Венеційська комісія у своєму свіжому рішенні майже повністю змінила позицію щодо реформи Конституційного суду України, чим поставила під загрозу системні зміни у ньому та проклала шлях для неприпустимої для демократії концентрації влади.

Про те, що не так із висновком Венеційської комісії та як Україні запобігти негативному сценарію читайте в статті Михайла Жернакова, Степана Берка з Фундації DEJURE, Галини Чижик з Центру протидії корупції та Катерини Бутко з Автомайдан ЄС має зупинити катастрофу в Україні, яку створює рішення Венеційської комісії.

У жовтні 2020 року Конституційний суд України ухвалив рішення, яким визнав неконституційною систему електронного декларування чиновників і фактично зніс ключову частину антикорупційної інфраструктури України.

Тоді ж на запит президента Зеленського Венеційська комісія ухвалила терміновий висновок, у якому чітко написала: такі рішення – наслідок політичної залежності суддів, а вихід полягає в незалежній процедурі їхнього добору.

Для цього, наголосили експерти, має бути створена незалежна від політиків комісія, яка б складалася з міжнародних експертів і представників громадськості. Після того "Венеційка" повторила сказане ще двічі, у двох інших своїх рішеннях.

Попри це все близько двох років реформа Конституційного суду не рухалася.

Усе змінило отримання Україною статусу кандидата на вступ до ЄС: Єврокомісія і Європейська рада включили реформу суду до пункту №1 серед умов отримання статусу кандидата, без виконання яких Україна не може відкрити перемовини про вступ. Там зазначено: реформа має відбуватися відповідно до рекомендацій Венеційської комісії.

Пріоритетність руху до ЄС для президента Зеленського зіграла вирішальну роль: реформа добору суддів Конституційного суду України почала рухатися. У вересні законопроєкт №7662 ухвалили у першому читанні, і здавалося, що належна реформа Суду, а з нею ефективний захист української Конституції і реформ – не за горами. 

Але "зрада" прийшла, звідки не чекали.

Свіжий висновок "Венеційської комісії" щодо законопроекту 7662 є особливо дивним, адже він містить цілу низку помилок і хибних інтерпретацій. Як наслідок – дає рекомендації, які нівелюють саму суть реформи.

Наприклад, Венеційська комісія пропонує встановити, що рішення Дорадчої групи експертів (фактично слугує відбірковою комісією для конституційних суддів) не є зобов’язуючими, а мають рекомендаційний характер.

Також, Комісія доходить висновку, що "в нинішніх умовах" запропонований склад Дорадчої групи експертів з шести осіб (три з яких – представники президента, парламенту і з'їзду суддів) можна затверджувати і сподіватися, що міжнародні експерти будуть достатнім стримувачем для політичної частини комісії.

Хоча, досвід України показував, що це не працює.

В тексті висновку зустрічається ідея призначення сьомого члена від міжнародників, який би змінив баланс – у висновки цю тезу не включили.

Фактично "Венеційка" у кращому разі прирекла реформу КСУ на повторення долі відбору керівника САП, коли політичні призначенці місяцями вигадували різні приводи, чому не можуть затвердити переможця конкурсу, який не влаштовував владу.

Крім того, якщо раніше Венеційська комісія рекомендувала, щоби до комісії з відбору кандидатів у судді увійшли не тільки міжнародні експерти, а й представники громадянського суспільства, то у свіжому ж висновку несподівано з’явилась інша думка. Зокрема, про те, що "розмаїття та поляризованість" громадянського суспільства не дозволить обрати таких представників від громадськості, які задовільнили би усе громсуспільство.

Ми, звісно, не звинувачуємо Венеційську комісію у будь-чому. Імовірно, цим рішенням Комісія вирішила підтримати Україну в умовах війни, відмовившись різко критикувати законопроєкт від влади. На це натякає і текст самого документа, кілька разів згадуючи "особливі умови, в яких перебуває Україна". 

Висновок "Венеційки" на 100% компліментарний і зручний саме для української політичної влади. Він практично не містить рекомендацій, які мали би захистити українське суспільство від потенційних зловживань з її боку. 

Редакція українського законопроєкту 7662, ухвалена у першому читанні, до висновку Венеційської комісії, була непоганою. Там уже містилося положення про обов'язковість рішень Дорадчої групи експертів, і половину її складали незалежні міжнародні експерти. 

Венеційській комісії було достатньо повторити свої попередні рекомендації (чого й очікували учасники процесу), дати поради про удосконалення складу групи та процедур добору – і з їх урахуванням міцний і незалежний Конституційний суд в Україні став би нарешті реальністю.

Натомість після отримання рішення "Венеційки" представники влади значно погіршили текст законопроєкту, вилучивши з-поміж іншого положення про обов’язковість рішень ДГЕ, на що з радістю "погодились" депутати.

Судді будуть відібрані в найближчі місяці відповідно до нового закону і їхня каденція триватиме дев’ять років.

Таким чином, саме зараз без жодного пафосу і перебільшення – історичний момент, який визначить, як виглядатиме Конституційний суд, а відтак і вся країна, в наступні десятиліття.

Єдиний, хто може вплинути на ситуацію і на кого залишається надія – це Євросоюз, частиною якого ми хочемо стати. 

Те, що реформа відбору суддів КСУ є "кандидатським критерієм", визначеним для України, дає ЄС важіль впливу.

Докладніше – у матеріалі Михайла Жернакова, Степана Берка Галини Чижик та Катерини Бутко ЄС має зупинити катастрофу в Україні, яку створює рішення Венеційської комісії.