Від євроімітації до євроінтеграції

Четвер, 5 червня 2014, 10:32 — Вадим Трюхан, для ЄвроПравди
2dayblog.com

27 лютого Верховна Рада конституційною більшістю голосів (до речі, безпрецедентною за роки незалежності) призначила нового прем’єра та склад Кабміну. Цього тижня виповнюється 100 днів нового уряду. Вчора 100-денний рубіж перетнув в.о. президента Турчинов

Війна війною, а дати - знакові, то ж час підбити певні підсумки.

В том числі - у європейських питаннях.

Окрім підсумків є сенс думати про майбутнє, визначивши першочергові завдання у цій царині. Адже Революція Гідності, яку спершу називали Євромайданом, почалася саме з вимог суспільства повернути курс на інтеграцію до ЄС.

Курс проголошено, результати все ще попереду.

Спершу - трохи історії. Для розуміння.

Зараз навряд чи хтось згадає, проте курс на євроінтеграцію був проголошений президентом Кучмою ще в далекому 1998 році. Формально він був основою діяльності всіх урядів та трьох президентів протягом понад 15 останніх років.

Навіть Віктор Янукович прийшов до влади, на обіцянках про євроінтеграційний поступ України. В 2010 році декларувалося як пріоритет якнайшвидше підписання Угоди про асоціацію з ЄС, наприкінці року пролунала обіцянка  виконати за 6 місяців План дій щодо безвізового режиму, йшлося й про низку інших практичних кроків, покликаних наблизити Україну до Євросоюзу.

Та всі заяви, як з’ясувалося дуже швидко, виявилися не більше, аніж окозамилюванням.

Прем’єр Азаров, діючи за президентськими вказівками, не лише не займався просуванням чи координацією політики європейської інтеграції. Навпаки - поступово, крок за кроком, знищував всі органи, які були двигуном євроінтеграції і "паганою мітлою" вимітав з державної служби професіоналів цієї справи.

В результаті було ліквідоване Координаційне бюро європейської та євроатлантичної інтеграції, зник Державний департамент адаптації при Мінюсті, який зробив чимало для приведення українського законодавства у відповідність до законодавства ЄС, значно "схудли" євроінтеграційні підрозділи в міністерствах, а в ОДА їх взагалі ліквідували. Колегіальні органи, такі як українські частини Ради та Комітету зі співробітництва з ЄС, а також підкомітети, залишилися функціонувати лише на папері, а урядовий комітет з євроінтеграції взагалі почив у бозі.

На якусь мить надія була зажевріла, коли у 2012 році було введено посаду першого віце-прем’єра з євроінтеграції (яку обійняв Валерій Хорошковський) та оголошено про наміри відновити згадане координаційне бюро. Проте знову сталося не так, як гадалося. Невдовзі Хорошковський зі скандалом пішов у відставку, а оголошені наміри залишилися не реалізовані. 

 

Завдання масштабні, на часі інституційні рішення.

Попри повну руйнацію інституційного забезпечення європейської інтеграції, уряду Яценюка за перші місяці свого перебування на Грушевського вдалося чимало.

Головне досягнення - 21 березня підписано так звану "політичну частину" Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Хоча, будемо чесні, окрім політичного символізму цей крок мало що означає.

З 23 квітня набуло чинності рішення ЄС про одностороннє запровадження митних преференцій для українських товарів, що поставляються на ринок ЄС, які є ідентичними положенням цієї Угоди.

Тут слід віддати належне нашим ЄСівським партнерам.

Вони пішли на безпрецедентний у світовій договірній практиці крок, ухваливши рішення застосовувати дискримінаційні для себе і вигідні для України положення міжнародного договору, хоча той не лише не набув чинності, а й не підписаний у повному обсязі.

Окрім цього, завершено першу фазу – законодавчу – виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму, підготовлено до підписання угоду про спільний авіаційний простір (на жаль, дату підписання знову відкладено), укладено меморандуми про макрофінансову допомогу тощо.

Проте за виконання всіх угод та домовленостей в країні хтось має відповідати.

Системно опікуватися ними.

Адже йдеться про безпрецедентні за своїми масштабами завдання - створення зони вільної торгівлі, адаптацію законодавства до aсquis communautaire (нормативної бази ЄС), належне управління технічною допомогою, навчання фахівців у сфері європейської інтеграції.

А головне - йдеться про виконання безпрецедентних для України системних внутрішніх реформ згідно з європейськими нормами та стандартами.

Виникає логічне питання.

Чи щось вже зроблено бодай для того, щоби почати відновлення зруйнованих за 4 минулих роки інституцій? Чи готується утворення системи координації по прикладу наших сусідів, зокрема Польщі?

Адже країни Центральної Європи в недалекому минулому виконували подібні угоди й не на словах, а через реальні дії. Вони реально здійснили реформи, підготувалися до членства в Євросоюзі.

На жаль, відповідь на це запитання - негативна.

Не зроблено. Принаймні поки що.

Хоча вже пролунали окремі заяви про зміну вивісок - шляхом створення на базі євроінтеграційного департаменту в секретаріаті Кабміну якогось міфічного "Урядового офісу" чи то департаменту, а також про призначення окремих заступників міністрів відповідальними за євроінтеграцію.

До речі, ухвалення  розпорядження КМ № 501 від 21 травня, згідно з яким мають бути запроваджені такі посади в усіх міністерствах, є не ознакою бажання системно врегулювати проблему

Вже маємо сумний приклад – призначення першого такого заступника в міністерстві юстиції, який, як виявилося,  не має жодного євроінтеграційного досвіду.

Чи має Україна бодай примарний шанс скористатися можливостями, які вже відкрив для нас Євросоюз, за умови повного вакууму в інституційному забезпеченні своєї євроінтеграції? Чи будуть використані нові, ще ширші можливості, що виникнуть після остаточного підписання Угоди?

Нажаль, відповідь очевидна.

На обрії знову видніється час втрачених шансів та період переливань з пустого в порожнє.

Немає відповідальних важковаговиків-політиків та професіоналів-виконавців – не буде й результату.

 

Прості очевидні рецепти

То як же нарешті вибудувати таку схему, яка б дала системні результати?  Відповіді на поверхні, їх треба лише вимовити вголос і покласти на папір у вигляді рішень Кабміну.

Маємо як мінімум два ефективних варіанти.

Варіант №1 - створення з нуля центрального органу виконавчої влади, наділеного відповідними - більшими ніж у звичайного міністерства(!) - повноваженнями в сфері європейської інтеграції.

Статус цього органу та його повноваження повинні буди достатнім для координації дій усіх інших міністерств, залучених до формування та реалізації політики європейської інтеграції.

Таким органом має бути Міністерство європейської інтеграції на чолі з Першим віце-прем’єром - міністром європейської інтеграції.

Слід підкреслити - йдеться не про МЗС, а про окреме відомство, з принципово іншими функціями - його діяльність має бути направленою не назовні, а всередину країни.

Та всі знаємо, що в країні - жорстка бюджетная криза.

Враховуючи, що для створення міністерства необхідно вишукати фінансові ресурси, почати можна було би з відновлення в складі секретаріату Кабінету міністрів підрозділу з повноваженнями координації політики євроінтеграції.

Назва не має жодного значення, головне – достатність повноважень його керівника та самого підрозділу. Ці повноваження мають бути чітко виписані в документах, в положенні про його утворення.

Курувати його діяльність мав би безпосередньо прем’єр, а в окремих випадках, зокрема в питаннях взаємодії з іншими департаментами секретаріату КМ - міністр Кабінету міністрів .

Варіант № 2 - реорганізація існуючих центральних органів виконавчої влади.

Читач ЄвроПравди, напевне, чув про існування двох "дивних" агентств у статусі центральних органів виконавчої влади. А саме - Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні чемпіонату Європи 2012 року з футболу та інфраструктурних проектів і Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України.

Перше зі згаданих органів виконало своє завдання, врятувавши підготовку до ЄВРО – 2012. Проте чемпіонат завершився вже майже два роки тому, а Нацагентство досі існує!

Маючи понад 60 працівників у штатному розписі, агентство-2012 невпинно вишукує виправдання перед вищим начальством для продовження свого функціонування.

З іншим агентством історія дещо інша. За понад три роки свого існування воно не спромоглося реалізувати жодного національного проекту і запам’яталося лише скандалами навколо сумнівних лижних інструкторів – так званих "інвесторів" в LNG-термінали, та безкінечними "роуд-шоу" по всьому світу - такий собі туризм коштом держави.

Проте й досі, згідно з даними, які містяться на сайті цієї інституції, в ній працює майже 170 працівників.

Враховуючи це, напрошується дуже простий рецепт, - реорганізувати обидва в одне потужне міністерство чи Національне агентство європейської інтеграції, яке би працювало і задля координації європейських реформ, і задля залучення інвестицій, необхідних для здійснення в Україні цих реформ.

 

Замість підсумків.

Українській управлінській традиції не властиві прості алгоритми та  та фахові обґрунтувані рішення.

На жаль, це факт.

Як правило, перш ніж вийти на результат у вигляді постанови КМ, указу президента чи закону,  відбувається безліч підкилимних ігор та торгів.

Проте наразі країна не може дозволити собі продовження такої практики.

Не створимо потужної системи інституційного забезпечення європейської інтеграції, як це у свій час зробили ті ж поляки - втратимо все.

Підготовку до виконання Угоди про асоціацію та низки інших двосторонніх договорів з ЄС буде неминуче провалено, а вікно можливостей для країни закриється надовго.

Чи пробачать це українці, які виходили на майдани? Навряд чи. Адже вони очікують не чергової порції гучних заяв, не підкріплених реальними діями. Їм потрібен поступальний рух до Євросоюзу.

Тому наразі завдання новообраного президента, разом з діючим урядом та експертним середовищем - оперативно відпрацювати необхідні системні рішення з тим, щоб Україна нарешті від євроімітації перейшла до реальної євроінтеграції.

І на останок. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень підтримки курсу на інтеграцію до ЄС невпинно підвищується в усіх регіонах України. По суті європейська інтеграція стає тимчасовим замінником національної ідеї для всієї країни!

То ж час ухвалювати відповідальні рішення

Не важливо - чи ми підемо першим, чи другим варіантом.

Головне - перейти від слів до реальних рішень, а не наступати на чергові єврограблі!

Автор: Вадим Трюхан, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (2008-10 рр.), член делегацій України на переговорах з ЄС щодо Угоди про асоціацію та Угоди про спільний авіаційний простір (2007-10 рр.), Головний експерт робочої групи з європейської інтеграції Реанімаційного Пакету Реформ.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua