Якуб Вех, колишній головний редактор польського порталу Energetyka24, нещодавно зауважив, що "є три речі, на які можна дивитися нескінченно: як горить вогонь, як тече вода і як "Газпром" оцінюють дешевше за Orlen".

У березні це спостереження стало реальністю: ринкова капіталізація польського енергетичного гіганта вперше перевищила показник провідної російської державної енергетичної компанії.

В цьому сенсі зростання Orlen і падіння "Газпрому" відбивають стислу історію сучасної Східної Європи.

Ще кілька років тому вартість "Газпрому" більш ніж у 40 разів перевищувала Orlen, що відображало той факт, що це була не звичайна корпорація.

Десятиліттями Кремль покладався на доходи від нафти й газу для фінансування російської імперської держави, причому лише доходи "Газпрому" становили майже 5% ВВП країни. У 2007 році "Газпром" був третьою за величиною компанією у світі з ринковою капіталізацією понад $330 млрд і амбіціями досягти $1 трлн протягом десятиліття.

Відтоді, однак, його ринкова капіталізація впала до лише $38,8 млрд — приблизно до рівня середньої європейської мережі супермаркетів.

"Газпром" — класичний приклад того, як геополітика може потопити компанію, що колись здавалася незнищенною.

Після того як президент Росії Владімір Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, Європейський Союз різко скоротив імпорт російського газу, перейшовши на скраплений природний газ (СПГ) зі США, Катару та Норвегії.

У "Газпрому" залишилися трубопроводи, що ведуть до клієнтів, які більше не хотіли ними користуватися. Зменшення ринкової вартості компанії пов’язане не з розміром її запасів, а з повною втратою довіри до російської держави як постачальника.

Щоправда, простим не був і шлях Orlen, 49,9% акцій якого володіє польський уряд. Компанія пережила роки популістського управління за влади партії "Право і справедливість" ("ПіС") Ярослава Качинського, яка часто сприймала її як продовження власного передвиборчого штабу.

Згадаймо історію Даніеля Обайтека, якого Качинський підвищив з посади мера маленького містечка Пцим до голови правління Orlen. Після втрати влади "ПіС" у 2023 році Обайтек втік до Угорщини, але все ж отримав мандат депутата Європейського парламенту, перебуваючи за кордоном, і досі його зберігає, попри втрату імунітету внаслідок обвинувального акта 2013 року за звинуваченням у корупції.

Під час роботи в Orlen Обайтек підірвав фінанси компанії, знижуючи ціни на пальне, щоб підвищити шанси "ПіС" перед виборами 2023 року, а також закупивши на мільярди доларів нафту, яка дивним чином так і не потрапила до Польщі.

Втім, після відходу Обайтека Orlen відновилася, увійшла до 600 найбільших компаній світу і стала провідним гравцем енергетичного сектора Східної Європи з доходами в десятки мільярдів доларів.

Це тепер не просто нафтопереробний завод із мережею АЗС, а інтегрований конгломерат, що контролює все — від видобутку на норвезькому континентальному шельфі до переробки, генерації електроенергії та водневих проєктів.

Показово, що ринок винагородив Orlen не за імперські амбіції, а за диверсифікацію та здатність працювати в межах європейських правил. Контракти на скраплений газ із США і Катаром, доступ до норвезьких родовищ і газові інтерконектори з Литвою, Словаччиною та Чехією перетворили Польщу з клієнта "Газпрому" на регіональний центр енергетичної безпеки.

Ці перспективи лише покращуються на тлі нового енергетичного шоку, спричиненого війною на Близькому Сході.

Історію Orlen також варто порівняти з MOL — угорським енергетичним конгломератом.

MOL також має інтегрований нафтогазовий бізнес із НПЗ, мережами АЗС і присутністю по всьому регіону. Це ринковий лідер в Угорщині, Словаччині та Хорватії, а також компанія веде видобуток більш ніж у десятку країн.

Подібно до угорського уряду прем’єр-міністра Віктора Орбана, MOL роками маневрувала між Сходом і Заходом. Після російського вторгнення в Україну компанія скористалася ситуацією, закуповуючи дешевшу російську нафту через трубопровід "Дружба", переробляючи її на власних НПЗ і продаючи як "угорське" пальне на європейському ринку.

Формально це було дозволено, оскільки ЄС надав винятки кільком країнам без виходу до моря, включно з Угорщиною. Але політично MOL діяла у "сірій зоні".

У короткостроковій перспективі ця ставка могла окупитися: ринкова капіталізація компанії приблизно подвоїлася з 2021 року. Але порівняно з п’ятикратним зростанням Orlen показники MOL виглядають не надто переконливо й не додають привабливості угорській моделі розвитку "в ЄС, але проти ЄС".

Насправді іноземні інвестори залишають Угорщину, оскільки Орбан продовжує блокувати нові пакети санкцій проти Росії, провокує конфлікти з Європейською комісією та інформує своїх друзів у Москві (а, можливо, й у Пекіні) про справи ЄС.

Триптих "Газпром" – MOL – Orlen демонструє три різні політико-економічні моделі. "Газпром" уособлює імперський популізм. Він продавав газ як наркодилер, а ринок оцінював його як державу в державі. І це працювало, однак лише до певного моменту.

MOL представляє транзакційний популізм: замість того, щоб будувати імперію, компанія спритно користується політичним хуліганством — експлуатує лазівки в санкціях, балансує між Європою та Росією й обходить правила.

Натомість Orlen уособлює європейський ринковий лібералізм. Компанія державна, і тому піддається ризику політизації (як це було за "ПіС"), але вона поважає правовий порядок ЄС і нагляд його інституцій.

Відмінності помітні не лише в оцінках компаній, а й у економічних траєкторіях їхніх країн.

У 2025 році Польща зафіксувала економічне зростання понад 3%, відносно стабільні інвестиції та поступове зниження інфляції. Тим часом Угорщина балансувала на межі рецесії, а Росія страждала від років високої інфляції, різкого падіння інвестицій і відтоку людського капіталу.

За Путіна росіяни не мають вибору щодо свого майбутнього. Але угорці мають.

Як і польські виборці три роки тому, вони незабаром вирішать, чи те, що вони мають, — це те, чого вони хочуть.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника