Валерій Кавалевський – міністр закордонних справ Білорусі в уряді Світлани Тихановської. 

Редактор ЄвроПравди Юрій Панченко обговорив з ним у нашій редакції багато важливих питань: імовірність заміни Росією Лукашенка на більш слухняного політика, можливі провокації з боку Білорусі під час саміту НАТО у Вільнюсі та звичайно – умови, за яких білоруським військам таки доведеться взяти безпосередню участь у війні проти України. 

Рекомендуємо подивитися повну версію нашої розмови на YouTube-каналі ЄвроПравди. Ключові висновки з цієї розмови – у текстовому матеріалі Чи врятує ядерна зброя Лукашенка: як у білоруській опозиції готують зміну влади у Мінську.

Поки ми не маємо достовірної інформації про завезення ядерної зброї до Білорусі.

Натомість маємо заяву Путіна про те, що будівництво сховища для такої зброї буде завершено до 7-8 липня. Ці дати збігаються з часом проведення саміту НАТО (11-12 липня), який відбуватиметься у Вільнюсі – це якраз біля кордонів Білорусі.

Гадаю, що це не випадковість. Це – спроба продемонструвати певний тиск, послати сигнал країнам НАТО, що баланс сил змінився.

У будь-якому разі це дуже поганий розвиток подій для Білорусі, оскільки це напряму загрожує нашій безпеці, нашій незалежності та нашій державності.

Ми всі розуміємо, що якщо російські війська приходять на якусь територію, вони приходять не для того, щоб через певний час піти. І так само ми розуміємо, що росіяни не приходять із позитивною повісткою – розвивати демократичні інститути, економіку чи національну ідентичність.

Крім того, виникає ситуація, що якщо цієї ядерною зброєю скористаються Путін чи Лукашенко, прилетить удар у відповідь. І цей удар буде повністю по території Білорусі. Очевидно, що росіяни хочуть, щоб можлива "отвєтка" вдарила по території Білорусі, а не Росії.

Так само у разі, якщо у Білорусі почнуться протести проти нинішньої влади, якими б мирними вони не були, у Росії буде можливість заявити про загрозу для своєї ядерної зброї і використати це як привід для введення додаткового контингенту.

Але це зовсім не заспокоює Лукашенка – швидше навпаки. Адже він вручає Путіну не лише білоруську незалежність, але й свою владу.

Цікаво, що останніми тижнями Лукашенко шле сигнали Путіну, доводячи йому свою корисність.

Це показує невпевненість Лукашенка у тому, що він і надалі буде потрібний Росії.

А стратегічним пріоритетом білоруської опозиції залишається мирна зміна влади у Білорусі. Мирний перехід влади до народу та легітимізація нової влади шляхом проведення демократичних виборів. Це було і залишається нашим пріоритетом.

Щодо участі у війні проти України, то, по суті, ми можемо говорити про участь режиму Лукашенка у війні проти України вже з лютого 2022 року.

Єдине, до чого Лукашенко так і не долучився – він не надає білоруські війська для безпосереднього ведення бойових дій на території України. І ми розуміємо, чому це сталося – білоруське суспільство цього не хотіло.

Лукашенко розуміє, що перші бойові втрати призведуть до нового спалаху протестів – і він цього боїться.

Одночасно Лукашенко готується до війни – йдуть спільні навчання білоруських та російських військових, до законодавства внесені зміни аж до смертельного покарання за державну зраду. Це означає, що можливість залучення білоруської армії у війні проти України залишається.

Для Путіна білоруські війська залишаються стратегічним резервом, який може бути використаний у крайньому разі.

Докладніше про це, а також про опозицію, про можливість об’єднання з полком Калиновського, про міграційну кризу і повернення кордону Білорусі з РФ – у матеріалі Юрія Панченка Чи врятує ядерна зброя Лукашенка: як у білоруській опозиції готують зміну влади у Мінську.