Дерева замість автомобілів: як змінити пріоритети міста, дослухаючись до дітей

Четвер, 21 жовтня 2021, 09:44 — , мер Тірани
Фото: /DPA/East News

Мер албанської столиці, який нещодавно відвідував Київ, вирішив поділитися з "Європейською правдою" досвідом змін у своєму місті, Тирані. Адже перед тамтешньою владою так само стоїть завдання перетворити пострадянське місто на зручний для мешканців простір. 

Можна ставити під сумнів опис те, чи досягли повного успіху ініціативи, описані мером Тирани, але вони справді існують. І вони, безумовно, мають зацікавити також українців та владу наших міст. 

* * * * *

Як ви знаєте, Албанія, як і Україна, свого часу була частиною Східного блоку. Нашу країну часто називали "Північною Кореєю в Європі", найбільш ізольованою європейською країною того часу.

Я усвідомлюю, що Радянський Союз був ще тим випробуванням, але життя в Албанії було не менш складним.

Будь-кого могли вбити за найменше порушення встановлених комуністичним режимом правил.

На щастя, все змінюється. Коли я планував свою поїздку до України, на Міжнародний саміт мерів, то з величезною радістю дізнався, що між Тираною та Києвом є пряме авіасполучення. Настільки ж змінився світ за останні 30 років!

Боротьба з автомобільним транспортом

Я виріс у самісінькому центрі Тирани та добре пам’ятаю, як на головній вулиці міста стояв пам’ятник диктатору Енверу Ходжі.

У наші дні на заміну старому диктатору прийшов новий, ім’я якому – автомобіль.

У моєму дитинстві в усьому місті з 200 тисячами населення було лишень 17 автомобілів, усі вони належали керівництву політбюро та чиновникам з армії. Сьогодні ж кількість машин у місті-мільйоннику оцінюється у понад 170 тисяч.

Для більшості албанців автомобіль є не так засобом пересування, як трофеєм, здобутком. Придбання "Мерседесу" – це витончений спосіб продемонструвати своїм сусідам, що ти був у Німеччині, привіз "Фіат" із Італії чи "Пежо" з Франції. Ти це зробив!

Проте головним для мене як мера Тирани було питання – що тепер робити з цими "трофеями"?

Якщо поглянути на Тирану чи Київ, мимоволі закрадається думка, що наші міста проектувалися інженерами виключно для автомобілів.

Але це абсолютно нелогічно та несправедливо!

Ми порахували, що лише 25% жителів Тирани мають автомобілі, монополізуючи при цьому 90% міських доріг.

 

Якщо велосипедисти, пішоходи, водії автобусів теж платять податки і всі громадяни мають однакові права, то чому менш ніж третина мешканців міста захопили 90% нашого простору?

Адже машини не голосують, машини не платять податків, машини не мають відчуттів. Тому ми з командою вирішили переосмислити підхід до міського планування, зробивши його більш демократичним.

Перш за все, ми спробували обмежити трафік однієї з вулиць міста на одну годину, віддавши її повністю у підпорядкування дітей.

Безперечно, після цього водії накинулися на нас у Facebook з не найприємнішими епітетами, однак експеримент вдався. Сотні дітей на велосипедах, самокатах та роликах хоч і тимчасово, але отримали свій власний простір.

Більше того, саме діти стали нашими головними адвокатами, які поступово змінили думку дорослих. Згодом почали перекривати цю вулицю раз на місяць, потім - на кожних вихідних.

Нині ця вулиця – повністю пішохідна і у 2018 році отримала нагороду кращого публічного простору в Європі.

По-друге, розуміючи, що громадський транспорт та служби таксі нікуди не зникнуть, ми почали мотивувати перевізників змінювати свої автомобілі на гібридні та електричні.

Ми зустрілися з бізнесменами та сказали: ліцензування таксі для звичайного таксі може тривати місяцями, однак якщо ви купите електрокари – ми гарантуємо ліцензію за дві години. Результат таких домовленостей нас приємно втішив.

Я переконаний, що кошти не завжди вирішують проблеми.

Часто нова ідея, креативна ініціатива може виявитися значно ефективнішою, аніж традиційні підходи до вирішення проблем.

Вам ніколи не вистачатиме коштів для того, аби відремонтувати у місті абсолютно все. Зате ви завжди можете дозволити собі так зване точкове "голковколювання".

Іншими словами, навіть якщо ми не можемо дозволити собі масаж усього тіла, іноді однією голкою можна доторкнутися до нерву, який змусить запрацювати усе тіло.

 

З власного досвіду я знаю, що грошей на управління містом не достатньо ніколи.

Але їх завжди достатньо для того, аби зачепити головні "нерви" міста.

По-третє, нам вдалося використати період пандемії як вікно можливостей для інфраструктурних перетворень. В той час, коли надворі практично не було людей та автомобілів, ми проклали кількадесят кілометрів велосипедних доріжок.

А на місцях гігантських парковок – зробили парки, аби після закінчення карантину люди могли тут займатися йогою, а не залишати свої "металеві коробки".

Висаджування дерев

Не менш важливим напрямком моєї діяльності на посаді мера Тирани стало створення так званого "орбітального лісу" навколо міста.

Щоб мінімізувати шкоду для навколишнього середовища від автомобілів, захистити місто від пилу та вітрів, ми вирішили висадити навколо Тирани 1 мільйон дерев у вигляді кола до 2030-го року. Спочатку цей задум був схожим на невдалий жарт, проте протягом 6 останніх років нам вдається висаджувати по близько 150 тисяч дерев.

Тому ми дещо змінили мету і тепер плануємо висадити 2 мільйони дерев до зазначеної дати.

Для мене надзвичайно важливо, аби висаджування дерев не було механічним процесом, тому ми залучаємо до цього процесу жителів нашого міста.

Ми започаткували ініціативу, згідно з якою кожен мешканець Тирани може висадити власне дерево, на свій день народження. Ми надаємо усім бажаючим саджанець та GPS-локацію, де можна посадити дерево.

Тепер кожна дитина висаджує дерево на свій день народження. Ми називаємо це "дерево дня народження".

 

І тут йдеться не лише про метафору про те, щоби мати своє коріння у місті. Це можливість отримати фізичний досвід здобути своє коріння у місті.

Дитина, яка посадила дерево, ніколи не понівечить його. А дитина, яка має тут своє дерево, здобуває фізичний зв’язок зі своїм містом. 

Вплив дітей на прийняття рішень

Практично усі зміни в нашому місті відбуваються заради дітей і завдяки дітям.

Мені часто кажуть не орієнтуватися на потреби дітей, адже вони не голосують, не платять податків. За такою логікою, усі мешканці нашого міста до 18 років залишаються абсолютно виключеними з дискусії.

Для того, щоб відповісти, якою буде Україна чи Албанія в 2050-му році, потрібно дізнатися, що мають та чим займаються наші діти сьогодні.  Як виглядають дитячі садки? Чи є у нас велосипедні доріжки? В якому стані наші школи?

Якщо відповідь на всі ці питання: "Все це у прекрасному стані!", значить майбутнє наших країн буде прекрасним. Якщо ж це не так, значить попереду у нас ще багато роботи.

У Тирані ми зробили за правило кожного місяця будувати новий дитячий майданчик.

Я працюю мером протягом 72 місяців і за цей час у нас з’явилося 77 нових майданчиків.

За час на посаді міського голови я помітив, що навколо мене постійно було чимало радників-експертів, які завжди знають, що тобі робити в тій чи інший ситуації.

На жаль чи на щастя, саме мери відповідають за реалізацію стратегічних задумів.

Тому нам вкрай важливо продовжувати рухатися вперед, приймати непопулярні рішення, використовувати найнезвичніші можливості та не зважати на різноманітних експертів та критиканів.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua