Атака ЗСУ, що розвалила уряд: чи зіпсує відносини України та Латвії удар по нафтобазі
"Уряд неспроможний діяти, і це вже не можна змінити. Тож зараз залишається два вибори: або (прем'єр-міністр Латвії Евіка) Сіліня просто йде у відставку через втрату політичної довіри, або ж Сейм поставить крапку своїм голосуванням", – з такою заявою 13 травня виступив лідер партії "Прогресивні" Андріс Шуваєвс.
Тим самим давши старт політичній кризі у Латвії.
Адже вихід "Прогресивних" з коаліції позбавить її парламентської більшості. А відповідно – уряду Евіки Сіліні загрожує вотум недовіри.
Нинішня криза має "український слід".
Адже старт протистоянню дало входження у повітряний простір Латвії трьох українських дронів, два з яких влучили у нафтобазу, ємність якої лише дивом виявилася порожньою.
І офіційний Київ визнав, що це – безпілотники ЗСУ, та перепросив у латвійських партнерів.
Але чи стало падіння цих дронів реальною причиною розвалу коаліції, чи лише зручним приводом? А відповідно – чи здатна нинішня криза вплинути на відносини Риги та Києва?
"ЄвроПравда" вже публікувала відео про "українську" кризу у Латвії.
Та згодом політичні події очікувано розгорталися і вже дійшли до офіційного розпаду коаліції. Про наслідки цього читайте у статті.
Помилковий удар
7 травня у латвійському місті Резекне, неподалік кордону з РФ, сталася надзвичайна подія – з російського боку залетіли три невідомі дрони.
Один із них незабаром залишив латвійський повітряний простір, а два інших подолали відстань близько 40 кілометрів від кордону, де обидва безпілотники влучили у резервуар нафтосховища, пошкодивши його та ще три ємності, розташовані поруч.
Пожежу дуже швидко загасили, бо виявилося, що атаковані ємності були порожніми. Якби вони містили нафту або нафтопродукти, ця атака могла призвести до набагато гірших наслідків.
Латвійські посадовці спершу наполегливо підкреслювали, що йдеться про "невідомі дрони", хоча у медіа відразу з'явилося припущення, що у повітряний простір Латвії залетіли саме українські БпЛА.
Річ у тім, що останнім часом, від початку масових атак ЗСУ на російські порти на Балтійському морі, подібні порушення повітряного простору сусідніх з РФ країн – Латвії, Естонії та Фінляндії – відбуваються регулярно. Росія використовує засоби РЕБ, щоби змінити курс українських БпЛА і відхилити їх від атакованих об'єктів. Українська влада стверджує, ніби Росія також навмисно переспрямовує дрони до країн-членів НАТО, тим самим намагаючись налаштувати проти України тамтешню суспільну думку. Детальніше про це ми розповідали у статті Друзів України лякають дрони.
Але жодного разу досі українські дрони не влучали у конкретні цілі.
Як сталося, що два безпілотники атакували конкретну латвійську нафтобазу?
Офіційно відповідь на це не дають. Можна лише не виключити, що йдеться про дрони з ШІ-розпізнаванням цілей, які "вважали", що перебувають над російською територією, та ідентифікували характерні обриси танкерів нафтобази за своїм маршрутом.
Як вже йшлося, латвійські посадовці певний час не коментували походження дронів, навіть коли мали про це документальні дані.
Інтригу зняла сама Україна.
Очільник МЗС Андрій Сибіга публічно визнав, що апарати – українські, та запропонував Латвії допомогу з посиленням захисту повітряного простору "у тому числі за безпосередньої участі наших фахівців".
Спершу дрони "знесли" міністра
Латвія не стала першою країною, ненавмисно атакованою Україною. Проте саме тут цей епізод мав далекоглядні політичні наслідки – від відставки міністра оборони до втрати коаліцією парламентської більшості і потенційної відставки уряду.
Та забігаючи наперед, можна запевнити: реальні причини цієї кризи є внутрішньополітичними.
"Я вирішив подати у відставку з посади міністра оборони, щоб захистити латвійську армію від втягнення в політичну кампанію", – таку заяву ввечері у неділю 10 травня зробив міністр оборони Андріс Спрудс.
Дійсно, падіння дронів призвело до гострої критики міністра оборони як з боку опозиції, так і коаліційних партнерів. Спрудсу закидають неготовність країни до повітряних атак, яку проявив цей інцидент. По-перше, латвійські військові не збили дрони. По-друге, оповіщення про повітряну тривогу прийшло мешканцям регіону вже після того, як загроза минула.
І все це – всупереч рекордному збільшенню безпекових витрат Латвії.
Сам міністр з такою критикою не погоджується.
"Оборонні спроможності Латвії зараз на високому рівні. Чи багато ще роботи лишається? Так, але латвійська армія, разом із союзниками, готова боронити країну", – стверджує він.
Цікава деталь: того дня Спрудс не збирався йти у відставку, а на наступний день у нього була запланована зустріч із прем’єркою, щоби врегулювати їхню суперечку, що вже стала публічною.
Пресконференцію, на якій міністр заявив про відставку, скликали у неділю терміново. А прямо перед її початком у соцмережі Х з'явилася заява голови уряду Евіки Сіліні – про те, що нинішній міністр оборони "втратив її довіру", а тому вона вимагатиме його відставки.
Скоріш за все, Андріс Спрудс дізнався, що прем’єрка збирається вимагати його відставки – тому терміново скликав пресконференцію, щоб піти красиво "за власним бажанням". А очільниця уряду, дізнавшись про це, почала діяти на випередження, щоб позбавити міністра першості у цьому політичному змаганні.
Потрібен міністр з українським досвідом
Понад те, у своїй заяві прем'єрка назвала ім’я потенційного наступника Спрудса на посаді. Ним став полковник Райвіс Мелніс.
"Склалася така безпекова ситуація, яка вимагає, щоб обов’язки виконувалися без часу на розкачку. Тому важливо, що пан Мельніс має тривалий і широкий досвід у Національних збройних силах... Небо у східних прикордонних районах держави небезпечне", – так голова уряду пояснює цей вибір.
І дійсно, полковник Мелніс видається доброю кандидатурою для того, щоби почати керувати Міноборони.
А особливо – для того, щоб долати недоліки у захисті повітряного простору країни.
Райвіс Мелніс зараз є радником прем'єрки Латвії, але останні роки працював в Україні як спеціальний представник латвійського Міноборони – по суті, як один з військових аташе при посольстві в Києві. Цей досвід дає йому унікальне як для латвійських військових розуміння дронової війни сучасного типу.
"Я розглядаю це призначення як місію, під час якої хотів би впорядкувати та впровадити досвід України в розвитку збройних сил для виконання державних завдань", – так Райвіс Мелніс описав свої пріоритети на посаді.
Також він обіцяє активно залучати українських військових фахівців для навчання латвійських військових з сил протиповітряної оборони роботі з найновішими системами протидії безпілотникам – тим більше, що Україна, як вже йшлося, у своїх вибаченнях за атаку запропонувала латвійцям таку допомогу. "Ми могли б інтегрувати їх у мобільні групи та задіяти уздовж усього кордону", – розповідає Мелніс.
До речі, призначення Мелніса високо оцінив керівник Офісу президента України Кирило Буданов:
"Ми добре знаємо полковника за його роботою в Україні: він бачив війну на власні очі в Донецькій області, Харківській області та Запоріжжі".
Проте з політичної точки зору це призначення викликає низку запитань.
Одне з них – це порушення загального правила НАТО, за яким міністром оборони обов'язково має бути цивільна особа. Призначення діючих військових на цю посаду нівелює принцип цивільного контролю за армією. Тому в Латвії вже звучать вимоги, щоб Мелніс звільнився з військової служби перед призначенням. Навіть якщо це буде радше формальним, а не реальним вирішенням цієї суперечності.
Та ще більша проблема – політична. Річ у тім, що посада міністра оборони за коаліційними домовленостями належить до квоти партії "Прогресивні", представником якої був Спрудс. Тож Евіка Сіліня могла б як мінімум попросити коаліційних партнерів висунути кандидатуру позапартійного Мелніса від свого імені.
Проте вона навіть не намагалася знайти компроміс, а свідомо обрала шлях, який вів до розвалу нинішньої коаліції.
Розлучення заради виборів
Остаточне рішення про вихід з коаліції "Прогресивні" прийняли лише після зустрічі з головою уряду.
За словами лідера партії Андріса Шуваєвса, на зустрічі, що відбулася 13 травня, він "не отримав відповідей" від прем’єрки.
"На жаль, дії протягом минулого тижня демонструють, що прем’єр-міністр працює в інтересах якихось власних цілей – чи то рейтингів, чи то підготовки до виборів", – стверджує Шуваєвс. Та додає: Евіка Сіліня самотужки "розвалила власний уряд".
Згадка про підготовку до виборів є невипадковою.
Чергові парламентські вибори у Латвії мають відбутися у жовтні – менше ніж за пів року.
При цьому Евіка Сіліня має підстави шукати привід для розпаду коаліції.
Нинішня коаліція була сформована у 2023 році, коли правоконсервативні партії, що разом із "Новою єдністю" формували уряд, відмовилися голосувати за призначення президентом тодішнього голови МЗС Едгарса Рінкевичса через його сексуальну орієнтацію (у Латвії президента обирають у парламенті, а не на прямих виборах).
"Нова єдність" відмовилася замінювати кандидата, а натомість знайшла нових партнерів, які підтримали кандидатуру Рінкевичса – і згодом офіційно оформила з ними коаліцію.
Проте така коаліція від самого початку виглядала не дуже стійкою.
Новими партнерами правоцентристів з "Нової єдності" стала Партія зелених і селян (також права, проте з токсичним іміджем залежності від олігархів), а також "Прогресивні" – єдина ліволіберальна партія у латвійському парламенті.
Попри те, що таке строкате об'єднання пропрацювало більш ніж два з половиною роки, успішною його роботу назвати складно. Та й союз з ідеологічними противниками було складно сприйняти виборцям. Це призвело до суттєвого спаду рейтингів "Нової єдності": якщо на попередніх виборах партія зайняла перше місце з великим відривом від опонентів, то зараз ледь утримує третю сходинку.
Тож зараз прем'єрка була зацікавлена дистанціюватися від лібералів та вести країну до виборів на чолі нового технічного уряду, що буде спиратися на підтримку правої опозиції. Це давало би партії надію на поліпшення рейтингів, що видавалося неможливим за збереження чинної коаліції.
Понад те, лібералам "Прогресивним", хоч вони і мають зараз непогані рейтинги (наразі близько 12,5%), з тих самих міркувань цілком вигідний вихід із правої коаліції до початку виборчої кампанії.
Інша річ, що кожен з учасників коаліції хотів представити цей розрив таким чином, щоб звинуватити іншого у зраді і розвалі урядового об'єднання.
А українські дрони стали лише приводом для довгоочікуваного політичного розлучення.
Чи є загрози для України?
Наразі уряд продовжує працювати, але криза у Латвії набирає обертів.
"Прогресивні" оголосили, що готують вотум недовіри уряду і збирають під нього голоси. Вже дві опозиційні сили – правоцентристи з "Об'єднаного списку" та правоконсерватори з "Національного альянсу" – заявили про готовність його підтримати.
Наразі їхніх голосів недостатньо для повалення уряду Сіліні, проте лишаються шанси, що вотум недовіри можуть підтримати й інші опозиційні сили.
Утім, навіть якщо це відбудеться, то не призведе до реальної зміни уряду. Оскільки до планових виборів лишилося менше ніж пів року – достроково парламент вже не розпустять, а Сіліня навіть у разі недовіри зможе продовжити керувати урядом у статусі в.о. прем'єрки.
Проте для України ключовим питанням є інше:
чи матиме цей скандал вплив на відносини Києва та Риги?
З одного боку, ця ситуація може активно використовуватися для агітації проросійських виборців. Проте особливість латвійської політики полягає в тому, що попри всі політичні розбіжності та суперечки, партії все одно сідають та домовляються, щоб не допустити "росіян" до влади.
Попри те, що політичні сили що представляють інтереси виборців російського походження, завжди присутні у парламенті (зараз цю роль у Сеймі Латвії виконує партія "За стабільність"), ймовірність їхнього входження до коаліції в умовах російської агресії проти України та погроз РФ балтійським країнам близька до нуля.
Натомість усі інші політичні сили Латвії, від лібералів до правоконсерваторів та навіть до правопопулістів з партії "Латвія на першому місці", мають єдину позицію щодо необхідності збереження подальшої підтримки України та нашого вступу до ЄС та НАТО.
А посилення співпраці з Україною у безпековій сфері, анонсоване потенційним міністром оборони, а також його український досвід можуть лише укріпити наші союзницькі відносини з Латвією.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник "Європейської правди"