успіх правлячої партії зменшує потребу в яскравому зовнішньополітичному успіхові, який відібрав би козирі у конкурентів по правому флангу.

Тим більше, президентство Петра Порошенка довело, що польським політикам складно отримати електоральні плюси на українській темі – швидше, є шанс отримати мінуси.

Звичайно, це не означає, що Варшава перестане реагувати на антипольські (на її думку) дії в Україні (останній приклад – спільний лист послів Польщі та Ізраїлю щодо будівництва пам’ятника Роману Шухевичу в Івано-Франківську). Однак реакція на такі кроки, швидше за все, буде не такою гострою, аніж рік тому.

За такої ситуації нове погіршення українсько-польських відносин можливе лише у разі різкого провалу рейтингів ПіС напередодні парламентських виборів.

А вже після оновлення парламентів в обох країнах сторонам буде простіше обговорювати умови нової стратегії співпраці, в тому числі – вирішення історичних суперечок.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора