Росія прагне повернути повний контроль над Південним Кавказом – і ця спроба може обернутися для неї повною втратою регіону

Продовжуючи руйнівну війну в Україні, Кремль дедалі активніше звертає свій імперський погляд на Південний Кавказ. Там усе ще не погашені амбіції з відновлення імперії. Тим більше, Путін знову повірив у те, що може не боятися рішучої відповіді Заходу.

Кремль занепокоєний тим, що за останні роки – коли всі ресурси й увага Росії були зосереджені на війні проти України та конфронтації із Заходом – країни Південного Кавказу істотно посилили свою незалежність і почали виходити з російської орбіти.

Ця оцінка стосується всіх трьох країн регіону, включно навіть із Грузією.

Азербайджан донедавна вважався найближчим союзником Кремля в регіоні. Ба більше, президент Азербайджану Ільхам Алієв 22 лютого 2022 року підписав із Путіним декларацію про союзництво.

Однак і ця країна за останні роки також значно скоротила залежність від Росії.

По-перше, Азербайджан зумів відновити територіальну цілісність, а крім того – домогтися виведення російських "миротворців" зі своєї території, що різко обмежило вплив Москви.

По-друге, хоча офіційне Баку не прагне інтеграції із Заходом, стратегічне партнерство з Туреччиною – членом НАТО з однією з найсильніших армій в Альянсі – вийшло на новий рівень.

Сьогодні Азербайджан і Туреччина є військовими союзниками. І ця ситуація не зміниться: як азербайджанська опозиція, так і переважна більшість суспільства підтримують союз із Туреччиною.

Вплив і авторитет Туреччини в Азербайджані вже зараз перевершують російські в усіх напрямках. І це викликає роздратування у Кремля.

Крім того, обговорення мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією ще більше посилили тривогу Москви, де дедалі голосніше лунають голоси про "втрату Південного Кавказу".

Тому нинішня російська влада фактично оголосила завдання повернення Південного Кавказу в орбіту Кремля пріоритетним.

У Грузії можливості Москви обмежені. Сьогоднішній уряд "Грузинської мрії" – найбільш лояльна до Росії адміністрація, на яку можна розраховувати за наявних умов. Москва окупувала 20% грузинської території і відмовлятися від цієї окупації не має наміру.

Але навіть за таких умов у Грузії не може бути уряду, який відверто і відкрито назве Росію союзником.

Кремлю доводиться задовольнятися тим, що нинішня влада Грузії проводить авторитарну політику, співзвучну російській, і гальмує інтеграцію країни в ЄС.

Саме тому основний напрямок імперських зусиль Кремля цього літа зосередився на Азербайджані та Вірменії.

Спочатку у Вірменії було запущено спробу дестабілізації з метою повалення уряду Пашиняна. До антиурядової кампанії були залучені Вірменська апостольська церква і російсько-вірменські олігархи.

Поки що уряд Пашиняна успішно відбиває спроби проросійських сил влаштувати державний переворот. Але Москва не відмовиться від цих планів – вони можуть затягнутися надовго.

В Азербайджані Москва обрала іншу тактику – жорсткий тиск, покликаний примусити Баку до покори.

Масові арешти (понад 50 осіб) і жорстокі вбивства двох азербайджанців у Єкатеринбурзі стали частиною стратегії тиску на азербайджанську владу.

У Кремлі прекрасно розуміють, що в Азербайджані важка соціальна ситуація, а повернення мільйонів азербайджанців із Росії може створити серйозну напруженість. Саме тому удар було завдано по найбільш вразливому місцю.

Азербайджан вступає у "війну" з РФ: чому виник і що змінює конфлікт між країнами

Путін розраховував, що загроза масової депортації азербайджанців із Росії змусить Алієва піти на поступки.

Однак у Москві не врахували, що ситуація змінилася. Азербайджан уже не боїться ослабленої у війні Росії так, як раніше.

Ба більше, саме офіційне Баку прагне дистанціюватися від дедалі більш ізольованої та дискредитованої на міжнародній арені Росії. Невдачі Кремля в Сирії, нездатність захистити Іран або Асада, провал спроб зміни влади у Вірменії та Молдові – все це не залишилося непоміченим у Баку.

Алієв починає усвідомлювати, що бути союзником Росії може бути навіть небезпечніше, ніж бути її противником. Тому відповіддю Баку на тиск Кремля стали не поступки, а арешти російських громадян в Азербайджані.

Москва до такого розвитку подій не була готова.

Метою була не реальна депортація всіх азербайджанців, а залякування. Але план провалився – принаймні, на цьому етапі.

Водночас видно, що обидві сторони намагаються не загострювати конфлікт до межі. І Москва, і Баку побоюються переходу до наступної стадії ескалації і шукають можливості для компромісу.

Арешти азербайджанців у Росії ще тривають, але загалом обидві сторони, схоже, не прагнуть спалити всі мости.

Ми, азербайджанська опозиція, зокрема партія Народного фронту Азербайджану і Національна рада демократичних сил, розглядаємо імперські амбіції Росії як серйозну загрозу для нашої країни. Ми вимагаємо денонсації декларації про союзництво, підписаної Алієвим з Путіним 22 лютого 2022 року.

Країна, яка окупувала території України і Грузії, яка переслідує людей за етнічною ознакою і прагне відновити контроль над пострадянським простором, не може бути офіційним союзником Азербайджану.

Азербайджан має усвідомлено дистанціюватися від Росії. Після всього, що сталося, участь Азербайджану в таких структурах, як СНД, які служать інструментом російського впливу, більше неприпустима.

Однак дистанціювання від Росії має супроводжуватися активною інтеграцією Азербайджану до Європейського Союзу. Інтеграція в сім'ю вільних і незалежних європейських народів – це життєво важливий інтерес нашої нації.

Тільки зближення з Європою може посилити гарантії нашої державної незалежності, забезпечити сталий економічний розвиток і реальні гарантії прав і свобод людини в Азербайджані. Влада не повинна вагатися у виборі цього курсу.

Ще один удар по імперській стратегії Кремля цього літа – це рішення відразу двох народів Південного Кавказу, які століттями зіштовхувалися один з одним з волі Москви, відмовитися від війни.

Вірмени й азербайджанці більше не хочуть догоджати Кремлю кров'ю.

Обидві нації розуміють, що Росія не визнає їхню справжню незалежність. Обидві нації стоять на порозі підписання великої мирної угоди – всупереч інтересам Москви.

Лідери Азербайджану і Вірменії зобов'язані усвідомити свою історичну відповідальність і негайно підписати цей мир.

Зі свого боку США, ЄС, Велика Британія і Туреччина не повинні залишатися сторонніми спостерігачами в ситуації, коли Росія знову намагається підпорядкувати собі Південний Кавказ.

Захист суверенітету кавказьких республік та їхня швидка інтеграція до євроатлантичного простору мають стати другим за значенням завданням для демократичного Заходу – одразу після підтримки України.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів