Подарок для Эрдогана. Может ли Трамп "забыть" о российских С-400 и снять санкции с Турции
Саміт НАТО в Анкарі став не лише координаційною зустріччю держав-союзників, де їхні лідери обговорювали зроблене, ставили цілі на майбутнє і намагалися зрозуміти наміри Трампа.
Ця подія стала поворотним моментом для зміни іміджу Туреччини як проблемного члена Альянсу.
Реджеп Таїп Ердоган як господар саміту зробив усе можливе, щоби показати себе з кращого боку та головне – наблизити зняття американських санкцій, накладених на Туреччину майже сім років тому через військову співпрацю з Росією. А саме – через придбання турками російської системи ППО С-400.
Тоді Туреччину виключили з черги на закупівлю винищувачів F-35 та закрили доступ до важливих оборонних технологій.
І всі ці роки Анкара марно домагалася зняття обмежень.
Аж ось 7 липня прозвучали заповітні слова: "Ми збираємося зняти ці санкції, ми не хочемо санкцій проти друзів". Промовив їх президент США Дональд Трамп за присутності свого турецького колеги Реджепа Таїпа Ердогана в Анкарі.
Як турецькому президенту вдалося цього досягти, що це означає на практиці та як вдалося зняти проблему С-400 (та чи вдалося взагалі) – пояснює "Європейська правда" з Анкари.
Трамп та Ердоган: "хімія" двох друзів
Президент Турции Реджип Эрдоган встречал американского лидера прямо у трапа самолета – единственного из гостей саммита.
Личная встреча лидером государства иностранного гостя – исключительный случай. По протоколу международных визитов так почти никогда не делают, а когда это происходит, то признак очень близких отношений и исключительного уважения к гостю.
Со своей стороны, Дональд Трамп став першим чинним президентом США, який відвідав Туреччину після візиту Барака Обами у 2015 році.
Не в останню чергу візит став можливим завдяки його особистій симпатії до Ердогана.
Американський лідер цього навіть не приховував. За лічені дні до відльоту до Анкари він заявив, що, мовляв, міг би взагалі проігнорувати саміт НАТО, якби не Ердоган.
"Але він зателефонував мені. Він сказав: „Будь ласка, у мене все під контролем у Туреччині. Ти маєш бути там. Сполучені Штати мають бути там". Тож я їду з поваги до президента Ердогана", – пояснив Трамп. А пізніше, вже в Анкарі, американський лідер повторив це вже в присутності свого турецького візаві, згадавши про "хімію", що їх зв’язує.
Такий візит не міг обійтися без подарунків.
На це Трамп натякав ще до саміту, під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте.
Коли журналіст запитав, чи повезе Трамп із собою "велику торбу подарунків для Ердогана", президент відповів ствердно. "Так, думаю, що так. Я, ймовірно, зроблю щось, що їх (турків) дуже порадує", – відповів Трамп.
Тоді його слова ще більше пожвавили чутки про можливе зняття санкцій з Туреччини.
Адже перед цим Дональд Трамп зробив перший крок для цього: він особисто втрутився, щоб розблокувати продаж Туреччині американських реактивних двигунів F110, необхідних для турецького винищувача п’ятого покоління KAAN. Йдеться про контракт приблизно на 80 двигунів, вироблених у США, за 700 млн доларів.
Зараз Туреччина має лише прототип KAAN. Він оснащений F110, і до розробки аналогічних турецьких двигунів використання американських є обов’язковою умовою серійного виробництва літаків у Туреччині.
Продаж двигунів, нехай і для військових літаків, підпадав під інші, слабші законодавчі обмеження, ніж застосовані до програми F-35. Тож зняття за ініціативою Трампа цих санкцій не зустріло значного опору в Конгресі. До того ж на Капітолійському пагорбі двигуни F110 не вважають такими, що надають Туреччині якісну військову перевагу, яку забезпечили б літаки F-35.
Тож для Білого дому продаж двигунів став відносно простим політичним та юридичним кроком. А разом з цим – і можливістю перевірити реакцію на потепління з Туреччиною, з огляду на можливий продаж F-35 у майбутньому.
Реакція виявилася очікувано слабкою.
У Конгресі все ж ініціювали резолюцію з протестом проти продажу двигунів. І хоча її авторкою стала республіканка Діна Тітус, вона не має значних шансів зібрати більшість голосів. Але навіть за малореального сценарію, що рішення ухвалять обидві палати – Трамп може накласти на неї вето, для подолання якого треба зібрати дві третини голосів як у Палаті представників, так і в Сенаті – що є політично нереалістичним.
Але ситуація з F-35 є принципово іншою.
Винищувачі як покарання за Росію
Двигуни F110 – це застаріла технологія, вони не мають властивостей "стелс" (тому Туреччина і розробляє власний двигун), і запропонована угода не підпадає під ті самі обмеження, пов’язані з CAATSA (Закон про протидію ворогам США) та Законом про національну оборону.
Натомість за сучасними винищувачами F-35 у світі стоїть черга, і США погоджуються продавати їх лише близьким союзникам – коли є впевненість у дотриманні низки умов щодо захисту американських технологій.
А країна, що має російську систему ППО, під цей опис точно не потрапляє.
Саме час пояснити, чому ж Туреччина має такі обмеження.
Іронічно, але попри всю "хімію" і "любов" до Ердогана, на яких Трамп наголошує сьогодні – свого часу саме він став тим, хто наклав на Туреччину санкції, які тепер намагається зняти. У 2019 році, за першого терміну президентства Трампа, США з тріском виключили Туреччину з програми F-35, а згодом запровадили санкції за законом CAATSA і Законом про національну оборону (NDAA).
Причиною стала купівля Туреччиною російської системи ППО С-400.
Це – високотехнологічна система. У США стверджують, що її використання Туреччиною може дозволити Москві збирати розвіддані про передові стелс-можливості F-35, що створює неприйнятний ризик для літаків та для оборонної архітектури НАТО загалом. Захищена інформація (від даних спостережень радарів до, не дай боже, кодів) може опинитися, наприклад, у російського "обслуговуючого персоналу", що проводитиме "сервіс" своїх радарів.
Тоді американці поставили категоричну вимогу про те, щоб Ердоган відмовився від постачання. Той відмовився (причини невідомі, можна лише спекулювати, чи не був продаж С-400 частиною ширших домовленостей з Москвою). Але у підсумку Туреччина отримала дві батареї російської ППО, які стали для неї такою собі "валізою без ручки": за даними ЗМІ, систему вона практично не використовує.
А до купівлі С-400 Туреччина була офіційним партнером у програмі F-35, турецькі виробники виготовляли компоненти для цих літаків… І завдяки російській угоді все це пішло коту під хвіст.
Тому Анкара всі ці роки вела роботу, щоб позбутися обмежень.
І якщо адміністрація Джо Байдена була твердою щодо збереження санкцій, доки Туреччина володіє російськими системами, то з поверненням Трампа в Овальний кабінет в повітрі запахло змінами. Бо це у першому терміні для нього мали значення поради "глибинної держави", яка формує для США правила на міжнародній арені.
А зараз Трамп сам є автором своїх правил. Хоч і не без обмежень.
Ще торік він заговорив про можливе скасування санкцій.
А зовсім нещодавно віцепрезидент Джей Ді Венс заявив, що Вашингтон вивчає можливості продажу Туреччині F-35, хоч і наголосив: будь-який продаж вимагатиме підтвердження того, що Туреччина дотримується законодавства США.
А дотримання законодавства означало б відмову від С-400.
Конгрес не поступиться щодо С-400
Робити щось з російськими системами практично не хотіла сама Туреччина – Ердоган натомість лобіював можливість того, щоб Сполучені Штати змінили своє законодавство. Та згодом Анкара стала демонструвати більшу відкритість до інших варіантів.
Одна з причин, чому готовність Трампа до поступок не безмежна – те, що продаж Туреччині F-35 стикається зі значним опором у Конгресі. Причому йдеться про широку двопартійну опозицію таким можливим діям президента.
І на відміну від ситуації з двигунами, тут вже діє конгресова заборона, яку Трамп самостійно не може обійти.
Причому ситуацію для Ердогана погіршують також його тривалі погані стосунки з Ізраїлем, що має значення для багатьох конгресменів і сенаторів.
Але головну проблему все ж створюють російські системи ППО.
Деякі республіканці, зокрема сенатор Джим Ріш з Айдахо, який очолює Комітет із закордонних справ, висловлювали різкий скептицизм навіть щодо пом’якшених заяв Білого дому щодо Туреччини та F-35. А минулого тижня двопартійна група законодавців Палати представників звернулася до Трампа з листом, щоб "висловити глибоке занепокоєння щодо будь-яких спроб продати Туреччині F-35".
"З огляду на тривалу агресію президента Ердогана щодо наших найважливіших партнерів, а також його тривожні оборонні партнерства з нашими супротивниками, продаж Туреччині літаків F-35 не відповідає інтересам нашої країни", – написали законодавці на чолі з конгресменами Майком Лоулером (республіканець з Нью-Йорка) та Бредом Шерманом (демократ з Каліфорнії).
"Хоча Туреччина є союзником НАТО з 1952 року, сьогодні вона навряд чи є надійним партнером", – додали вони.
Вони нагадали, що Конгрес також надіслав чіткий сигнал, законодавчо закріпивши заборону на продаж F-35 Туреччині доти, доки вона володіє С-400.
Навіть ті конгресмени, що створюють для себе імідж "друзів Туреччини", не припускають постачання, поки системи С-400 лишаються у турків. Зокрема, лояльний до Трампа сенатор-республіканець Ліндсі Грем, спілкуючись із "ЄП" та іншими журналістами в Анкарі під час саміту НАТО, дуже довго хвалив Туреччину та її армію, розповідав про важливість турецької участі в Альянсі, а потім… також нагадав про С-400.
"Я дуже відкритий до ідеї продажу. Але буде важко цього домогтися, якщо у вас є система С-400. Я сподіваюся, що вони вирішили проблему з С-400, щоб продаж міг відбутися: її треба або позбавитися, або продати іншій країні", – заявив Грем.
Що буде з російськими системами ППО
Про варіант продажу С-400 третій країні кажуть найчастіше.
Щодо нього вже певний час циркулюють різні чутки, які навіть доводиться спростовувати Міноборони Туреччини (як було нещодавно, коли медіа почали писати, що Анкара нібито збирається продати свої системи Сомалі).
Також серед варіантів називали Південну Корею, але незрозуміло чому. Ця опція нереальна, адже Росія як виробник С-400 має схвалити вибір покупця, а Корея є представницею "Заходу". Та й корейцям, з огляду на співпрацю з США, це, мабуть, ні до чого.
Більш прийнятними для Росії варіантами з тих, що звучали публічно, є Китай або Індія. Китай взагалі свого часу став першим покупцем С-400 і має ці системи на бойовому чергуванні. Індія також має у своєму арсеналі російські системи і продовжує їх отримувати.
Правда, тут є питання також про неофіційне вето з боку США. Неясно, чи задовольнить їх посилення ППО Китаю.
Ще один варіант, про який буквально в день саміту НАТО повідомили турецькі ЗМІ з посиланням на джерела в оточенні Ердогана, – переміщення С-400 до ОАЕ, а саме до Дубая. При цьому говорять саме про переміщення, а не продаж. Такий розвиток подій додав би до посилення повітряного щита країн Перської затоки, які потерпають від ударів Ірану. І звісно ж, задовольнив би Трампа, та й для Росії це не є неприйнятним (у разі, якщо умови продажу зобов’язують узгоджувати таке переміщення).
Але є потреба оформити це так, щоб у США не було підстав підозрювати, що після певного періоду та після постачання F-35 системи знову повернуться до Туреччини,
Лишається також варіант продажу систем назад Росії – принаймні з кінця минулого року турецька сторона вела про це перемовини. Однак питання полягає в тому, чи захоче цього Москва.
Здавалося б, Росії зараз і самій потрібні системи ППО. Але у неї є й інші мотиви.
І це не лише питання грошей, які треба повернути туркам у такому разі.
Жодного сумніву, що Росія не в захваті від того, що під боком буде ще одна країна з американськими F-35 на бойовому чергуванні. Тому варто очікувати, що Москва буде намагатися отримати максимум від Туреччини, ставлячи вимоги щодо С-400.
А враховуючи, що будь-який продаж також потребує згоди Росії – остаточне вирішення проблеми з С-400 не буде легким.
Втім, і заяви Трампа про те, що Туреччина отримає F-35, не означають, що це станеться завтра чи взагалі в короткостроковій перспективі. Виробництво винищувачів для Туреччини можливо запустити ще до зняття санкцій, але воно, зважаючи на чергу за цими винищувачами, точно забере кілька років.
Та щойно складуться умови – зникне опозиція в Конгресі, буде фіналізована схема передачі С-400 тощо – Туреччина отримає свої літаки.
А наразі для Ердогана достатньо політичного рішення Трампа рухатись у цьому напрямку. За підсумками саміту в Анкарі турецький лідер представив це як свою дипломатичну перемогу – і для турецьких виборців вона має значення. У пресцентрі саміту навіть слова Ердогана про те, що, мовляв, "слідкуйте за подіями" щодо С-400, викликали аплодисменти турецьких журналістів.
Бо попри те, що Трамп на саміті НАТО публічно уникав конкретики щодо F-35, Ердоган демонстрував оптимізм і натякав на домовленості з лідером США. "Коли до Туреччини поставлять F-35, світ зможе сказати: "Америка дотримала слово", – сказав турецький лідер.
Авторка: Іванна Костіна,
журналістка "Європейської правди",
з Анкари