На тлі декларацій української влади про членство в ЄС до 2025 року нещодавній саміт Україна — ЄС міг залишити неоднозначні враження.

Але успіхи, які він приніс, точно не варто недооцінювати — надто через те, що не всі вони — про євроінтеграцію як таку. 

Хоча у фінальному документі саміту немає обіцянок про строки перемовин щодо членства, 2–3 лютого в Києві пролунало багато інших гучних та важливих для України політичних заяв. Чого варті лише слова президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про те, що Європа хоче писати майбутнє разом з Україною, яка обов’язково буде в ЄС.

Не варто думати, що драматичні обставини та емоції, з якими проголошували ці та інші заяви, — лише гарні слова підтримки.

Це узгоджена політична позиція 27 держав-членів ЄС.

Брак строків перемовин про членство в підсумках саміту — це швидше результат завищених очікувань української влади, ніж затягувань з боку ЄС. Зважаючи на воєнні умови, об’ємність і зарегульованість шляху до членства, Євросоюз адекватно й загалом позитивно оцінив прогрес України.

Але чи не ще більш промовистим є те, як багато уваги у фінальному документі саміту приділено іншим питанням, окрім євроінтеграції України. З 32 пунктів спільної заяви сім присвячено євроінтеграції й аж 22 — питанням військової та фінансової підтримки України, її відбудови, притягнення Росії до відповідальності тощо.

Звісно, значною мірою згадки всіх цих питань не можна — та й не доречно було б — уникнути, проте такий розподіл уваги говорить і про ще дещо.

Україна для ЄС стала чимось більшим, ніж кандидатом у члени. Вона також — ключовий фактор у регіоні, що впливає на безпеку ЄС і його позиціювання як геополітичного гравця.

Питання європейської безпеки

До 24 лютого 2022-го війна проти України була для ЄС обмеженою за масштабом і велася більше ніж за тисячу кілометрів від його східного кордону. ЄС не випускав окупацію Криму та війну на Сході України з фокуса, але за кордоном звикли до статус-кво — адже й лінія фронту більшість часу не рухалася. 

Опосередковано про це свідчила регулярна пролонгація та деяке розширення персональних та економічних санкцій. З одного боку, це робилося сумлінно, а з іншого — ці дії не надто впливали на ухвалення рішень у Росії.

Але з початком повномасштабного вторгнення все змінилося. Плани Путіна захопити Україну повністю наблизили воєнну загрозу безпосередньо до кордону ЄС.

Підтримка України — насамперед військова — та збереження її державності стали для ЄС питанням стримування цієї загрози якомога далі від власних кордонів (які РФ особливо і не приховує, що хотіла би перетнути — наприклад, у Балтії).

Геополітична роль ЄС

Тривалий час Європейський Союз активно шукає більш самостійне та опукле місце в регіоні та світі.

У Євросоюзу виник дефіцит власної суб’єктності на тлі проблем у трансатлантичних відносинах за президентства Трампа, Brexit, що завдав репутаційних збитків самій ідеї європейського проєкту, та безпекових викликів (насамперед з боку Росії), до яких Євросоюз, як виключно політична та економічна потуга, виявився неготовий.

Пошук рішення вилився, серед іншого, у відродження ідеї стратегічної автономії Європи. Розроблення та ухвалення Стратегічного компаса — плану зі зміцнення сектора безпеки та оборони Євросоюзу до 2030 року — стало одним з її втілень у безпековому секторі.. 

Водночас цій ідеї все ще бракує конкретики та наочності, адже безпекова інфраструктура в ЄС малорозвинена, а її функції ризикують дублювати структури НАТО.********

Через безпекові виклики, пов’язані з російською агресією, ЄС може не тільки напрацювати й викристалізувати її смислове наповнення, а й проявитись як сильний лідер і геополітичний гравець на континенті.

"Ваша мужність надихнула нас. Ви дали нам нове відчуття того, що є сенсом Європейського Союзу", — ці слова президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, виголошені 2 лютого в Києві, варто сприймати саме в цьому контексті.

Але не варто розраховувати, що всебічна підтримка ЄС буде завжди такою ж сталою. 

Є кілька факторів, що в довгостроковій перспективі можуть створити для неї "боковий вітер".

Передусім ідеться про так звану "втому від України" — і не стільки з боку європейського політикуму, скільки з боку суспільства.

Це тим більше важливо, що у 2024 році відбудуться чергові вибори до Європарламенту і буде сформована нова Єврокомісія. Партії, як зазвичай, стануть чутливіші до настроїв населення, а в деяких країнах-членах можуть піднятися праві рухи (як це було на попередніх виборах 2019 року).

Тож те, що нині є можливістю для ЄС проявити лідерство, не гарантує, що всі 27 держав безстроково матимуть єдину позицію щодо України. Наша країна має перемогти до того, як "втома від неї" стане критичною.

Хай там як, результати саміту Україна — ЄС потрібно аналізувати ширше, ніж тільки в контексті євроінтеграції.

Україна має правильно розуміти всю багатогранність мотивації ЄС, і тому — вибудовувати з нею вмілу синергію.

Це принесе Україні максимум дивідендів на користь подальшої євроінтеграції, економічної стабільності, а головне — якомога швидшої перемоги над Росією.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів